Фуфайки робили людей безликими
Голку до рук узяла в 6 років. Вишивати навчила баба – Ольга Григорівна. Першу схему знайшли в журналі "Радянська жінка". Українську композицію "вазончик життя і два півники по боках" вишивала хрестиком. Бабуся навчила робити без вузликів. Та вишивка десь зникла.
До вишивки поверталася час від часу. Брала полотно Аїда – воно має спеціальні дірочки для хрестиків. Працювати в іншій техніці на ньому неможливо, тому роботу часто закидала. Серйозно задумалася над справою останніми роками. Сорочки стала вишивати, коли на Донбасі почалася війна.
У Центрі народної творчості познайомилася з майстринею Наталією Сентемон. Вона бачила, що я вишиваю якісь дурниці. Говорила: "Це не те". Якось показала старовинні сорочки, і я загорілася. Дізналася про замкову низь. Це найпопулярніша на Східному Поділлі техніка. Виконується з вивороту. Візерунки створюються комбінуванням стібків різної довжини. Якщо він задовгий, то нитка провисає. Її закріплюють петельками-замками.
Замковій низі понад 150 років. Виворіт відрізняється від лиця, є його фотонегативом. У Вінниці не знайшла людини, яка могла б навчити. Опановувала самостійно кілька місяців.
Стала цікавитись історією вишивки. Жінки цією справою не займалися, вони опікувалися господарством, городом. Хлопці пасли гусей і корів, а дівчата – шили й вишивали. Бралися з 5 років. Сорочки носили щодня. Як не вишиєш – не матимеш, що вдягнути.
В уяві про український одяг малюється щось подібне до полтавського строю – жінка в червоній плахті. Зверху – вишита маками та волошками сорочка з великим декольте, з якого виглядають пишні груди. На голові – вінок із квіток, на ногах – червоні чобітки. Біля неї – трішки п'яненький чоловік зі шматком сала. Таке сприйняття – приниження нашої культури. Українські сорочки не мали декольте. Були скромні, приховували жіночі принади. Тільки в деяких лишали розрізану пазуху, щоб зручно було годувати немовля.
У самій сорочці дівчата ніколи не ходили. Це все одно, що вийти на вулицю в ночнушці. Так вбиралися лише в Купальську ніч.
Сорочка мала бути довга. Їх носили з великим випуском наперед. На годенки (вечорниці. – Країна) дівчата приносили в цих пазухах зернята і пригощали хлопців.
Фахівець одразу визначить, з якого регіону, району чи села сорочка. Скажімо, із Клембівки Ямпільського району на Вінниччині вирізняються кроєм і розташуванням вишивки.
Одяг ідентифікує людину. За радянської влади мали видаватися безликими. Тому носили фуфайки, шкільну форму чи інший мотлох. Мали бути однакові, без коріння, роду.
Туристи-іноземці не шкодують грошей на українські вишиті сорочки. Бо знають їм ціну. Найкращі, розкішні розкупили саме вони.
Ціну сорочки визначає її розкрученість. Борщівська – вишита чорними нитками – має легенду. Нібито колись у тих краях вороги повбивали всіх чоловіків. Жінки сказали, що сім років вишиватимуть тільки чорними нитками. Ціни на них можуть сягати 20 тисяч гривень. Що полотно старіше, то дорожче. Сучасна вишивка теж у ціні. Гарна робота коштуватиме 800 доларів.
В одному районі розшивали весь ПЕРЕД, а в іншому – лише край. Чому так – розгадали. У місті Бершадь і в селищі Чечельник не було потреби оздоблювати перед сорочки, бо там носили нагрудники. Вони завершували образ.
Шию сорочки з прямокутників. Це старовинний крій. Раніше полотно коштувало дорого. Кроїли так, щоб обрізків не лишалося. Навіть, якщо виріб виходив широкий.
В УКРАЇНІ ТІЛЬКИ ПОЧАЛИ ВИГОТОВЛЯТИ ПОЛОТНО, на якому можна відтворити стародавню українську вишиту сорочку. До війни на Донбасі купували російські тканину й нитки. Зараз використовуємо французьке полотно з конопель. Метр коштує тисячу гривень, а на сорочку треба два. Дешевший варіант – льон, виготовляють у Глухові на Сумщині. Нитки купуємо французькі, вони не вигорають.
Відтворила сорочку з картини російського художника Василя Тропініна "Дівчина з Поділля", що датується XIX століттям. Такі були в селі Кукавка Могилів-Подільського району, де Тропінін жив кілька років. Схему розробила дослідниця Лідія Бебешко. Основна техніка: низь замкова та подільський черв'ячок. Звернула увагу на візерунок. Щоб зрозуміти, як його зробити, почала шукати світлини могилів-подільських сорочок. А їх немає. Одну знайшла у знайомої вінничанки. Перефотографували орнамент. А згодом на одному фестивалі зустріла жінку в сорочці з Могилів-Подільського району. Але горловина інша. Виявилося, незручно було застібати, тому хтось її вирізав.
Не дотримуюся жодних забобонів стосовно вишивки. Не розумію, чому на свята вважають гріхом вишивати чи копатися в городі. Не роблю того, в чому не бачу логіки. На нашому з чоловіком весіллі під короваєм лежав білий рушник, що дістався від бабусі. Старости пошкодили його, коли розрізали хліб. Казали, це погана прикмета. Та вже 22 роки живемо.
Бережу очі. Маю добре освітлення – вмикаю одночасно дві лампи. Роблю зарядку для очей. Ніколи не вишиваю вночі. Це час для здорового сну. Важливо не губити концентрації, щоб не наробити помилок.
ПОЛТАВЧАНИ СТВЕРДЖУЮТЬ, що сорочки, вишиті білим по білому, – це їхня техніка. У місті Калинівка здавна теж так вишивали. Притому квітковим орнаментом. А на Полтавщині – зорями.
Багато людей починають колекціонувати сорочки. На ентузіазмі скуповують їх, а вже потім розуміють, який це тягар. Вироби псуються від зміни температури. Тканина боїться мишей, вологи, грибка.
Старих чоловічих сорочок збереглося найменше. Рідко де знайдеш. Хлопці переважно зношували їх.
Сумно, коли в сільській хаті бачимо ганчірки, що донедавна були рушником чи вишитою сорочкою. Її віддають зі словами: "Ой, забирайте. Дайте хоч 50 гривень. То бабка вишивала, а воно нам не треба". Спалюють такі речі, не цінують.
Одного разу мене завели на горище покинутої хати. Було завалене вишитими сорочками. Зверху сиділи миші і гризли їх. Господар казав: "Беріть сорочок скільки хочете. Кожну віддаю по 100 гривень".
Вандалізм – коли зі старих рушників шиють сорочки на сучасний манер. Їх вважають дослідницьким матеріалом, що зникає.
В однієї баби випрошували вишиту сорочку. Відмовила. Сказала, хоче лишити онукам. За 40 днів після її смерті звернулися до родичів. А вони: "Яка сорочка? Ота, що валялася? Ми її роздерли на ганчірки, бо не було чим чана взяти з плити".
Намагаюся не одягати цінних сорочок. Їх треба прати. Від цього сторічні нитки рвуться, тканина репається.
Вишивають всюди у світі. Візерунки перемежовуються. Особливо багато запозичень на кордонах.
У старих піснях не використовували слова "вишиванка". Є вишита сорочка.
3 
35413
Коментарі