ПРО СИТУАЦІЮ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ І МОЖЛИВИХ СЦЕНАРІЯХ ЇЇ МАЙБУТНЬОГО МІРКУЄ ФІНАНСИСТ АНДРІЙ МОВЧАН
Зовні здається, що економічна ситуація в Росії стабілізувалася. Рубль зміцнився, резерви не витрачаються. Що за цим стоїть?
– У Росії поступово розвивається системна криза прийнятої моделі економіки. Ця модель, основана на централізації ренти та її розподілі в обмін на лояльність, довго підтримувалася високою ціною на нафту й завищеними очікуваннями населення від обіцяних реформ.
Така економіка очікувань і ціна на нафту утримували країну до 2012 року. Перша криза довіри сталася, коли відбулася передача влади (президентом утретє, після 4-річної перерви на прем'єрство, став Володимир Путін. – "Країна"). Серед широкого класу економічних агентів, що чекали на серйозні кроки щодо децентралізації економіки, виникло серйозне розчарування. Вони вважали, що подібна передача влади порушує базові правила, і як наслідок – надія на демократизацію країни, підвищення рівня законності та якості законів стає примарною. Невдоволення вилилось у поступове зростання відтоку капіталу з Росії, скорочення бізнес-активності.
Криза загострилася торік – з обвалом світових цін на нафту. Нафтодоларів у країну стало надходити значно менше. Шок викликав страх, а той – зменшення споживання, яке спричинило стрімке падіння імпорту. Він просів так, що навіть на тлі значного скорочення експорту в Росії зараз позитивне сальдо торговельного балансу. Останніми роками, зокрема тому, що влада перенаправляла велику частину нафтових прибутків на кінцеве споживання, країна споживала з надлишком, а в розвиток майже не інвестувала. Імпорту було дуже багато, і суспільство звикло переспоживати. Тепер споживання сильно коригується, і падіння триватиме. Проте це не спричинить потрясінь. Дохід на душу населення в Росії все ще втричі більший, ніж в Україні. У Москві він становить 30 тисяч доларів на рік – як у західному Берліні. Але повзуча криза триває і повільно давить економіку. Реальну задуху Росія відчує через п'ять-шість років, коли почнуть вичерпуватися резерви.
У чому головна проблема?
– Проблем три. Перша – в неефективності бюджетної політики й занадто великому навантаженні на бюджет за непропорційної частки доходів від вуглеводнів. Бізнес, який міг би забезпечити надходження до бюджету, нестримно скорочується із загалом невисоких докризових рівнів. Державні монстри – монополії та масштабні держпрограми – витрачають гроші неефективно. У країні величезна кількість федеральних службовців: за деякими даними їхня частка вища за середньосвітову в рази. Багато сервісів, які в розвиненому світі оплачує населення, в Росії фінансуються бюджетами. Останніми роками зростання зарплат державних службовців сильно випереджало зростання економіки. Тепер утворився дисбаланс, який не усунути без серйозного скорочення реальних виплат. Основна маса населення повернулася в 2009 рік, і рухається в 2003, 2004-й.
Так було з Радянським Союзом. Основний шок припав на кінець 1970-х, після масштабного зниження цін на нафту. СРСР вистачило резервів приблизно на 10 років. Росії резервів вистачить теж на роки, але вони – не нескінченні.
Теоретично, Росія могла б почати активно перебудовувати економіку, заручившись кредитами й інвестиціями від найбільших світових гравців. Але тут спливає друга проблема – стратегічне небажання керівництва країни змінювати модель, що дозволяє концентрувати всі фінансові потоки у своїх руках. Без деконцентрації неможливий розвиток бізнесу. І навіть, якщо б рішення визріло, Росія стикнулася б із третьою проблемою: перебуваючи в конфронтації з ключовими країнами, вона позбавила себе можливості ефективного залучення кредитів і інвестицій. Навіть зовні нейтральний Китай де-факто підтримує курс світових лідерів на цю ізоляцію. Хоча на рівні дрібних проектів, і здебільшого безкоштовно для себе, готовий з Росією співпрацювати.
Що може вийти із союзу Москви з Пекіном?
– Розмови про те, що Росія від Америки та ЄС повернулася до Китаю – казки для неосвічених. Баланс торгівлі РФ зі Штатами і Європою становить понад 500 мільярдів доларів. Торговельний баланс із Китаєм – близько 80. Росія є 2 відсотками торговельного балансу Китаю та 1 відсотком – торговельного балансу Азійсько-Тихоокеанського регіону. При цьому торговий обіг Китаю з ЄС і США перевищує 2 трильйони доларів. Цю цифру не можна навіть порівнювати з російсько-китайською.
Пекін дивиться на Росію як на джерело вуглеводнів та іншої сировини, територію транзиту для Шовкового шляху і потенційно залежну від себе територію. Але не як на партнера. Він не псуватиме стосунків із США заради інтересів Росії. Та ж історія з газопроводом "Силы Сибири". Його китайці пропонують нам будувати за свій рахунок. Це добре показує – і на чиєму боці перевага, і хто отримуватиме вигоду від цих стосунків.
З другого боку, наш товарообіг з Європою не падає, а наша залежність від експорту вуглеводнів до Європи зростає. Зате потреба в них – знижується. Щодо продуктових санкцій: Європа не стала нам менше продавати. Просто товари пішли іншими каналами – через посередників, навіть контрабандою. З'явилися "білоруська" креветка, "турецька" дорадо (рибний делікатес у країнах Середземномор'я. – "Країна"). Економіка – не політика, її не можна поміняти за волею влади. Росія щонайменше на десятиліття залишиться інтегральною частиною економіки розвиненого світу й передусім – європейською.
Золотовалютні резерви повільно спустошуються.
– Нині вони становлять 360 мільярдів доларів. Шок коштував Росії 50 60 мільярдів. За всю кризу, від початку 2012-го, ми проїли приблизно 150. У стані постшоку проїдатимемо на рік мільярдів по 30. Ціна на нафту нещодавно була трохи вища, ніж усі чекали. Зараз стабілізувалася, але може як зрости, так і впасти. Кожен долар до її ціни повертатиме Росії по 2–3 мільярди в резерв, кожен долар мінус – забиратиме. Але через економічну депресивність цього року втрачатимемо виробництво, і це негативно впливатиме на резерви. Якщо проїдатимемо по 30 мільярдів щорічно, то за вісім років резерви зменшаться критично. Якщо втрачати по 50 мільярдів, то критичний рівень настане за п'ять років. Все одно кінцю бути. Хіба відбудуться структурні реформи або Росія стане залежною від Китаю.
Багато говорять не лише про занепад, а й про можливий розпад Росії. Уже років через два.
– Російська економіка слабо структурована, архаїчна і стійка – як і українська. До Майдану ВВП на душу населення в Україні тримався на рівні 4 тисяч доларів упродовж 10 років. Росії до такого рівня йти років 10 (2014-го ВВП на душу населення в РФ становив трохи менше $14 тис. – "Країна"). Архаїчні економіки досить живучі, бо прості й мають хороші механізми регуляції – падіння споживання, високий рівень волатильності (коливання. – "Країна") валют, стрімке зниження соціального тягаря тощо. Тому говорити про крах і розпад Росії не варто. Цей сценарій вкрай малоймовірний в найближчому десятилітті. Якщо ж усе-таки фантазувати про те, що може до нього призвести, то, швидше за все, можливі два сценарії катастрофи.
Перший – лівий переворот. Зі зміною прізвища №?1 або й без – не важливо. Путін може сказати, що "тепер у нас соціалізм і мобілізація, ми будуємо нову державу". У цих умовах Росія виживе декілька років, доки прийде в стан Венесуели. А далі настануть 1990-ті: падіння в безодню.
Другий сценарій – регіональний. Місцеві еліти сьогодні орієнтуються на центр як на джерело грошей. Як тільки Москві нічим буде платити за лояльність, регіони почнуть шукати інший центр, який їм заплатить, – у них просто вибору не буде. З'являться сепаратистські настрої не лише в традиційних місцях на Північному Кавказі. Включиться аналогічний механізм у Калінінграді, на Далекому Сході, в Східному Сибіру, можливо – навіть у Карелії.
Такий розпад дуже малоймовірний поки що, і процес його непередбачуваний. Ми бачили, як це відбувалося, скажімо, в Югославії. Але все-таки в Росії, вже якщо він настане, велика імовірність мирного розвитку подій: є досвід розпаду СРСР, за процесом стоятимуть потужні бенефіціари, типу Китаю і ЄС. Зараз у Кремлі – прагматичні люди. Думають, як зберегти владу і себе.
Росія могла би жити краще, з такими-то природними багатствами.
– Можливо, але це суперечило б наявній моделі "ринкового феодалізму" і централізації влади. Якщо регіон розвинувся, там з'явилося багато бізнесу, хороший товарообіг, то в певний момент місцеві підприємці скажуть: "Ми хочемо свого губернатора", і легко зможуть його висунути. За кремлівського ставленика ніхто не голосуватиме, бо Кремль розглядатимуть не як спонсора, а як збирача податків. А коли всі сидять на голці розподілу державного бюджету, то змушені бути лояльними до центру. Адже брати засоби більше ніде. Тому диктатури й авторитарні режими не люблять бізнесу. Їхня стихія – централізація, рента, феодальні стосунки. Усе просто, зручно, зрозуміло і передбачувано.
Українська економіка стабілізувалася. Кажуть, дно пройдено, і з 2016 року почнеться зростання.
– Торік я думав, що в Україні ймовірний польський сценарій (швидкі реформи. – "шокова терапія". – "Країна"). Тепер зрозуміло, що цього не буде. І не через війну. Просто у суспільства забракло волі до швидкого й активного руху вперед. Україна продовжує виглядати як криве дзеркало Росії, але без нафти. Війна – це страшне зло і удар по Україні, але ще гірше те, що її використовують як виправдання проблем, як прикриття бездіяльності.
Кредит довіри міжнародного співтовариства до України починає зменшуватися, а до Росії, як не парадоксально, – навпаки зростати. Путін майже відкрито говорить, що готовий підписати новий пакт Молотова – Ріббентропа. І європейці відповідають на це: "Ми повинні розмовляти". Українцям потрібно нарешті зрозуміти, що теперішня ситуація – і війна на Донбасі, і Крим, і економічний провал в Україні – по-своєму вигідна всім великим силам, що впливають на стан справ. Тільки українському народу усе це не вигідно. Тому вибиратися потрібно своїми силами, швидкими структурними реформами, точними діями, що ведуть до поліпшення бізнес-клімату, до надходження інвестицій.
Чому ви вважаєте, що Україні краще створити союз із Польщею та іншими близькими до нас країнами, а не вступати в Євросоюз?
– В умовного західно-слов'янського союзу більші економічні перспективи, ніж у ЄС. Україна, Польща, Литва, Латвія, Білорусь, Молдова, Румунія, Болгарія. Я ще додав би в майбутньому Росію і, можливо, низку країн центральної Європи: Чехію, Словаччину, Угорщину, Сербію. Навіть Грецію – усе можливо. Разом це – майже 300 мільйонів громадян, вихід до Балтійського, Чорного, Північного морів, найважливіша частина транзиту Схід–Захід, величезний потенціал для економічного розвитку. Країни Східної Європи, яких членство в Євросоюзі прирікає на весь спектр проблем периферійної держави за сильного центру, в такому союзі могли б розвиватися значно збалансованіше. Але для створення такого союзу повинні статися великі зміни – насамперед в Україні і в Росії.
З другого боку, я не вірю в Україну в Євросоюзі. Рівень ВВП Греції в кілька разів вищий, проте і з нею великі проблеми. Україну ж ЄС не переварить.
За яких умов між Україною і Росією може настати потепління?
– Це питання поколінь – народи менш злопам'ятні, ніж люди. Стосунки між Польщею і Росією зараз нормальні – незважаючи на те, що ХІХ і ХХ століття забарвлені великою кров'ю. Стосунки між Німеччиною та Ізраїлем нині прекрасні – після Голокосту. Греція і Туреччина спокійно співпрацюють. Навіть на Кіпрі відносини між північчю і півднем поступово налагоджуються. Так само між Україною і Росією відносини стануть нормальними. Але – через роки, можливо – десятиліття.
На жаль, хоч це нечесно і незаконно, але питання з Кримом вирішене. Навіть якщо стосунки між країнами покращають і теоретично повернення півострова буде можливе, на практиці його жителі вже будуть так інтегровані в Росію, що повернення явно суперечитиме їхнім інтересам. Думаю, Україні доречно вести розмову про грошову компенсацію за територію. І Росія готова буде платити.
За війну і розруху на Донбасі теж заплатить?
– Про це навіть говорити рано, бо хто відновлюватиме Донбас і коли – поки що абсолютно не зрозуміло. Можливо, ситуація замре на десятиліття, Донбас перетвориться на "нічийну землю".
1 
1
Коментарі
1