Українцям не вистачає довіри
– Дивіться, хто в мене є. Це Баунті, – під час відеозв'язку Віра Валлє підносить до екрана чорно-білого кролика. – Маю ще двох. Кроликів мало хто тримає. А вони розумні.
Ви щойно повернулися з мандрівки Україною. Чому саме зараз здійснили поїздку?
– Я очолюю юридичний відділ у великій міжнародній корпорації. Намандрувалася світом. Бувало, по кілька відряджень на місяць. Ніяково почуваюся в іншій країні, коли далеко від родини.
Подорожувати Україною можу із сім'єю і навіть домашніми тваринами. Цього разу ми вдвох із чоловіком вирушили. Це спонтанне рішення. У мене так часто буває, прокидаюся вранці й хочу кудись поїхати.
Цікаво читати історію місць, в які їду. Як-от Білгород-Дністровська фортеця. Протягом століть змінила з десяток націй-господарів. Кажуть, Овідій був там у засланні, хоч це неправда. Почитала твори Овідія і посміялася – він мені нагадав сучасного коуча. Писав короткі твори про кохання з практичними рекомендаціями – як підкорити та спокусити жінку. Його поради не сподобалися.
Чим?
– Здався нещирим. Справжні емоції важливі, це рушійна сила. А нас постійно затягують у якийсь конформізм. Ми приборкуємо почуття. З дитинства чуємо: не радій надто, не люби відчайдушно, не ділися почуттями. Коли я закохувалась у хлопчиків, чесно казала їм про це. Мати застерігала: не можна так робити, в жінці має бути загадка. А я можу прямим текстом сказати людині, подобається вона мені чи ні. Щирість заощаджує час і визначає поступ.
Овідій нагадав мені Макіавеллі, який радив, що державець має бути хитрий, як лис. Він – натхненник маніпуляторів і батько нацистських і фашистських ідеологій. Кажуть, Янукович за життя прочитав одну книжку – це був "Державець" Макіавеллі. А Ленін захистив докторську дисертацію за ним. Маніпуляції притаманні слабким людям. А свобода – це протилежність нещирості.
Зараз, у час інформації, людьми частіше маніпулюють?
– Не погоджуюся, що все в суспільстві побудоване на маніпуляціях. Усе, що на них ґрунтується, є хитким і крихким. Маніпуляції можуть бути раціональною стратегією тільки в короткотерміновій перспективі. Кожна брехня викривається. Так скинули Януковича, так і Зеленського винесуть. Великі ж постаті, апостоли свободи, здійснюють соціальний поступ. Наприклад, Василь Стус. Він допомагає нам тримати правильний орієнтир. Серед духовенства таким був Любомир Гузар. Серед політиків – Лєшек Бальцерович, якому Польща завдячує швидким переходом від планової до ринкової економіки.
У цифрову епоху інформаційне поле стало середовищем для розповсюдження невірогідної інформації. У цьому полягає парадокс свободи. Вона перетворюється на хаос, якщо людям бракує критичного мислення. У політиці це проявляється в популізмі. А популізм – це ґрунт для приходу до влади покидьків.
Нашому суспільству бракує критичного мислення?
– Так. Це проблема сучасного світу. Ми бачили кризу популізму в Америці, коли до влади прийшов Дональд Трамп.
Свобода інформації й надалі загострюватиме цю проблему. В Україні це ускладнюється ще й через кризу в освіті. Школа в нас жахлива. Застряла між двома епохами. Старшого сина довелося перевести у приватний заклад дистанційного навчання. Молодшого також треба рятувати.
Система освіти має навчати думати, а не запам'ятовувати застарілі догми. Свобода набуватиме обертів – зростатиме й потреба у критичному мисленні.
Що важко прийняти у звичайній школі?
– Дітей завантажують непотрібною інформацією. Стереотипи, недоведені істини та жодної свободи інтерпретації. Найкраще, що може зробити школа з дитиною, – дати їй спокій. Учням потрібно мати можливість проявляти індивідуальність. Діти – це новоприбульці в цьому світі. Вони прийшли з чистим поглядом і щирим серцем. Їхнє мислення ще вільне від стереотипів, бачення речей не замилене маячнею. Найголовніше тут – не зашкодити. Найбільший гріх дорослих перед дітьми – це нав'язувати їм застарілі уявлення про світ. Своїм часто кажу: знання й розум – дві великі різниці. Інтелект – це вміння застосувати знання, в тому числі шляхом ставлення під сумнів інформації.
Нинішня школа – лицемірна. Там не прийнято називати речі своїми іменами. Зі старшим сином ми відверто обговорюємо всі дорослі теми. Тим часом на шкільних уроках музики ставлять пісню про Чебурашку.
Допікає шкільний вайбер. Бо перекладає відповідальність із дітей на батьків. А їхнє втручання в навчальний процес має бути мінімальне.
Дорослі безпардонно лізуть в усі справи – і в домашні завдання, і в особисте життя. Дитина – це особистість із власним світом. Не треба втручатися, варто просто любити. Так виникає заслужений авторитет. Він не має нічого спільного з авторитетом старшого, що його нав'язують учителі.
Як функціонує дистанційна школа?
– Там більше свободи. Навчальний процес не зачіпає персональної сфери. Немає булінгу й тиску. Інформація систематизована, завдання поставлено чітко, критерії оцінювання результату – прозорі.
Виявилося, на навчання дитина може витрачати 3 години, а решта дня належить їй. Це і є свобода від нав'язливого впливу системи. Ну, й корупційні чинники тут зведені до нуля. Ми не здаємо грошей на штори.
Але дітям потрібні колектив ровесників і соціалізація.
– Можливо. Але син каже: "Краще бути одному, ніж у натовпі бовдурів". Я теж обожнюю усамітнення. Світ усередині себе набагато цікавіший, коли не розпорошуєшся на непотрібні зв'язки.
Чого найбільше бракує українцям?
– Довіри. Це не лише емоційний стан, а й економічний ресурс, основа соціального капіталу – здатність учасників спільноти об'єднуватися для досягнення мети. Я приїхала у США і здивувалася: щойно зупинилася на вулиці й розгорнула карту, підходять люди та пропонують допомогу. Довіра – це про доброчесність учасників дорожнього руху у Швейцарії і про незавішані вікна помешкань у Нідерландах. Соціальний поступ неможливий без міжособистісної довіри.
Українцям також бракує поваги й толерантності. Скрізь звучить мова ненависті. У Росії існують цілі інститути, які працюють на розпалювання ворожнечі заради послаблення України.
Чи утворилося в нас повноцінне громадянське суспільство?
– Це стала сила, здатна працювати в довгостроковій перспективі. Маємо тільки зародок. Революція гідності засвідчила його народження. Була вибухом соціальної енергії. З початком війни поширився потужний волонтерський рух. Здавалося б, громадянське суспільство стане силою, спроможною витягти державу. Але воно не утворило гідної опозиції владі олігархічних кланів. І виявилося не готовим відмовитися від звичної моделі поведінки. Добровольці, які повернулися з війни, започатковують бізнеси на корупційних схемах, вливаються в лави олігархічної влади.
Один із типів емоційно деструктивних людей – раби. Люди, які перекладають відповідальність на інших. Таких багато серед наших громадян. Українець ніяк не подорослішає, він інфантильний. Тому голосує по приколу. З легкістю пояснить, чому в Україні все погано: бо влада така, всі крадії та покидьки. Комплекс раба стримує потенціал суспільства.
Така поведінка – спадок тривалої несвободи й поневолення. Тоталітарні режими прагнуть, щоб людина не думала й не почувалася господарем життя. В цьому й причина поневолення мислення у школі: не думай, поважай думку вчителя. Школи – своєрідні інститути влади, через які держава втручається у приватне життя.
Ваші батьки – науковці. Як виховували вас?
– Я – щаслива, й цим насамперед завдячую батькам. Вони навчили мене любити. Разом 46 років і кохають одне одного. Тато – непересічна людина й мій апостол свободи. З дитинства прищеплював віру в себе. Завжди казав: "Ти маєш бути особистістю". Коли я чогось прагнула, ніколи не обрубував крил. "Я це хочу зробити". – "Давай!" Завдяки батькові я стала письменницею. Мама – уособлення мудрості. Мені завжди бракувало поміркованості й витримки. Вважаю її ідеальною жінкою.
Ви казали, що уникаєте у своїх книжках трьох тем – релігії, тюрми й повернення додому ветеранів АТО. Чому саме цих?
– Маю багато запитань до релігії, але не торкатимуся цієї теми. Бо бачила її цілющі властивості на прикладі ув'язнених. Вона – як милиці для людей, які втратили внутрішні орієнтири.
Теми тюрми уникаю через її неоднозначність. Буває, людина ні за що сидить. А є й ті, хто розкаялись у скоєному, але їх не прощає суспільство. Тюрма – ні чорна, ні біла. Коли спілкуєшся зі злочинцями, краще розумієш себе.
Тема російсько-української війни для мене священна. З 2017 року по 2019-й я допомагала реформувати законодавство у сфері захисту прав ветеранів АТО. Займалася усуненням корупційних чинників у фінансуванні ветеранських громадських організацій. Багато атовців розчарували, бо влилися в лави корупціонерів при владі чи стали інструментом піару перших осіб держави.
Ситуацію із захворюваністю на коронавірус в Україні називаєте результатом бездіяльності влади. Що вона робить не так?
– Уряд мав рік на адаптацію системи охорони здоров'я до викликів пандемії. На це були кошти, але й сьогодні потужності нашої медицини слабкі. Кампанія вакцинації завалена. Щомісяця сплачую в бюджет цієї країни великі податки. Держава ж не може забезпечити мене ні вакциною, ні ліжком у лікарні.
Перші в черзі на щеплення – лікарі. Якщо залишається невикористана вакцина, то можуть щепити громадських діячів. При тому в законодавстві немає визначення, хто потрапляє в цю категорію. Перелік складає департамент охорони здоров'я разом із пресслужбами обласних державних адміністрацій. Це типовий приклад корупції. До того ж спроба приборкання лідерів суспільної думки. Цим громадянам дали можливість поїсти з корита влади, скомпроментувавши їхній протест проти зриву вакцинації.
Як переживаєте карантин?
– Не переймаюся тим, що позбавлена спілкування з людьми. Навпаки, радію цьому.
Нарешті можу бути цілком щаслива. За цей період я вийшла заміж, завела трьох кроликів, провела багато часу з синами. Встигаю все: працювати, писати, подорожувати й любити.
Ви чотири роки жили в Америці. Не думали залишитися?
– Мені було 23, коли повернулася. Під час стажування в суді у США я побачила, як там працює судова система, й зачарувалася верховенством права. Мені хотілося цей досвід застосовувати в Україні. 2003-го пішла працювати в Міністерство юстиції. Була в шоці від бюрократії. Протрималася там два тижні й перейшла в юридичну фірму.
Жити в іншій країні ніколи не хотіла. Люблю своє коріння. Еміграція означала б для мене зраду.
5 
1
Коментарі