СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ МАЮТЬ ПОВЕРНУТИ СОБІ РОЛЬ СВІТОВОГО ЛІДЕРА, – КАЖЕ РОСІЙСЬКИЙ ПОЛІТОЛОГ ЛІЛІЯ ШЕВЦОВА
Що за останні 25 років відбулося з пострадянським простором?
– Живемо всередині незакінченого розпаду СРСР і колишньої біполярної системи світу. Це означає: досі не усвідомили того, що з нами сталося за цей час. У чому суть цієї незавершеної історії? 1991 року думали, що система розпалася, і мова йде про нову Росію, новий пострадянський простір. Але помилилися.
Російська матриця не зникла. Вона скинула з себе оболонку й відродилася, можливо, у ще небезпечнішому вигляді. Перетворилася на нову персоналістську владу з тими ж основними характеристиками – імперськість, агресивність, експансіонізм, намагання притиснути особистість і підкорити інші світи.
Фундаментом і стінами розповзаються тріщини, які нічим заліпити. Стара нежиттєздатна система згасає. Події останніх двох років, російсько-українська війна – це її агонія і намагання вижити. Це може бути дуже драматично.
Що являє собою післяреволюційна Україна?
– Вона – один із найважливіших елементів пострадянського простору. І хоче вирватися з нього. Україна, як і Росія, створила дуже аморфну й нестійку систему: поєднання влади і власності та поява олігархії. Але Україна ближча до Європи. Має іншу культурологічну основу. В ній відсутня імперськість, що тягне на дно Росію. Україна може сформувати проєвропейську державу. Але цей процес тільки починається.
Він відбувається у дуже складній міжнародній ситуації. Захід ще не вирішив, чи може включити Україну у свій формат. І це – основна проблема.
Позбутися пострадянщини Україні ще важче, ніж вирватися із Союзу?
– Країнам Східної Європи було легше вийти з комунізму, ніж Україні й Росії – із пострадянізму. Еліти Польщі, Чехії, Словаччини, Естонії, Латвії, Литви виявилися близькими до Європи і зуміли об'єднатися навколо національних пріоритетів. Еліти ж Білорусі, Росії, України дбали насамперед про власні інтереси. Зараз, після 20 років олігархічного й корумпованого керівництва, населення деморалізоване. Втрачено ідеали, амбіції, і відродити їх дуже складно.
Крім того, у 1990-х Захід був готовий допомагати. А зараз ми для нього – головний біль.
Чому позаторік Захід не заступився за Україну?
– Ситуація там на паузі. Старі інститути вже не здатні працювати ефективно, а нові ще не сформувалися. Один польський історик добре це описує: "Уявіть, що опинилися на борту літака, зазирнули в кабіну пілота, а його там нема. А ще ви не знаєте: аеропорт, куди прямуєте, поки що не збудували".
Захід переживає чергову цивілізаційну кризу. Подібне було, приміром, у 1920–1930-х чи 1970-х. Тоді Захід переосмислював розуміння держави, принципів, моралі, прав.
Зараз Європейський Союз втратив свою місію. Він не знає: поглиблюватися чи розширюватися? Він на межі розколу: не в змозі справитися з Грецією, є загроза виходу Великої Британії, мігрантська криза.
Після Другої світової війни США були світовим арбітром і жандармом. Наробили чимало дурниць, але мали ціль – ліберальний міжнародний порядок. Тепер, після багатьох помилок і невдач, війни в Іраку, Афганістані – Америка пішла з Європи.
Анексія Криму паралізувала Захід. Він виявився неспроможний одразу допомогти Україні. Канцлер Німеччини Анґела Меркель, французький президент Франсуа Олланд, британський прем'єр Девід Камерон, американський президент Барак Обама хочуть досягнути компромісу, аби всім було добре. Мінські угоди – це намагання вирішити проблему за рахунок обмеження суверенітету України. Київ спершу погодився, бо був слабкий. Але рано чи пізно мусив просити переглянути ці домовленості.
Вони були укладені через слабкість усіх – Заходу, України й Росії. Американський держсекретар Джон Керрі нещодавно в Лондоні сказав: "Ви що хочете – аби ми почали війну з Росією через Сирію?" Так само він може висловитись і про Україну.
До влади на Заході має прийти нова еліта – мужніша й готова подивитися на ситуацію стратегічніше.
Західним лідерам часто дорікають за повільне прийняття рішень.
– Треба розуміти механізми їх ухвалення. Для запровадження санкцій щодо Росії потрібна згода всіх членів Євросоюзу. Без Анґели Меркель єдності у цьому питанні не було б. Дивуюсь, як вона її утримує.
Процес міг іти швидше, якби Сполучені Штати не покинули глобальну політику.
Що може змусити Вашингтон повернутися до своєї колишньої ролі у міжнародних справах?
– Після Другої світової всі американські президенти намагалися зберегти своє лідерство в західному світі. Навіть після падіння СРСР. Барак Обама заглибився у власну мушлю.
Очевидно, американські еліти думатимуть над тим, як повернути свою країну до активнішої глобальної ролі. Але як це зробити – єдності немає.
Нині перед Євросоюзом багато викликів – міграційна криза, можливий вихід Великої Британії з ЄС. Почастішали розмови про його розвал.
– Не вірю в такий сценарій. Вирішили не виганяти Грецію. Отже, будь-якою ціною намагатимуться зберегти європейську єдність.
Щодо можливого виходу Британії з ЄС, то бюрократи не люблять змін. Вони робитимуть що завгодно для збереження статус-кво. Але на референдумі 23 червня (про подальше членство Великої Британії у ЄС. – Країна) голосуватимуть британські громадяни. Куди вони захочуть іти – ми не знаємо.
Нинішні воєнні конфлікти можуть призвести до перед'ядерного стану?
– Ядерна зброя перебуває під жорстким контролем у рамках міжнародної інспекції. Тому не вірю, що є загроза неочікуваного її використання.
Водночас міжнародний правовий простір розпадається. ООН і Радбез демонструють свою неефективність.
Нинішні конфлікти продовжуватимуть тліти. Це не лише Україна й Сирія. Є ще Придністров'я, Карабах, Південна Осетія, Абхазія. А також – Лівія, Афганістан, Ірак, Ємен, можливо, Єгипет і Туреччина. В такій суміші навіть іскра може спричинити великі протистояння.
Якою, скоріше за все, буде подальша лінія Москви щодо України?
– Для Кремля зовнішня політика – головний інструмент вирішення внутрішніх проблем. Ситуація всередині Російської Федерації ускладнюється. Але умовну червону лінію Кремль боятиметься переступити. Він не хоче конфронтації із Заходом і пропонує йому гру. Прагне бути економічно й енергетично всередині Заходу, а з іншого боку – стримувати його. На пострадянському просторі – це боротьба за Україну.
Росія може відмовитися від агресивної зовнішньої політики?
– Тільки внаслідок зміни режиму. А це може статися лише через поглиблення кризи й масові протести. Все йде до цього. Вже наприкінці 2016 року може бути що завгодно. У російському суспільстві накопичилося багато вибухонебезпечних речовин. Але де бабахне і як на це реагуватиме боягузлива еліта – передбачити неможливо.
3 
1
Коментарі
1