Зеленський ухопив гадюку за хвоста. А варто було – за голову

У БІДНІЙ КРАЇНІ ПЕРЕХІД ВІД ОЛІГАРХАТУ ДО ДЕМОКРАТІЇ МОЖЛИВИЙ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ДИКТАТУРУ

"Йому жити набридло?" – таким запитанням журналістка телеканалу "Україна" відреагувала на звістку про ухвалення закону про олігархів. Мала на увазі главу держави Володимира Зеленського й говорила про нього із жалем. Погодьтеся, для такого риторичного пасажу є підстави.

Президент ухопив гадюку за хвіст. Про реакцію отруйної гадини можна тільки здогадуватися. І тепер усе, що залишається, – процитувати поета: "Безумству храбрых поем мы песню!"

Втім, про все по порядку. Спершу – про показовий перебіг голосування та зміст закону. А потім – про наслідки його ухвалення.

 

Закон, повна назва якого "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в су­спільному житті (олігархів)", ухвалили 23 вересня.

Підтримали його 279 народних депутатів. Насамперед із фракції "Слуги народу": 229 голосів – за. Решта – переважно від депутатських груп.

Як і варто було очікувати, ОПЗЖ на підтримку закону не дала жодного голосу. Але завжди, мов собака на повню, подає голос за "соціальну справедливість". Як узгоджуються голосування проти спроби обмежити вплив олігархів і риторика про катастрофічне "зубожіння народу" – річ незбагненна з погляду логіки. Але з точки зору проросійського світогляду – жодної суперечності.

"Європейська солідарність" повним складом – 23 голоси – проти. Утримався лише Мустафа Джемілєв (із 27 народних депутатів фракції "ЄС" троє були відсутні на засіданні. – Країна). І з його боку це мужній крок. Бо перебувати у фракції Петра Порошенка й утриматися – прояв нелояльності. Мотивація ж інших представників фракції очевидна – конформізм.

"Батьківщина" утрималася повним складом. Це називається одним словом – єзуїтство.

Найцікавіший розподіл у "Голосі". 11 парламентаріїв – за. Лідер фракції Кіра Рудик, її зброє­носець Ярослав Железняк, а також Андрій Осадчук, Леся Василенко й Інна Совсун – проти (із 20 депутатів фракції ще один утримався, один не голосував, двоє відсутні. – Країна).

Тут потрібна ремарка. Понад рік "Голос" дрижить од внутрішніх чвар. Фракція звинувачує Рудик і Железняка в узурпації влади та надмірній лояльності до Банкової. Причому останнє речення доволі коректне. Бо зазвичай критики висловлюються образніше: Рудик лягла під ОП. Однак голосування 23 вересня спростовує це. Втім, здогадатися, де і під чим лежить пані Кіра, нескладно – під грошовим мішком.

Недивно, що з позафракційних червону кнопку натиснув Вадим Новінський – на всю голову православний, апологет "русского мира", російський олігарх, десантований в Україну 2012 року.

Прогнозоване голосування проти законопроєкту й Вікторії Гриб, яка, здається, не пропускає жодного токшоу на телеканалі Ріната Ахметова "Україна". Читачі можуть пригадати, хто така Вікторія Гриб? Вочевидь, ні. Ото ж бо. Унікальна особистість. Бо навіть телекамера не додає їй політичної ваги.

Президент направив законопроєкт до Верховної Ради 2 червня. Документ одразу потрапив під триби парламентської машини. І здалося, добратися до сесійної зали йому не судилося. Однак Володимир Зеленський, якому повсякчас нагадують, що він обрався президентом під анти­олігар­хіч­ними гаслами, виявився наполегливим. 7 вересня законопроєкт включили до порядку денного. І почалося найцікавіше.

Голова Верховної Ради Дмитро Разумков відправив проєкт закону на експертизу до Венеційської комісії. Питання: яким боком "Європейська комісія за демократію через право" до президентського законопроєкту? Її функція – вивчення конституційних новел на предмет їхньої відповідності нормам, якими керується Рада Європи. Втім, логіка в діях Разумкова все ж є – бюрократична: не можеш перешкодити – очоль. Створи комісію, робочу групу з доопрацювання, забезпеч громадське обговорення. Словом, тягни кота за хвіст. Цим Разумков і займався.

Іронія в тім, що у Венеції засідають такі самі бюрократи. Вони прийняли законопроєкт до розгляду й пообіцяли дати висновок до 16 грудня.

Важлива ознака олігархічного впливу – вплив на громадську думку. Рінат Ахметов не пише твітів, як Дональд Трамп. Для промивання мізків у нього є навчені люди. І найкращий із найкращих серед них – Савік Шустер.

17 вересня його токшоу вийшло в ефір із назвою: "А тебе записали в олігархи?!" Ведучий був натхненний, бадьорий і переконливий. Показовий пасаж: "Автори законопроєкту намагаються обмежити вплив мільйонерів і мільярдерів на політику. Що тут скажеш? Народний законопроєкт. Люди не люблять багатих. Але ми спробуємо зрозуміти: чому насправді влада хоче ухвалити цей закон?"

 

От за такі риторичні відтінки я й люблю Шустера. Майстер! Кількома короткими реченнями зумів протиставити аудиторію своєї програми і тих обивателів – недалеких і темних – "які не люблять багатих". Вони – озлоблені від заздрощів популісти, а ми – всі присутні на програмі й телеглядачі – здатні бачити потаємну суть речей і справжні мотиви влади. Стосовно того, що в Україні не люб­лять багатих, я не певен. Але яка емоція, безперечно, властива нам, українцям, то це ставлення до влади з підозрою. Будь-якої. І Савік зіграв на цій ментальній струні. Забезпечив паритет думок. Проте чомусь так сталося, що гості його програми – секретар Ради нацбезпеки й оборони Олексій Данілов і народні депутати Руслан Стефанчук та Давид Арахамія, які підтримували законопроєкт, здавалися менш переконливими, ніж опоненти – Дмитро Разумков, Артур Герасимов, Ярослав Железняк чи, скажімо, екссекретар РНБО Олександр Данилюк. Шустер робить не просто токшоу, а реалітішоу, диригуючи атмосферою майже непомітно.

Софіти згасли. 23 вересня – день голосування. Дмитро Разумков до Верховної Ради не прийшов – захворів. Закон ухвалено. Давид Арахамія робить заяву: між Разумковим і фракцією "Слуги народу" – жодних непорозумінь. Чудово. Бо ми переймалися.

Що ж непокоїть опонентів закону? Звернімося до його змісту. Закон надає РНБО повноваження складати перелік олігархів. Останніми вважаються фізичні особи, які мають статки понад мільйон прожиткових мінімумів (майже $83 млн. – Країна); володіють компаніями-монополістами; контролюють ЗМІ; впливають на політичне життя. Особи, яких РНБО включить до чорного списку, позбавляються права фінансувати політичні партії та брати участь у приватизації державного майна. А ще – справжнє приниження – вони зобов'язані подавати до Націо­нального агентства з питань запобігання корупції декларації про прибутки й видатки.

Законом запроваджується й поняття "представник олігарха" – особа, яка від їхнього імені веде переговори з політиками й держслужбовцями. Про зустріч із ними, а також олігархами особисто, народні депутати, вищі посадові особи, судді Конституційного суду, працівники Національного антикорупційного бюро та НАЗК тощо зобов'язані повідомляти в РНБО.

І недивно, що цей закон не сподобався Рінату Ахметову. І напевно, не тільки йому. Згідно із заявою Олексія Данілова, за попередніми даними, до переліку олігархів можуть бути включені 13 осіб. Окрім Ахметова, який фінансує телеканали "Україна" й "Україна 24", це Петро Порошенко – власник "5 каналу" та "Прямого"; Ігор Коломойський – "1+1"; Віктор Пінчук – ICTV і СТБ; Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін та Валерій Хорошковський – "Інтер". Думаю, кожен із них уже міркує, як переписати свої медіа-активи на кота.

А тепер звернімося до наслідків. По-перше, бачимо безпрецедентне розширення повноважень Ради нацбезпеки й оборони. І тут не варто забувати, що керівником РНБО є президент. Тож маємо справу з розширенням його повноважень.

По-друге, уявімо дещо фантастичне. Наприклад, Сергій Шефір – друг і соратник Володимира Зеленського – знову зустрічається з Ахметовим. Або ж Порошенко продовжує фінансувати "Європейську солідарність". А Ігор Коломойський пробачив "блудного сина", і "Плюси" знову 24/7 транслюють шоу і серіали "Кварталу-95", поповнюючи банківські рахунки Шефіра й Зеленського.

Закон порушено. Які наслідки? РНБО має один засіб впливу – запровадження санкцій. Або ж – незапровадження санкцій, якщо не помітить правопорушення. І в цьому випадку ми також маємо справу з так званим ручним управлінням, яке в руках президента.

А тепер підсумок. Володимир Зеленський збирає дедалі більше не системних, а суто волюнтаристських засобів впливу. І це проблема. Бо рук у президента дві. А важелів багато. Не так давно ми були свідками запровадження санкцій проти Віктора Медведчука – найодіознішої фігури в українському політикумі. Розпочато й судовий процес. Але сторону звинувачення представляють голова Служби безпеки Іван Баканов і генпрокурор Ірина Венедіктова. Ось перелік їхніх сильних професійних рис: по-перше, лояльність до президента; по-друге… А навіщо по-друге? Зеленському досить лояльності. І це проб­лема. І не тільки Зеленського. А й усієї України.

І наступне. Олігархи – включені й не включені до списку – не відмовляться від володіння медіями, контролю над політичними партіями, суддями, чиновниками, регіональними елітами. Вони навчаться краще приховувати свої активи. От і все.

Витоки їхнього впливу – рентна економіка. Однак закон жодним чином не обмежує їхнього статусу монополістів у сферах енергетики, металургії, видобувної промисловості тощо. А це означає, що вони й далі матимуть "надмірний вплив". Який висновок зроблять? Треба глибше ховатися в тінь.

Зеленський вхопив гадюку за хвоста, щоб розірвати 30‑літній цикл відтворення олігархату в Україні. А варто було – за голову. І рвати отруйний зуб – рентну економіку. Бо все багатство країни, якщо вірити Данілову, належить 13 апостолам великого бізнесу. І кожен із них – Юда. І жоден із них виснути на осиковій гілці не збирається.

Політолог Роберт Міхельс вивів так званий залізний закон: будь-яка демократія трансформується в олігархію. Чи можливий зворотний процес, не сказав.

А зараз я скажу крамольну річ: у бідній країні перехід від олігархату до демократії можливий лише в один спосіб – через диктатуру.

×