Пам'ятаю себе немовлям, як мене закутували в риженьку ковдру. Це дуже не подобалося. Руки змотані, лежиш безпомічний – кричиш, а всі думають, що ти голодний.
У першому класі злякався вчительки. В неї була величезна башта на голові, а ще нафарбовані яскраво-червоні губи.
У сім'ї мене не били. Лише дід якось відлупасив. Не пам'ятаю за що. Витягнув зі штанів ремінь і пару раз свиснув по задниці. Певно, серйозно дістав його. Я так умів.
Музика – це вібрація, бум-бум-бум. Звук, який робить людину або радісною, або сумною.
Люблю в тиші сидіти. Але коли сиджу і чую, як деренчить тепловоз, машини їдуть, птахи співають – це також музика, і без неї тяжко.
Що більше віку, то менше ображаєшся на людей.
Дістає тупість і непунктуальність. Не терплю, коли хтось каже, потім забуває, а потім: ой, ай, вибач, я не прийшов чи запізнився. А з мобілками кошмар почався. Раніше, як домовився на певну годину, то зі шкури дерся, але біг, щоб тебе дочекалися. А тепер чекаєш, а тобі дзвонить: я запізнююсь. Послати б та й піти, але ж тебе попередили.
Бог – це коли в якійсь скрутній ситуації раптом трапляється людина, яка так допоможе, як і не сподівався.
Перше кохання було в 13 років. Новенька в наш клас прийшла. Коли її представили учням, зразу закохався. Портфель носив. Вона мені взаємністю відповідала, кокетувала. Пам'ятаю, як малював їй на день народження 13 жаб. Не знаю, чому жаб, можливо, вона їх любила. Тривало в нас це два роки.
Зараз сам. Думаю, це – доля. Людина мало може вплинути на своє майбутнє. Один терпить, інший робить усе, аби його терпіли. Є ситуації, коли люди не вміють терпіти, а в їхньому випадку якраз би пасувало. От воно – розлучення.
Щоб шлюб був міцний, треба свою долю розкусити наперед, а це – непросто.
Життя – це потяг, який їде. А в ньому постійно змінюються люди: одні виходять, другі заходять, купуючи квиток. Хтось зайцем заскочить. Хтось – провідником.
Обожнюю своє життя. Нічого б у ньому не змінював.
Дітей бити не потрібно. Вони повинні робити те, що хочуть. У років 4–5 треба починати вчити. Обов'язково вантажити завданнями, гуртками. Дитина мусить усе перепробувати, помацати руками і розумом. Щоб зрозуміти, що таке світ і як у ньому жити.
У мене одинакові стосунки з обома доньками. В дитинстві вони постійно ревнували одна одну до батьків. В якийсь момент сказав: стоп. Посадив обох на диван і пояснив, що ніхто з них не має ніяких привілеїв у батьківській любові. Вони отримують це почуття однаково. На цьому проблема вичерпалась.
Всі впливання на чиєсь життя рано чи пізно вилазять боком. На дитину не впливати треба, а видивлятися, які в неї є здібності й потихеньку розширяти їх.
Талант – це багаж, даний авансом.
Жінка – це подорожній, який підсідає до тебе в купе, у твій поїзд життя.
Війна – це букет емоцій. Страшно від усвідомлення, що можу вбити людину. Більше боюся того, ніж якби вбили мене.
Намагаюся не обманювати. Але інколи виходить так, що й сам не зрозумів, що обманув. Буває, змушений збрехати. Однак знаю, для чого це роблю. Коли настає момент, розказую – навіщо це все було.
Свобода – це коли виходиш босий із торбою в поле і там безкінечний горизонт, ніде нічого нема, можеш іти на всі 360 градусів. Намагаюся так жити.
Є кілька робіт, над якими працюю десятки років. Якось почав малювати, а потім бажання охололо, пропало. Випадково в майстерні побачив – і думаю: треба доробити. Сів, доробив. Усе залежить від натхнення, а воно – в повітрі. Треба вміти його ловити.
Основне, заради чого людина народжується, – виховати свою душу, аби після смерті вона мала вищий ступінь, ніж до народження.
Не важливо, чи в шлюбі люди живуть, чи поза ним, аби кохання було. Шлюб – це умовність. Беруть його, щоб зайвий раз довести свої серйозні претензії на життя з іншою людиною до смерті.
Плакав недавно з товаришем. Сіли, випили трохи, побалакали про життя і розплакались. Жінки придумали, що чоловіки не плачуть, аби їх ідеалізувати. А ми також підвладні емоціям.
Жінки надихають. Вони для того і створені.
Свої дитячі малюнки зберігаю. Інколи підглядаю в них, як у шпаргалки. Часто знаходжу там цікаві мотиви.
Готувати навчився сам. Лише борщ вчила бабуся.
Дивлячись на свою бабусю, перестав боятися старості.
Рай – це тиша.
Ніколи не можна робити халтури. Настане час, коли за це буде дуже прикро. У мене було, що замовники хотіли щось, а я не міг їм довести, що треба інакше. Зробив так, аби відчепилися. Потім воно мене догнало.
Як грошей нема, тоді починають швидше мізки шевелитися. Це стимулює.
Мій дід прожив 95 років. Помер через нещасний випадок. На Масляну їхав кіньми, співав, вимахував пляшкою, випав із брички – забився. Любив випити, і з тим недоліком прожив усе життя. Я позитивно ставлюся до алкоголю, але п'ю рідко. Коли приходять гості, пригощаю коньячком. Можу випити з радості. З горя – ніколи.
Ніколи б не зміг не виконати того, що пообіцяв.
Мрію про гуцульський будинок у горах. Поряд – майстерня з величезним вікном, з якого виднівся б гірський краєвид. Малював би його кожен день. Один і той самий. Він би мінявся, бо в природі кожну секунду щось змінюється.
Не вмію ненавидіти, тому не маю ворогів. Люди, які мене не влаштовують, просто стають по барабану. От, як Путін зараз.
Коли хвалять, почуваюся ніяково. Терплю і жду, коли нарешті припинять.
1 
1
Коментарі