Вівторок, 24 грудня 2013 09:33

"Як червоний вертоліт - значить, Червоненко. Якщо полосатий - Коломойський"

Біля гірськолижного курорту Буковель сотка землі коштує від п'яти тисяч доларів

– Може, до Буковеля їдете? То нащо вам до каси йти – сідайте, без квитків провезу, – о 8.30 на міському вокзалі в Івано-Франківську перепиняє водій маршрутного таксі в чорній дутій куртці. Кутається у хутряний комір, переступає з ноги на ногу. Надворі –10 °C. – А-а, відрядження. А хто ж у Буковель у відрядження їздить? Приїжджим там на лижах кататися треба, а не працювати. То ми, місцеві, заробити хочемо. Хоча з тими "голубими" скоро самі як приїжджі станемо, – на морозі у нього червоніє кінчик носа.

Зачиняє дверцята маршрутки. Їдемо 2,5 год. На зупинках підсідають пасажири з лижами та санками. Водій іще підбирає людей у Яремчі, й більше місць немає. У салоні важко дихати.

Виходимо у селі Поляниця. За кілометр від зупинки – гірськолижний туристичний комплекс "Буковель". Востаннє тут були три роки тому. ­Відтоді побудували зо 20 готелів, мотелів, магазинів.

Заходимо до "Бістро" – колиби з дерев'яних брусів. Із гарячих страв є лише червоний борщ і грибна юшка. За дві порції борщу викладаємо 40 грн. В Івано-Франківську такий обід на двох обходиться втричі дешевше.

Біля зупинки при дорозі стоять шість мікроавтобусів.

– Сідайте, за "тридцятку" завезу до любого готелю, – 35-річний Євген одягає шкіряні рукавиці. Дивиться в очі. – Я вам багато розказав би, але прізвища не пишіть, – говорить, коли чує, що журналісти. – У нас було задрипане село. Ющенко оголосив його гірськолижним курортом. Тепер всі кому не лєнь до Буковеля пруть. Він Коломойському (Ігор Коломойський – мільярдер, співвласник "Приватбанку". – "Країна") належить. Раніше він там був і пан, і Бог. Коли Янукович до влади прийшов, у Поляниці сильні тьорки почалися. Нова влада собі Буковель захотіла. Як то так: всьо мають, а гір іще ні. Непорядок. Коломойський довго ламався – не хотів ділитися. Януковичі йому грозили банк закрити, авіалінії розформувати. Тоді сіли за стіл переговорів – поділилися. Відразу синочок прєзідєнта за готель узявся. Місцеві "регіонали" окрилилися, – з кишені витягає непочату пачку "Прими". З хвилину намагається відкрити. Замерзлі руки не слухаються. Затягується сигаретою, позіхає. – Уночі з Майдану повернувся, не виспався. Тиждень стояв. Уже дістала та чортова влада, – плюється. – Дожилися: у Карпатах "донєцькі" заправляють.

До Євгена підходять двоє чоловіків у зимових спортивних костюмах і з рюкзаками.

– Де готель "Пат­ков­ський"? – питають.

– За "тридцятку" довезу, – разом прямують до машини.

Підходимо до магазину "Прокат лиж". Він схожий на газетний кіоск. Стукаємо у двері. Відчиняє 31-річний Василь Панасюк. На вулицю виходить без шапки. Питаємо, хто будує нові готелі.

– Не я, – голосно регоче. – Хто? Той, хто має гроші. Найбільший, "Київська Русь", Саша Янукович поставив. Біля нього – головні митники, есбеушники, прокурори. Та багато розказувати – мало слухати. Сідайте: підвезу, покажу, – відчиняє дверцята білого мікроавтобуса Mercedes.

Умощуємося біля водійського сидіння. Василь скидає червону спортивну утеплену куртку, жбурляє на вільні крісла позаду. Вмикає пічку.

– От, дивіться, тут бідося живе, прості смертні, – стукає по вікні. Видно невисокі хати на 100–120 кв. м. – Вони на будівництво або гроші позичають, або кредити беруть. Будинки переважно одно- та двоповерхові. Більшість – дерев'яні. Дальше за селом, де гори вищі, еліта будується, – розтягує кожне слово. – У них готелі по чотири, п'ять поверхів. Територія величезна, подвір'я.

Їдемо вузькою асфальтованою дорогою. Багато крутих поворотів. Що 10–15 метрів – білборд. Чергуються реклама оператора мобільного зв'язку "Київстар" та новорічні привітання від Партії регіонів з усміхненим Вікто­ром Януковичем. На одному з них написано: "Просимо підтримати президента на шляху до євроінтеграції".

– Отут закарпатці побудовані, – доїжджаємо до триповерхових будівель уздовж річки Прут. – Відразу за власністю Коломойського – тернопільські бізнесмени. Звідки в них гроші на такі маєтки, не знаю, – кидає на мить кермо, розводить руками. – А тут відкривається царство, – зупиняється метрів за 100 від відпочинкового комплексу "Київська Русь". За літо збудували, перед Новим роком відкриють. Зараз на роботу набирають. Я би й сам влаштувався, бо платять набагато більше, ніж вторгую. Але під Януковичем робити не хочу. Я – за Майдан, – праву руку стискає в кулак, піднімає її. – Далі без мене, – виходимо біля шлагбаума, даємо 30 грн. – Якщо треба, дзвоніть, – простягає кольорову візитку з двома номерами телефонів.

Метрів із 50 піднімаємося під гору асфальтованою дорогою. Видно сліди від трактора, який чистив стежку від снігу. Перед входом на територію комплексу ще один шлагбаум. Біля нього навалені одноразові поліетиленові мішки зі сміттям. На подвір'ї бачимо п'ятьох людей з охорони. ­Обходимо будівлю кругом. Вона триповерхова, має близько 400 кв. м.

– Что вы здесь делаете, зачем фотографируете? – підходить огрядний високий охоронець у синій військовій формі.

За поясом висять гумовий кийок та невеликий пістолет, схожий на газовий.

– Хочемо на роботу проситися.

– У нас, девочки, с этим строго. На работу – это вам на рецепцию. Одним ухом слышал, вроде бы уже никого и не надо. Условия жесткие, не знаю, потянете ли, – міряє поглядом із голови до ніг.

Біля скляних вхідних дверей – фігура Діда Мороза завбільшки як дорослий чоловік. Підіймаємося сходами із штучного червоного мармуру. На вході напис "При вході взувайте бахили". Заходимо без них. У просторому холі стіни та меблі – у чорно-­коричневих тонах. Біля дерев'яної стійки четверо жінок пишуть заяви про прийом на роботу. Ліворуч – рецепція.

– Чим можу допомогти? – чорнява працівниця дає бланки анкет.

– Яка зарплата в адміністратора? – питаємо в жінок поряд.

– Чула, що і під тисячу доларів заробити можна. Але ви щось попроще пишіть. Наприклад, покоївка чи офіціантка, бо адміністраторів своїх привезли, – відказує повна в окулярах.

Віддаємо заяви адміністраторці. Питаємо, де туалет. Зо півхвилини мовчить.

– У нас іще закритий готель. Туалети також усі закриті, тому вибачайте. ­Можете наш прайс узяти, переглянути. Найдешевший номер "стандарт" у новорічний сезон, із 28 грудня по 8 січня, коштує 1700 гривень за місце на добу. У вартість входять проживання, сніданок, кімната для сушіння гірськолижного спорядження, дитяча, парковка, тренажерний зал, сауна й інтернет.

Виходимо. У знайомого охоронця питаємо, хто власник готелю.

– Главное, чтобы деньги платил. А кто – не все ли равно? Да хоть президент.

Прощаємося.

О третій дня біля підйомників багато туристів. За годину платять 50 грн. Підходимо до єдиного 5-зіркового готелю Radisson Blu Resort на чотири поверхи. Охоронець Мирон обіцяє прогулянку Буковелем.

– Нас, коли на роботу беруть, строго-настрого попереджають: "Як питатимуть, кому що належить, відповідати: "Не знаю. Приватна власність". За язик не тільки можуть звільнити, а й на Соловки відправити, – у Мирона від холоду посиніло обличчя. – А мені осточортіло роботом бути. Знаєте, яка зарплата в охоронця? 2 тисячі. Стільки й покоївка заробляє. А магнати на вертольотах сюди прилітають. Хто бідніший – Lexus'ом приїжджає. Звідти екскурсію і почнемо, – веде на велике кругле поле. – Тут можновладці свої вертольоти садять. Ми вже знаємо: як червоний – значить, Червоненко (Євген Червоненко – колишній народний депутат, міністр транспорту і губернатор Запорізької області. – "Країна"). Якщо полосатий – Коломойський. Він свій день народження у Radisson святкував. Усе поле вертольотами та джипарями було заставлене. Дивимося – Суркіс виходить (Ігор Суркіс – президент футбольного клубу "Динамо". – "Країна"), за ним Пінчук іде (Віктор Пінчук – мільярдер, зять колишнього президента Леоніда Кучми. – "Країна"). Вели свято Володимир Зеленський із "95-го кварталу" і Катя Осадча. Усе якось тихо пройшло.

Найстрашніше, коли "регіонали" приїжджають. Перед тим зо два дні по селу спецназ "Кобра" ходить, місцевих лякає. Перед Новим роком від них відбою не буде. Чув, що тут побудувався Ківалов (Сергій Ківалов – народний депутат від Партії регіонів. – "Країна"), – переходимо через засніжену дорогу на другий бік від дач. – А цей комплекс належить Піскуну (Святослав Піскун – колишній генеральний прокурор. – "Країна"). Він його давненько тримає, але самого тут ніколи не бачив. Усе через підставних осіб роблять. Отой комплекс внизу начальнику Львівської митниці належить. Не знаю, чи теперішньому, чи тому, що перед ним був, – Мирон показує невеликі колиби. – А голова Івано-Франківської адміністрації щойно почав будувати готель. Видно, тільки тепер землю урвав. Шаленими темпами зводить. Зима – не зима, свято – не свято, а стройка йде.

Підходимо до цегляної новобудови без вікон. Стоять 12 машин – ­КамАЗи, підйомні крани, трактори.

– Здоров, – Мирон тисне руку одному з робітників у брудній куртці. – Хто то будується?

– Хто б не був, але шоб він здох. За 1,5 тисячі на такому холоді мальту мушу місити.

Мирон відводить нас на зупинку на околиці села. Бере візитку.

– Якщо ще щось взнаю, обов'язково подзвоню. Може, хоч преса якийсь порядок наведе. Хоча журналістів у першу чергу б'ють, – повертається на свій пост.

15 хв чекаємо на маршрутку, аби під'їхати до сільської ради. Біля приміщення сільради із синьо-жовтим прапором стоять дві жінки. Молодша називається Мар'яною.

– Мені від прадіда залишилися декілька соток землі. Ше 10 років тому були нікому не потрібні. А навесні з'явились якісь чужаки у чорному зі ­зброєю, – стишує голос Мар'яна. – Ніби хотіли викупити землю. 10–15 людей на їхні пропозиції пристали. Коли всі папери оформили, ті сказали, що гроші привезуть завтра. Пройшов день-два, люди почали обурюватися. А ті кажуть: ще раз роти порозкриваєте – повбиваємо. У нас тут такий Іван без грошей не схотів папери підписувати. У нього вимагали 30 соток. То мусив ховатися, шоб не знайшли.

– Цить всьо так розказувати. Ше напишуть, тебе завтра в тюрму посадять. Бач, хто нині при владі, – озирається старша.

– А чого я мовчати буду? Було, підходять два тих у чорному, нагло садять у машину, приставляють автомат до чола і говорять: "Хлопці, давайте землю". Представлялися убозівцями. Казали: як папери не будемо підписувати, наркотики підкинуть – не на один рік посадять. Цілий гектар по селу захопили. Люди боялися з хат виходити, дітей на вулицю випускати. Не знаю, хто за тим стоїть. Казали, тодішній начальник обласної міліції. Той, що зараз губернатор на Львівщині. Мафіозі нещасний. Голова тоді сховався. Казав, що йому погрожують. Він у нас трохи переляканий. Перед ним була жінка-головиха, вона нічого не боялася. Але весь свій термін у простій хустці ходила. А той мало не від Dolce & Gabbana одягається, – Мар'яна на прощання махає рукою співрозмовниці. Хустинкою витирає носа. – Піду і я, бо дитину на свекруху лишила.

Дерев'яними різьбленими сходами підіймаємося на другий поверх. Стукаємо у кабінет сільського голови Миколи Поляка.

– Дівчата, у мене на вас 5 хвилин, – каже. – У залі депутати на сесію зійшлися.

Ліворуч вхідних дверей висить плазмовий телевізор. Стоїть великий акваріум. Поляк крутиться у чорному шкіряному кріслі.

– У 1990-х роках на місці Буковеля був пустир. Якби не став гірськолижним курортом, Поляницю віднесли б до сіл, що зникають із карти України. Місцеві ледве зводили кінці з кінцями, до міста ж далеко, – зважує кожне слово. – Тепер майже всі роботу мають – хто в охороні, хто їсти варить. Пробують власну справу почати. За сотку від 5 тисяч доларів просять. Зовсім не залишилося свобідних земель. Одні одним перепродують, то що чиє, не знаю. Раніше приходили у сільраду, брали дозвіл на будівництво. Виконком або депутати на сесії вирішували, чи дати. Тепер інший закон – будуються по акту права власності на землю. До нас приходять, як тільки в експлуатацію треба запустити. Знаменитих прізвищ нема. За всіма серйозними об'єктами – невідомі люди, підставні. Урядовці не фігурують – вони ж не мають права бізнесом займатися. От мене візьміть. Я – посадова особа, живу на одну державну зарплату. Але моя родина – дружина, діти – мають готельний бізнес. Так усі роблять, – поспішає до зали для нарад.

Має 53 кілометри трас усіх рівнів складності

Буковель – найбільший гірськолижний курорт України. Розташований неподалік села Поляниця Яремчанської міської ради, біля підніжжя гори Буковель на висоті 920 м над рівнем моря. Найвища точка курорту – гора Довга, заввишки 1372 м. Торік Буковель назвали першим серед гірськолижних курортів світу за темпами розвитку.

Лежить за 30 км від міста Яремча й за 100 км – на південний захід від Івано-Франківська. 2000-го у цій місцевості запрацював цілорічний туристично-­рекреаційний комплекс. Із 2008 року почав розвиватися лікувальний бальнеологічний центр. Тут допомагають людям із проблемами опорно-рухового апарату, шлунково-кишкового тракту та сечовивідних шляхів.Чотирикрісельний витяг Буковель облаштований на п'ятьох горах – Довгій, Буковелі, Бульчиньосі, Бабиному Погарі, Чорній Клеві. Має понад 53 км трас усіх рівнів складності. Усі обладнані сніговими гарматами та захищені від прямого сонячного проміння.

Україна подала заявку на проведення зимової Олімпіади 2022 року. Буковель може стати основною ареною Ігор.

Зараз ви читаєте новину «"Як червоний вертоліт - значить, Червоненко. Якщо полосатий - Коломойський"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 673
Голосування Хто виграє футбольну Лігу чемпіонів 2018/19?
  • 1) "Ліверпуль"
  • 2) "Тоттенхем"
Переглянути
Погода