Шість років тому Володимир Щербина дотепно порівняв масові акції Партії регіонів у центрі Києва з "культом карґо". Ця квазірелігія начебто виникла на островах Океанії після Другої світової війни серед тубільців, котрі бачили, як приземляються американські транспоpтні літаки і привозять безліч чудових речей, званих cargo, по-англійськи – вантаж. А коли американці забралися геть, тубільці спробували й собі накликати з неба всіляких щедрот. Прорубали для цього у джунглях злітні смуги, порозкладали по їхніх краях сигнальні вогнища, змайстрували дерев'яні навушники для своїх жерців і уповажнили їх спілкуватися з богами незрозумілою священною мовою.
Партія регіонів навесні 2007 року організовувала протести проти Ющенкового указу про розпуск парламенту і проведення позачергових виборів. Нові вибори були їм ні до чого: на чолі уряду стояв Віктор Янукович, "Межигір'я" успішно приватизувалось, революціонери пожирали одне одного, тим часом як фракція "регіоналів" у парламенті приростала новими й новими тушками, загрозливо наближаючись до розмірів конституційної більшості. Ющенко ламав їхні плани цілковитої узурпації влади, а точніше, як ми тепер розуміємо, відтерміновував їх на кілька років. Відтак чималі гроші було вкинуто на імітацію "масових протестів" проти Ющенкового "антиконституційного указу". Протестувальників везли з усіх усюд, вербували цілими бригадами, не завжди встигаючи їм до пуття пояснити, проти чого вони протестують. Усе це мало скидатися на повторення помаранчевої революції, тільки тепер уже під проводом донецьких. Воно й справді скидалося, тільки тепер уже в пародійному, безмірно фарсовому виконанні.
У цьому, власне, й полягав їхній "культ карґо". Оскільки "регіональні" вожді, подібно до своїх московських кузенів, цілком щиро вважали, що помаранчеву революцію зроблено за американські гроші, то й організувати ще одну "революцію", за подібні чи значно більші гроші, видавалося їм справою елементарною. В цьому сенсі можна сказати, що вони розумілись на механізмах революції і, взагалі, на суспільних процесах не більше, аніж полінезійські тубільці на конструкції літака.
Інтелектуальна обмеженість біологічного виду, що рвався тоді до влади, видавалася мені такою очевидною, а цивілізаційні перспективи уособлюваваного ними проекту – настільки безнадійними, що я опублікував був навіть статтю у Berliner Zeitung під назвою "Прощання з культом карґо". Каюсь, я помилявся. Помилявся не щодо біологічного виду, який за останні три роки повністю окупував Україну, і тим більше не щодо перспектив запропонованого ним соціально-економічного, політичного та культурно-цивілізаційного проекту. Помилявся я головним чином щодо "прощання".
Гаданий "співучасник злочину" Путін не був допитаний бодай як свідок
Розпрощатися з "культом карґо" нам не вдалося і, боюсь, найближчим часом не вдасться. Навпаки, Партія регіонів упевнено перетворює цей невибагливий культ на загальнодержавну релігію – як на рівні політичної риторики, так і на рівні інституційної практики. Сьогодні можна з певністю стверджувати, що наші так звані демократичні вибори, вільні мас-медії, незалежне судівництво, європейська інтеграція – це всього лише ритуали згаданого культу, головна мета яких – добитися від європейських богів сякої-такої легітимізації не вельми цивілізованого режиму чи принаймні переконати їх не застосовувати до того режиму належних санкцій.
Низка нових звинувачень супроти Юлії Тимошенко, включно з гаданою причетністю до вбивства 1996 року донецького бізнесмена Євгена Щербаня, є яскравим, хоча й не єдиним прикладом саме такого мислення – в дусі "культу карґо". Логіка українських вождів і прокурорських жерців тут тубільно проста: якщо дерев'яні навушники й мікрофони не дають їм змоги порозумітися з Євросоюзом, значить треба виготовити ще більше дерев'яних навушників і мікрофонів – і зв'язок нарешті налагодиться. Якщо докази гаданих "злочинів" Тимошенко виглядають сумнівно або й геть курйозно, значить треба нагромадити ще більше сумнівних або й геть курйозних "доказів" – із суто дикунською вірою, що бажану якість можна завжди компенсувати відповідною кількістю.
Усе це було б справді смішно – і я цілком розумію чужинців, які з нас щиро регочуть, – коли б не було так сумно. Бо якщо вкрай сумнівних доказів "злочинної змови" Юлії Тимошенко з Володимиром Путіним українському "правосуддю" вистачило, аби вліпити головній суперниці Януковича сім років ув'язнення, то ще сумнівніших, зате ще чисельніших "доказів" тому ж таки "правосуддю" цілком може вистачити й на ув'язнення пожиттєве. У країні, де суди є лише елементами "культу карґо" і керуються безпосередньо з Адміністрації президента, можна очікувати чого завгодно. Українським судам, до речі, довіряють лише 23% населення. Скоріш за все, це і є тверде ядро прихильників Партії регіонів. Натомість 65% їм абсолютно не довіряють – і це дає нам певні підстави сподіватися, що "культ карґо" таки не стане загальнодержавним. Опитування проводив Центр імені Разумкова в листопаді 2012 року.
Що ж до самого судилища, то воно виглядає ще курйозніше, ніж подібний фарс, розіграний прокуратурою два роки тому. Прикметно, між іншим, що ані гаданий "співучасник злочину" Володимир Путін не був тоді допитаний бодай як свідок, ані самі "злочинні" газові угоди так і не були згодом опротестовані у Стокгольмському арбітражі. А все ж суд мав тоді принаймні якісь документи і головна проблема зводилася насамперед до їхньої інтерпретації. Сьогодні ж практично жодних документів немає, крім якогось переказу грошей від однієї фірми до іншої – одного з-поміж багатьох тисяч подібних переказів, що фірма на чолі з Тимошенко робила найрізноманітнішим бізнесовим партнерам. Зате прокуратура має десятки "свідків", жоден з яких сам нічого не бачив, зате щось чув від інших осіб, переважно покійних, а тому не здатних ані підтвердити тих чуток, ані спростувати.
Лазеренко у ролі прем'єр-міністра не потребував найманих кілерів, оскільки мав достатньо інших інструментів, аби натиснути на неслухняних бізнесменів
Усі ці свідки, як переконливо показує в серії власних розслідувань Тетяна Чорновіл, мають або кримінальне минуле і тривалу історію небезплатної, скоріш за все, співпраці з "органами", або ж певні кримінальні чи бізнесові проблеми у сьогоденні, які можуть вирішитися чи ускладнитися, залежно від "співпраці" з тими ж таки "органами". Прикметно, що всі ті "свідки" цілих 17 років дружно приховували від юстиції безцінну інформацію про причетність Юлії Тимошенко до ліквідації Щербаня, бо, виявляється, боялися помсти з боку цієї грізної дами. "Свідки", схоже, забули – чи прокурор забув? – що дама стала прем'єр-міністром допіру 2005 року. А до того сама зазнавала переслідувань з боку Леоніда Кучми й навіть просиділа була кілька місяців у тюрмі. Кучма, щоправда, переслідував її всього лише бізнесові шахрайства. А от почепити на неї вбивство Щербаня чи, наприклад, Улофа Пальме – не додумався. Чи то фантазії забракло, чи безсоромності. Чи просто – підказки від сьогоднішніх "свідків" та їхнього прокурорського опікуна.
Курйозними у цій справі є не лише "свідчення", зроблені за принципом "я колись десь щось чув, а тепер, завдяки прокуророві, пригадав і нарешті збагнув, що воно означає". Курйозною є й сама мотивація злочину: Павло Лазаренко, мовляв, мав бізнесовий конфлікт з Євгеном Щербанем і вирішив прибрати того за непоступливість. При цьому роль посередника між собою і кілерами відвів чомусь саме Юлії Тимошенко.
Кожна теза в цій конструкції є нісенітною. По-перше, тому що, як свідчать Віталій Гайдук та Сергій Тарута – колишні Щербаневі партнери, не оброблені поки що прокуратурою, – усі бізнесові конфлікти між ними й Лазаренком були на той час вирішені. По-друге, тому що Лазеренко в ролі прем'єр-міністра не надто потребував найманих кілерів, оскільки мав достатньо інших інструментів, аби натиснути на неслухняних бізнесменів. І навряд щоб Янукович, як колишній прем'єр і теперішній президент, нічого про ці інструменти не відав. Адже зовсім не конче, як ми знаємо, напускати найманих кілерів на підприємця Ярославського, щоб забрати у нього клуб "Металіст". І Хорошковського теж не конче розстрілювати на летовищі, аби передати телеканал "Інтер" у надійніші руки.
Нарешті, по-третє, навіть коли уявити собі, що Лазаренко таки збожеволів і вирішив таки замочити злощасного Щербаня, посередництво Тимошенко було потрібне йому не більше, ніж, скажімо, Кучмі – посередництво якої-небудь Тетяни Засухи у справі Ґонґадзе. Тимошенко в той час, як вельми слушно нагадав у недавньому інтерв'ю Віталій Портников, "перебувала в тіні Лазаренка, як і всі інші представники його оточення. Лазаренко був таким собі "дніпропетровським Януковичем", і ніхто з його оточення тоді не розглядався як серйозна самостійна постать. Це те саме, що уявити в якості якоїсь серйозної постаті Ірину Акімову, Ганну Герман чи Раїсу Богатирьову. Але це може статися, якщо складуться відповідні політичні умови, а саме – зникнення боса".
Важко сказати, чи Янукович справді збирається виклопотати для Тимошенко пожиттєве ув'язнення, а чи тільки блефує з метою її залякати і спонукати до добровільної еміграції. Зрештою, накопичення нових і нових "кримінальних" справ проти Тимошенко має ще дві побічні мети, незалежні від остаточного "судового" вироку: якомога дискредитувати її в очах публіки, за принципом "нема диму без вогню" – тим більше, що її бізнес, як і будь-який інший в Україні, навряд чи був юридично бездоганний; і водночас – натиснути на докучливих іноземців, аби відступилися врешті від безнадійної справи.
У постсовєтських краях вожді не практикують ритуального канібалізму. Як-не-як належать до дещо іншої політичної, а головне – кулінарної традиції
Ненависть людину засліплює, страх робить її не лише параноїдальною, а й мстивою. У випадку Януковича до всіх цих проблем додається ще й брак добрих, а головне – чесних радників, які б могли почасти компенсувати брак освіти, культури і непровінційного мислення у свого патрона. Тарас Чорновіл, який близько співпрацював з Януковичем у 2004–2007 роках, вважає, що той "має багато комплексів, у тому числі комплекс "блокадного Ленінграда". Він не може наїстися, у нього голод грошей, майна, розкоші". Тимошенко, на його думку, припустилася фатальної помилки, коли пригpозила публічно посадити Януковича в тюрму й забрати "Межигір'я". "Думаю, роздруківку саме цих слів поклали Януковичу на стіл перед прийняттям [судового] рішення. Точно знаю, що за два тижні до того була велика нарада в Адміністрації – як далі вести цей суд і як із нею поводитися. Сперечалися про те, як би Юлю звинуватити, але лишити на свободі. Однак такі фрази автоматично передбачають арешт".
Усе це робить надії на звільнення Юлії Тимошенко вкрай ефемерними, а заразом і надії на підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом та, у віддаленішій перспективі, на вихід України з чорної цивілізаційної діри, в яку її впевнено заганяють "регіонали". Люди, що сповідують "культ карґо", мають уявлення про демократію, верховенство права та європейську інтеграцію приблизно таке саме, як і про конструкцію літака. Їм здається, що для отримання бажаного результату досить розкласти у джунглях побільше вогнів, начепити дерев'яні навушники і пробурмотіти на догоду європейським богам якісь ритуальні фрази сакральною і тому незрозумілою ні для кого мовою.
Одна втіха – у наших постсовєтських краях вони не практикують ритуального канібалізму. Як-не-як належать до дещо іншої політичної, а головне – кулінарної традиції. Тож поки що, замість ритуально з'їдати своїх політичних суперників, вони їх лише ритуально ув'язнюють
2 
1
Коментарі
6