Зеленський хоче створити м'який авторитарний режим

Новий політичний сезон визначатимуть конфлікт президента із Разумковим, вплив Єрмака та відставка Авакова, – прогнозує політолог Михайло БАСАРАБ

У політичних колах говорять про відставку уряду в жовтні. Наскільки це ймовірно?

– Ця влада настільки персоніфікована, що будь-хто з команди Володимира Зеленського на посаді є уособленням президента. Денис Шмигаль не виявляє амбіцій. Тому влаштовує Банкову – виконує свої функції й не привертає уваги. Та будь-які прорахунки прем'єра чи його заступників покладають відповідальність на главу держави. Тому ще з моменту призначення керівника уряду говорили, що Зеленському знадобиться цап-відбувайло для зниження негативу до влади.

Якщо восени владній команді вдасться пройти сезон без потрясінь, у відставці прем'єр-міністра не буде потреби. Його прибережуть до наступної кризи.

 

Журналіст Юрій Ніколов написав, що в закупівлях апаратів штучної вентиляції легень побачили 50 відсотків маржі, Укравтодор "розпилює" 10 процентів держбюджету за рік, у "Великому будівництві" крадуть кошти. Але Зеленського готовий переобрати 31 відсоток виборців. Чому?

– За два з половиною роки після першого туру президентських виборів основні політичні гравці повернулися до показників квітня 2019‑го. У Володимира Зеленського тоді теж було близько 30 відсотків. У Петра Порошенка – до 15. Виборці не змінили думки. Тоді кампанія ґрунтувалася на протиставленні електоральних таборів. Прихильники Зеленського й Порошенка досі ненавидять одне одного. Обидва політики штучно підігрівають ці емоції.

Решта гравців – аутсайдери. Тому всі політики залишаються при своїх рейтингах. Жодних змін, стагнація.

Влада не стала принципово іншою. Про це свідчать доплати в конвертах для депутатів "Слуги народу". Записи, як брат керівника Офісу президента Андрія Єрмака торгує посадами, аварія зі "слугою" Трухіним (23 серпня на Бориспільській трасі в Києві сталася ДТП, учасником якої, ймовірно, був народний депутат від партії "Слуга народу" Олександр Трухін. Він нібито на великій швидкості врізався в авто, яке зупинилося на червоне світло. Тілесних ушкоджень зазнали шестеро людей, серед яких двоє дітей, а також голова комітету арбітрів Української асоціації футболу Лучано Лучі. Новину опублікували ЗМІ. Протягом кількох днів близько 30 з них вилучили повідомлення чи згадки про Трухіна. – Країна), обхід процедури електронних закупівель Prozorro, звільнення керівництва Нафтогазу. Справи проти провладних депутатів "заминають". Навіть Зеленського, який обіцяв подати у відставку, якщо порушить закон, підловили на ухиленні від декларування частини майна. Тож він став типовим "старим" політиком.

Але олігархічні телеканали не критикують його. Єдине джерело критики – канали Порошенка. Та їхній вплив невеликий порівняно з провідною четвіркою – "Україною", 1+1, "Інтером" та ICTV.

Які ще є причини?

– Україна зі світом переживає революцію соціальних мереж. Океан інформації, фейки й маніпуляції, розваги – знижують рівень критичного мислення. Соцмережі генерують багато примітивної і зайвої інформації. Обсяги величезні, поширюється неправдивий контент. Спрацьовує захисний механізм – люди перестають довіряти, менше цікавляться політикою. Більше сприймають короткі повідомлення і зображення, а не довгі тексти. Людям усе більше здається, що політика – це шоу. Виборці Зеленського оцінюють його діяльність за зовнішнім антуражем.

Після 2019 року підвищуються ціни, сповільнилися темпи зростання добробуту, зменшуються субсидії, проблеми з вакцинацією. Але колапсу не сталося. Виборці Зеленського – відносно молоді й заможні. Вони відчувають негативні зміни менше, ніж старші й бідніші. Тому залишаються з президентом. Він постійно створює для них красиву картинку. Ситуація зміниться, коли молодші й заможніші відчують погіршення.

Які питання визначатимуть новий політичний сезон?

– Стиль керування країною змінився в лютому 2021‑го, коли Зеленський використав Раду нацбезпеки й оборони для ухвалення резонансних рішень. До цього рейтинг президента падав. А після закриття каналів Медведчука й санкцій проти нього, обмеження контрабандистів, ініціативи проти олігархів, перегляду приватизації почався електоральний підйом. Критична була минула осінь – влада почувалася розгубленою. Було неясно, які наслідки пандемії й локдауну. Фракція "Слуги народу" валилася на очах.

Зеленський серйозно підготувався до 30‑ї річниці незалежності. Відбувся перший за його каденції військовий парад. Потім візит у США і зустріч із Байденом.

У новий політичний сезон глава держави заходить у непоганому темпі. Але є три обставини. У Зеленського зіпсувалися взаємини з головою Верховної Ради Дмитром Разумковим. Це затяжний конфлікт. Команда президента прагнутиме усунути спікера з посади.

Друга – Зеленський діє жорсткіше. У країні виник тіньовий президент Андрій Єрмак. Цей дует демонстративно зміцнює владу. Дехто вбачає в цьому початки авторитарного режиму. Торік Зеленському доводилося вмовляти своїх депутатів голосувати за певні рішення. Побачимо, як реагуватиме провладна фракція тепер.

Третя обставина – відставка Арсена Авакова. Він був потужним гравцем. Звільнення вплине на роботу парламенту й уряду.

Влада змушена буде підвищити тарифи на комуналку, за оцінками експертів. Чи не призведе це до політичної кризи?

– Ціни на газ у Європі б'ють рекорди. Вартість тисячі кубометрів сягнула 730 доларів, чого не було з 2008‑го. Росія прагне створити штучний дефіцит, щоб переконати Захід запустити "Північний потік-2". Україна залежить від європейського ринку газу. Водночас команда Зеленського зменшує кількість субсидіантів, обсяги "теплих кредитів".

Команда президента має придумати якісь компенсації для масового споживача. Торік глава держави вмовив продавців газу встановити поріг вартості для домогосподарств. В умовах подорожчання знову може втрутитися задля піару. Можливо, поновлять субсидії для певних категорій. Або підуть на обмеження цін у "ручному режимі".

В Україні масштабні протести ніколи не виникали через соціалку. Після 2014 року вони стосувалися несправедливого миру – коли влада заявляла про готовність іти на поступки Росії. Маємо понад 400 тисяч учасників війни. Вони гостро реагують, коли Москва диктує умови Україні. Переважна більшість українців вважає Росію агресором і не сприймає поступок. Спроби примирення з Путіним можуть вивести людей на вулиці.

2023 року відбудуться парламентські вибори. Які тенденції бачите?

– Електоральні настрої завмерли. Фіксуємо розподіл політичних симпатій на рівні 2019‑го. Зеленський лишається фаворитом. Порошенко прагне переламати ситуацію, але тупцює на місці. Обидві сторони намагаються мобілізувати свій електорат, щоб мати основу для наступних виборів. Водночас унеможливлюють розширення кола своїх симпатиків.

Улітку 2019 року рейтинг Порошенка просів, але згодом дещо зріс за рахунок "Голосу", який втратив позиції. Однак перевершити показники позаминулого року п'ятому президенту не вдалося. Більшість патріотичних і прозахідних виборців шукає альтернативу.

Петро Порошенко – лідер з антирейтингу. На запитання "За кого не проголосуєте за жодних обставин?" – майже половина українців відповідає: "За Порошенка".

Застій створює передумови для появи нових гравців. Складно сказати, яка буде ситуація 2023‑го. Багато залежить від того, чи влада робитиме помилки і як справлятиметься з кризами. Провали зумовлять зміну рейтингів усіх політиків.

Хто буде конкурентом Зеленського на виборах 2024‑го? Говорять про Віталія Кличка.

– Поки що немає загрози Зеленському. У Кличка справді один із найвищих рівнів довіри. Але готовність проголосувати – це інше. Він поки що не конкурент для президента. На сьогодні з великим відривом, але другим залишається Порошенко. Має власні медіа-ресурси та фракцію. Він постійно бореться проти найменших конкурентів у своїй ніші. Намагається нікого не впустити. Зеленському вигідно мати такого опонента, в якого немає жодних шансів.

Перспективи Зеленського на другий термін залежать від кількості місць, які візьме його партія в Раді 2023‑го. Сумнівно, що повторить попередній успіх. Якщо буде в меншості, то інші гравці зможуть сформувати коаліцію без нього. Неясно, наскільки вдасться зміцнити владу до того часу. Зараз він програв би боротьбу, якби не контролював парламенту й уряду.

Після зустрічі Володимира Зеленського з президентом США Джо Байденом у спільній заяві не було згадки про Мінські угоди. Це позитив?

– Є думка, що Мінські домовленості – безальтернативний шлях до миру. Це помилка. Вони влаштовують Росію і були підписані під тиском Москви. РФ і Порошенко зробили найбільше, щоб документ вважали єдиним шляхом до миру. Але це дорога до більшої війни.

Домовленості суперечать національним інтересам. Не передбачають відповідальності Росії за збитки, заподіяні агресією. Втрати від окупації обчислюються сотнями мільярдів доларів. І весь цей тягар ляже на Україну. Вона не витримає його.

Мінські домовленості не ратифіковані. Підписані під загрозою застосування сили. Це робить їх нікчемними, згідно з нормами міжнародного права. Зеленський не зробив нічого, щоб переконати світ у цьому. Не запропонував іншого правового рішення.

Відсутність згадок про Мінські домовленості в підсумковому документі – великий позитив і крок до їхньої делегітимації. Добре, що в заяві чітко зазначили й факт збройної агресії Росії і про її відповідальність.

7 вересня Джо Байден доручив наглядати за політикою в Україні дипломатці Робін Данніґан, яка критикувала газопровід "Північний потік-2". Про що це свідчить?

– Свого часу люди з піднесенням сприйняли призначення Курта Волкера на посаду спецпредставника. Очікування були перебільшені. Людина діє в рамках директив із центру. Заяви Данніґан щодо "Північного потоку" не означають, що працюватиме всупереч вказівкам Вашингтона. Діятиме в межах загальної лінії Держдепу й Байдена.

Чи реально зупинити запуск газопроводу?

– Байден сподівається, що покращення відносин з Берліном і Москвою посилить його позиції у протистоянні з Пекіном. Це хибний розрахунок. Москва не гратиме за Вашингтон проти Китаю. "Північний потік-2" матиме колосальні негативні наслідки. Це не бізнесовий, а політичний проєкт. Росія використовуватиме його для розбрату всередині ЄС і НАТО та для дестабілізації в Балтійському морі. Тут може дійти до силового протистояння між Північноатлантичним альянсом і РФ.

Серед конгресменів від Демократичної та Республіканської партій переважає позиція неприйняття "Північного потоку". Байден пішов усупереч настроям Конгресу. Однак рішення президента США не остаточне. Боротьба триває.

У найближчій перспективі газогін може перетворитися на пекельну проблему для Німеччини. Будь-якої миті, коли Росія дасть привід, Вашингтон повернеться до санкційної політики й вимагатиме відповідних дій від Берліна.

Чому Рада не підтримала звернення про надання Україні статусу основного союзника США поза НАТО?

– Провал цього голосування – приклад егоїзму та провінціалізму нашого політичного класу. Цю пропозицію висунула опозиція, щоб загнати владу в кут. А та бездарно провалила важливе питання в Раді, бо його запропонували опоненти. Наслідком дріб'язкової політичної метушні стали неправильні сигнали західним партнерам.

Як змінюється країна, куди рухається?

– Відчуття, що входимо в період застою. Влада поводиться обережно, щоб не збурювати суспільного спротиву. Її опоненти лишаються на своїх позиціях. Таке враження, що ніхто не хоче чи не може порушити цю диспозицію. Виникають асоціації з періодом Кучми, коли й не подобається, але й немає явних підстав для критики.

Зеленський зміцнює владу й, імовірно, хоче створити м'який авторитарний режим. Перебрати від олігархів собі ЗМІ. На певному етапі це може зіграти з ним злий жарт. Часом здається, що "тіньовому президенту" Єрмаку вже паморочиться в голові від влади.

Найгірше, що може бути з нами зараз, – це біг на місці, застій, стагнація. Україні потрібні динаміка, конкуренція й боротьба в хорошому сенсі цього слова. Доки ми не досягнемо бажаного стану країни. Життя – це боротьба. Навіть, для тих, кого все влаштовує.

×