"Життєвий цикл – наймудріше, що можна було створити. Нам потрібно лише красиво поставити крапку"

Моя офіційна робота – дружина посла. Так вказано у трудовій книжці.

Писанням знімаю стрес. Буває, вкладаю у вуста героїв слова, які не можу сказати людям у вічі.

Щоб писати, не обов'язково мати талант. Цього ремесла можна навчитися. Але велику літературу творять талановиті письменники.

Добре відчуваю дух часу.

 

Натхнення – ірраціональне слово. Але цей стан є, й до кожного він приходить по-різному. У мене з'являється з-під кінчика пера, вже у процесі писання.

У XX столітті читання було одним зі способів отримати інформацію. Сьогодні вибір набагато ширший. Читання стає елітарним способом проведення часу. Як театр, опера чи балет. У цьому є навіть щось снобське.

Сумно, що в багатьох людей із віком зникає потреба розвиватися.

Люблю кардинально змінювати життя й оточення. Це дає сили й натхнення.

У Канаді все законодавчо вивірено, маса неписаних правил. Ділитися з колегами своїми проблемами вважають непристойним. Для цього ж є психотерапевт. У Лівані все простіше. Люди гнучкі, з ними легко порозумітися. Але буває, скидають стрес від своїх турбот на інших. Україна десь посередині.

Нарікати на свою країну – віяння часу. В Україні цілком нормально жити. Мені тут комфортніше, ніж за кордоном.

Не можна порівнювати турботи батьків зі своїми. Часи змінилися, способи вирішення – теж.

Жила би в Україні, не звертала б уваги на маленькі зміни. Оскільки буваю тут наїздами, бачу, як усе стає інакшим. Не так, як хотілося б, але на краще.

Вважаю себе перфекціоністкою.

В Едмонтоні винаймала кімнату на вулиці з однотипними будинками. Господар – професор університету. По сусідству мешкало подружжя, яке все життя працювало бібліотекарями. Неподалік – власник невеликого готелю. Найбільший будинок був у сусіда-електрика. З великими вікнами та прекрасними картинами на стінах.

У церкві людина отримує спокій, настанову, підтримку, розраду чи допомогу. То чому б не бути вірянином?

Не подобається зрощення церкви й держави, як-от у Росії. Це два кроки назад у цивілізаційному поступі.

Життєвий цикл – дитинство, дорослішання, зрілість і старість – наймудріше, що можна було створити. Нам потрібно лише красиво поставити крапку.

Вірю, що після смерті – кінець. І це добре. Життя втомлює, повірте. Після нього й раю не треба.

Важливо лишити після себе щось, що буде корисне бодай одному поколінню.

Вік мене влаштовує. Маю досвід, розуміння певних речей і достатньо сил, щоб робити те, що подобається. Не хотілося б зараз, як у молодості, навпомацки шукати свій шлях.

Тіло трохи сповільнилося. Колись могла робити п'ять справ одночасно, тепер – лише дві. А от мозком задоволена. Може, тому, що більше про нього турбуюся: вивчаю мови, слухаю подкасти, стежу за новинками, пишу.

Обідаємо та вечеряємо з чоловіком разом. Намагаємося, щоб це було не гірше, ніж у ресторані.

Киянки з україномовних сімей мріяли вийти заміж за львів'янина. З Ігорем разом навчалися в аспірантурі. Білявий, спортивної статури, вихований – ідеальний галичанин. Каже, що закохався в мене одразу.

 

Кохання – пафосний термін, поетичний. Він стосується початку стосунків, коли працює хімія. Коли ж прагнете жити разом багато років, налагоджувати побут, потрібна любов.

Найбільша образа, яку чула від чоловіка: "От у цьому вся ти!"

Діти найбільше потребують дитинства, свободи й поваги.

Не можна шкодувати грошей на освіту дітей. Байдуже, який фах вони обрали – високооплачуваного сантехніка чи низькооплачуваного письменника.

Коли народився брат, усі питали, чи я не ревную батьків до нього. А я була щаслива – до того мене так опікали, що не могла вільно дихати.

Люблю онуків інакше, ніж дітей. Щоб казати, що більше, треба їх виховувати. А чи стане сил?

Щоб уникнути конфлікту поколінь, треба відчувати контекст і не бути надміру вимогливими одне до одного.

Усі мої божевільні вчинки чомусь негативні. Відкладаю їх у далекі шухляди пам'яті й намагаюся до них не повертатися.

Колись переймалася грошима. Тепер махнула рукою: розбагатіти – не моє.

Із кожного гонорару виділяю 10 відсотків на благодійність. Так почуваюся щасливою.

Точних відповідей на будь-яке запитання немає. Той самий предмет, залежно від контексту, може бути і добром, і злом.

Не коментую того, на чому не розуміюся. Не критикую того, чого не можу змінити.

×