"Злочин просто не встигли як слід приховати" - про що свідчить знущання над Оксаною Макар і реакція українців на нього

 

9 березня в Миколаєві троє чоловіків зґвалтували 18­-річну Оксану Макар, намагалися задушити, а потім підпалили її. Стогін залишеної в підвалі будинку обгорілої дівчини почув чоловік, який поблизу намагався завести автомобіль. Цей випадок набув розголосу. Люди одразу почали збирати гроші на лікування Оксани. З Миколаєва її у важкому стані літаком доправили в Донецький опіковий центр.

Один із ґвалтівників – син колишнього керівника місцевої райдержадміністрації. У кількох містах пройшли акції протесту: люди вимагають справедливого суду над винними й жорсткішого ставлення правоохоронців до мажорів

Марія МАТІОС, 52 роки, письменниця:

– Такі випадки є скрізь. Та різниця в тому, як на них реагують суспільство й державні інституції. У всьому світі життя й безпека людини є найвищими цінностями. У нас – не мають жодної вартості. В Україні майже не обговорюються проблеми моралі, покарання за скоєне. Згадаймо Німеччину, де президент пішов у відставку через невеликий кредит. Тут на таку дрібницю навіть уваги не звернуть!

Певна частина суспільства демонструє свою безкарність – особливо останніми роками. Мені цікаво знати, чим закінчилась історія з Ландіком і з усіма мажорами, що били людей. Чи з помічницею судді з Києва, яка збила матір трьох дітей. Наскільки я знаю, вона й далі чинить правосуддя.

Якщо не буде тиску на правоохоронні органи й суди, що зобов'язані захищати нас від такого – на нас чекатимуть іще печальніші часи. А ми не тиснемо, бо наші люди скуті страхом. Хоч би скільки казали, що українці волелюбні та безстрашні – ні холєри вони не такі. Якщо дозволяємо робити те, що з нами роблять, – гріш нам ціна.

Олександра КУЖЕЛЬ, 52 роки, координатор громадського руху "Громадянський опір":

– Ця історія – посил від Бога. Дівчина мала вижити, щоб розкрити очі на всю аморальність і розбещеність нашого суспільства.

Після історії з Оксаною Макар одразу стало відомо про ще одну миколаївську дівчину та про дівчину з Сімферополя. В Україні, за статистикою, щороку відбуваються біля 300 особливо тяжких зґвалтувань. Ми перетворюємось на Содом і Гоморру, і бурхлива реакція суспільства тут була просто необхідна. Вона свідчить, що ми ще живі.

Влада, в усіх її проявах, просто плює в обличчя суспільству. У нас одні люди сидять по справах, шитих білими нитками, – а паралельно майже щотижня дізнаємось про злочини сина прокурора, сина народного депутата чи міліціонера. Мажори кажуть нам: "що хочу, те й роблю". І так само почуваються люди у владі.

Кожен має відчуття, що його справедливість порушено. Іноді ці відчуття зливаються в одне, тому ми й бачимо стихійні мітинги й протести.

 

Людмила ШАНГІНА, 61 рік, директор соціальних програм Центру Разумкова:

– У миколаївському випадку злочин просто не встигли як слід приховати. Бо ж приховали безліч інших. Я знаю ще страшнішу історію в Одесі. Там мажор убив людину, керуючи автомобілем у нетверезому стані. А суддя закрив справу – лише тому, що потерпілий не написав заяви! І таких випадків десятки.

Але є якась межа, яку переходити не можна. Нині її перейшли. Тепер будь­який випадок викликатиме бурхливу реакцію всього суспільства. Воно наближається до того, щоб зрозуміти: не можна виступати окремо підприємцям, чорнобильцям, афганцям. ­Треба усім разом вимагати від влади виконання закону.

Віктор ГРОМОВИЙ, 48 років, голова координаційної ради Асоціації лідерів освіти:

– Такі історії свідчать про загальну дегуманізацію суспільства. Адже ці злочинці – з цілком пристойних родин. Є кілька причин тенденції. Наприклад, втрата нашою шкільною освітою виховної функції. На заході говорять про ціннісне орієнтування. У нас нема не лише орієнтування, але й цінностей. Головний у освітньому процесі став формальний результат – оцінки й успіх у тестуванні. Всюди пропагують швидкий успіх за будь­яку ціну, без наполегливої праці й терплячості. ­Звідси озвіріння, яке проявляється й у таких маніяках, і в спекулятивному вимаганні відновити смертну кару. Винна не лише школа. На сучасну молодь більше впливає загальний стан суспільства, родини, засоби масової інформації. Пріоритетом для молоді є "бабки" та "піймати кайф сьогодні й зараз". Наші народні обранці вже десятиліття демонструють вседозволеність – у нехтуванні правил дорожнього руху, привласненні підприємств чи показових мордобоях у парламенті. Бери й хапай – така логіка їхнього успіху. То чого чекати від молоді, яка на всіх цих успішних людей дивиться? От вам: яблука достигли й почали падати.

Наталія ВІТРЕНКО, 60 років, голова Прогресивної соціалістичної партії України:

– Наше суспільство зараз нагадує копицю сіна. Десь в одному місці підпали – й усе спалахне. Ці нелюди, які всіх інших людей вважають черню, – якраз можуть стати цією іскрою.

Через такі злочини, як миколаївський, я думала би про повернення смертної кари. У всіх інших випадках у нас можуть заплатити чи домовитися й покарання не відбути. А якщо вони знатимуть, що, вчинивши подібне, втратять життя – то, думаю, протверезіють. ­Сполучені Штати Америки, які весь світ навчають, як жити, спокійно смертну кару використовують. Часом злочинця можна перевиховати. Але якщо одна людина позбавляє іншу життя або честі – вона сама життя не заслуговує.

Суспільство відгукнулося на цей інцидент так бурхливо, щоб влада нарешті зрозуміла: якщо вона не реагуватиме, і мажори й далі наглітимуть – акції протесту розвиватимуться, вже в інших формах і масштабах.

×