Вісім снів письменниці Марини Гримич
1. Коли була дитиною, наша родина жила на другому поверсі хрущовки. Мали прохідні кімнати вагончиком. Мені постійно снився один страшний сон: ніби заїжджає сходами на другий поверх машина, прямує в нашу квартиру, проїжджає одну кімнату. Я біжу в спальню, вона – за мною. Я стою на ліжку, машина заїжджає в кімнату, і я прокидаюся. Снилося це до 17 років. Тоді я поступила в університет. Поспішала раз на пари. На перехресті було червоне світло для пішоходів. Вантажівку, яка правою смугою рухалась, я чомусь не побачила. Перебігала дорогу й потрапила під неї. Мала перелом хребта. Не зачепило, слава Богу, спинного мозку. Був струс і порвані зв'язки на нозі. Після того цей сон припинився.
2. У школі в 14 років мріяла, який буде мій чоловік. Сниться якось, що їду з великою компанією в автобусі. Сиджу на задньому сидінні, а поряд – молодий блондин грає на гітарі. Я знаю: це – мій чоловік, і його звуть Ігор. Прокинулася й подумала, що скоро його зустріну. Але це сталося аж через 10 років. Ми разом працювали в Міжнародній школі україністики. Коли прибували з-за кордону іноземці українського походження, для них організовували літні й зимові школи, возили регіонами. Мій чоловік без гітари не може. Вранці заходить із нею до кімнати й будить мене піснею. Вже скільки років разом, уже сивина у волоссі. Співає мені в спальні: "Хоч попіл днів укрив моє волосся, а я все співаю про любов". У нас удома купа гітар.
3. Коли 22-річною вперше завагітніла, почало снитися: стою в ліфті, в якому не відчиняються двері. Снилося це впродовж усієї вагітності. Під час пологів не могла народити. Матка не відкривалася – дитина застряла там. Витягали вакуумом, хлопчик помер. Після того зачинений ліфт не снився.
4. Якщо приснилося, що вагітна, то знала – точно не в тяжі. Перед кожною вагітністю снилося звірятко, яке до мене лащиться. Починала його гладити й притискати. Відчувала таку до нього любов, як до власної дитини. А я ніколи не мала сентиментів до дикої природи. Не любила в зоопарк ходити. А тут, перед народженням доньки, сниться лисичка – полярна, біла. Дівчинка народилася блондинкою.
Якось приснився ведмедик. Подумала: точно народиться син. Тоді ще не знала, що вагітна. Можливо, десь на тижні другому була.
Зараз часто сниться, що вагітна. Це означає переважно, що визріває якась велика справа. Наприклад, принесуть роботу у видавництві, і я довго працюватиму над нею: то зірвалася верстка, то ще щось не пішло.
5. Мого чоловіка тричі обирали народним депутатом в окрузі, де він народився й виріс – у Стрийському районі на Львівщині. Коли повернулися з Канади позаторік, він став балотуватися там. Я переживала. Сниться будівництво, а внизу – калабаня. Маю перейти через неї по кладці на другий бік. Кладка ламається, я падаю, мене аж засмоктує. Коли прокинулася, зрозуміла: вибори програємо. Хоча чоловікові не розказала, щоб не вибивати його з колії. Так воно і сталося.
6. Якщо сниться, що збираюся на гору, точно знаю – буде успіх. Перед гран-прі на "Коронації слова" 2002-го наснилося: підіймаюся на гору в гірськолижному підйомнику. А там – великий прозорий красивий павільйон. Біля нього стоїть Тетяна Логуш (співзасновник конкурсу "Коронація слова". – "Країна"). Того року я в кайф написала роман "Егоїст", подала його на конкурс і виграла премію.
7. Недавно наснилося, що сидимо в закритій кімнаті: директор інституту, в якому працюю, і поряд зі мною, наче за партою, – моя покійна прабабуся Варка. Хоча вона мені дуже рідко сниться. В народі вважають: якщо мертвий сниться, то це – мертве діло. Через три дні директора знімають з посади. Це не була несподіванка. Проти цієї людини старорежимного радянського типу ми рік боролися.
8. Багато років снилось у різних модифікаціях: ніби я ходжу Києвом. Він такий, яким його пам'ятаю з дитинства, але починає розвалюватися, заростати. В будинках зруйновані перекриття між поверхами. Мені доводиться туди лізти. Ходжу між кімнатами. Люди п'ють чай, я сідаю з ними. Хочу вибратися з будинку, але не можу знайти вихід. Ці сни залишали стан безвиході, невизначеності. І водночас – солодкості, бо ж бродила місцями дитинства.
Одного разу в Канаді, перед Великоднем, такий сон почався з того, що броджу вулицею Богдана Хмельницького, колишньою Леніна. Раніше вона була з вузькими тротуарами, заросла старими деревами. Я заходжу в квартиру Михайлини Коцюбинської – в дитинстві ми часто навідувалися до неї. В її помешканні стоять умивальники в ряд, люди лежать на голих пружинах ліжок. І раптом потрапляю в зовсім інше місце – старий розвалений завод. Іду по балках, падаю. Внизу вода, часом – прірва. Бачу, як інші люди так само перелазять хиткими конструкціями. Ідуть в одному напрямку. Знаю, що там вихід. Опиняюся на залитій сонцем вулиці. Всі дерева й будинки ніби воскові, тільки білосніжні. До мене підходить чоловік, бере за руку. Йду за ним. Проводить мене по ландшафтах, де зібрані храми усього світу. Він тільки один раз обернувся – у профіль. Мені здалося, що це був Ісус Христос. Прокинулася – і дуже швидко все записала. Зрозуміла, що світ київських будинків – то був найнижчий рівень потойбіччя, а є середній рівень і вищий.
Написала роман Second Life. У ньому виклала цей сон у мареннях головного героя, який потрапив у стан клінічної смерті. Як написала роман, жодного разу ці сни не повторилися.
текст:
1 
1
Коментарі