"Восени побачимо нову фігуру голови Нацбанку. Можливо, повернеться Гонтарева"

Українська економіка набирає обрисів мексиканської моделі: сировина плюс заробітчани, – каже фінансовий аналітик Олексій Кущ

Відставка Валерії Гонтаревої несподівана для вас?

– Вона влаштовувала президента і зовнішніх кредиторів. З другого боку, політику Національного банку підтримують всього 4–5 відсотків українців. Накопичилося багато критики експертної спільноти. Відставка давно назрівала і зараз має розрядити ситуацію.

Голові Нацбанку було комфортно працювати, бо була бездіяльна його Рада. Попередня пішла у відставку, а нову довго не могли сформувати. Восени торік її призначили. Рада підтримувала лінію голови регулятора, але й почала формувати своє бачення майбутньої фінансової політики Національного банку. Працювати стало не так зручно, бо виникла противага. Це зіграло свою роль, щоб Гонтарева написала заяву про відставку.

Зараз ситуація на проміжній стадії. Заява є, а відставки немає.

Президент тягтиме із призначенням нового голови?

– Найбільша проблема з кадровими призначеннями – отримати підтримку Верховної Ради. Щойно з'являється серйозна вакансія, кожна група впливу формує до неї свої вимоги, запити, визначають свою участь у "пирозі". Якщо це посада голови Держмайна, то йдеться про велику приватизацію, участь у ній промислово-фінансових груп. Якщо мова про міністра охорони здоров'я, то висувають вимоги до системи держзакупівель. Щодо крісла керівника НБУ – торгуються про підтримку певних банків, фінансування тих чи інших програм.

Знайти 226 голосів для нового голови Нац­­банку непросто. Це можливо ближче до осені в процесі часткового переформатування уряду, а можливо – і коаліції. Влітку матимемо нового виконувача обов'язків голови НБУ, а восени побачимо нову фігуру на цій посаді. Можливий і варіант повернення Гонтаревої.

До виконання обов'язків керівника НБУ приступив перший заступник голови Яків Смолій. Він готовий до цієї посади?

– Так. Має досвід роботи у системних банках, стратегічне мислення, але до 2014-го, відколи призначений на посаду, не працював у центральному апараті НБУ та не займався монетарною політикою. Це призначення не змінить політику регулятора. Прихід інвестиційних банкірів у НБУ – найбільша помилка у кадрових призначеннях.

 

Кого маєте на увазі?

– І Гонтареву, і тих, кого називають її потенційними наступниками. Зокрема Володимира Лавренчука, голову правління "Райффайзен Банк Аваль".

Інвестиційні банкіри і монетарні – різні за філософією. Перші схильні до ризику й авантюр у позитивному, бізнесовому сенсі. Націлені на прибуток. А другі – прихильники виважених рішень. Співвідносять їх із певною стратегією. Інвестиційні банкіри думають у горизонті рік-два. Монетарні міркують про довгострокові перспективи. Останні керівники Федеральної резервної системи Сполучених Штатів – самі монетарники. Ніхто з них не працював ні на фондовій біржі, ні в банку, ні в інвестиційній компанії. Не займалися фінансовими спекуляціями, відносно скромні за статками – не мульти­мільйонери. Це вчені в галузі монетарної науки. Інший психотип, інші знання. Досвід інвестиційного банкіра часто заважає ухвалювати правильні монетарні рішення. А монетарники вміють уникати авантюрних рішень.

Які авантюрні кроки зробила Валерія Гонтарева у кріслі голови Нацбанку?

– Монетарний банкір не говорив би про "очищення банківської системи". Це позиція внутрішнього учасника ринку. Монетарник вів би мову про реформу, реструктуризацію, бо це не дестабілізує ситуацію. Через таку "чистку" економіка втратила сотні мільярдів гривень. Реформувати фінансовий сектор треба було, але не очищувати його від банків.

Авантюра – відмова від фіксованого курсу. В умовах війни жодна країна не переходила на вільне курсоутворення. Американську валюту сприймають у нас як останній притулок, що вбереже накопичення від знецінення. Долар сприймаємо як міру вартості, на жаль. Різкий відхід від цієї моделі призвів до катастрофічних наслідків: гривня втратила курсову стабільність. Відповідно, економіка перестала бути інвестиційно привабливою. Українці забрали з банків близько 18 мільярдів доларів, десятки мільярдів гривень. Ці гроші пішли в тінь. Далі – інфляція, інші нехороші наслідки. Маємо імпортозалежну економіку. Зокрема, по енергоресурсах. Долар дорожчає на гривню – і все дорожчає на гривню.

Монетарний банкір не кидався б у крайнощі. Політика фіксованого курсу – теж крайність. Але до плаваючого слід було переходити через систему валютних коридорів, поступово. 2014-го можна було тримати його від 10 до 14 гривень за долар.

Чим поганий плаваючий курс?

– Звужує горизонт інвестиційного планування. Раніше курс, інфляцію, доходи можна було планувати на рік-два. Бізнес-плани на основі таких прогнозів пропонували іноземним інвесторам, і ті їх визнавали реалістичними. Зараз планування скоротилося до півроку, а в деякі періоди – до кварталу. Це змушує орієнтуватися на короткі інвестиційні програми, які швидко окупаються. Насамперед ідеться про сировинні цикли, зокрема, у сільському господарстві. Посіяв – зібрав – продав. Такий вузький горизонт не дозволить створити довгострокові інвестиційні проекти. Наприклад, у переробній чи легкій промисловості. Ніхто не може сказати, який курс буде за рік чи два.

Говоримо про "курс долара", хоча йдеться про курс національної валюти. Чому?

– 20 років обігу гривні Нацбанк недооцінює необхідність її пропагування. Не навчив любити національну валюту. Коли купуємо долари, інвестуємо в американську еконо­міку. А зі своєї – забираємо.

З чого треба почати?

– Національна валюта не буде сильною, доки нею керують ті, хто зберігає гроші в доларах. Це конфлікт особистих і громадських інтересів. Чиновники Нацбанку встановили плаваючий курс гривні і кажуть, що девальвація – це добре. А самі мають додатковий дохід від знецінення національної валюти, бо тримають валютні депозити. Починати слід від таких простих речей і йти до державної стратегії: повернути 18 міль­ярдів доларів із банківських скриньок, трилітрових банок, матраців. Показати "план Маршалла", як за п'ять років вийти на новий рівень розвитку. Якщо українці повірять у нього, то почнуть повертати гроші в банки.

Що зараз відбувається з курсом гривні?

– Тимчасово зміцнюється. Останнім часом гривня стала подібною до латино­американської валюти. Українська економіка набирає обрисів мексиканської моделі: сировина плюс заробітчани. Експортну виручку отримуємо від зерна, олії та інших сільськогосподарських товарів. Інша частина платіжного балансу – трансферти заробітчан. Майже немає промисловості, яка раніше вирівнювала цей тренд. 25 років планомірно випадали сегменти економіки з високим рівнем доданої вартості. Першою зникла легка промисловість, де він найвищий. Зараз – машинобудування.

Який діагноз поставите банківській системі?

– Більша частина її – у державних руках. Це – неконкурентна модель.

Державні банки – найбільш корумповані і неефективні утворення. На докапіталізацію націоналізованого Приватбанку закладено 140 мільярдів гривень. Це більше, ніж на всю "оборонку" 2017 року.

Що з ними робити? Продати?

– Західні фінансові групи не бачать перспектив на нашому ринку. Хочуть піти, але не знають – як. Збути активи за прийнятну ціну не можуть. Тільки це стримує. Лише росіяни збільшують участь в Україні. За такої політичної ситуації продати великий державний банк неможливо.

Це – патова ситуація, цугцванг. Кожен крок тільки погіршує її. Єдиний вихід – віддати державні банки під керівництво західних фінансових груп на рік-два.

Кому вигідна така велика частка державних банків?

– Це мрія будь-якого чиновника якоїсь ­латиноамериканської країни. Колумбійська чи венесуельська модель економіки. Ідеальна схема: міністр відповідає за розподіл бюджету і має державний банк. У нього може будь-коли влити скільки завгодно грошей, навіть без змін у держбюджеті.

В Європі ніде банківський бізнес не зростається з владою.

Після націоналізації Приватбанку Верховна Рада прийняла закон, що держава гарантує депозити в держбанках. Фонд гарантування витримує такі навантаження?

– Держава встряла в авантюру. Хотіли погасити панічні настрої. Але сума гарантії держави зросла до 250 мільярдів гривень. Якщо станеться системна фінансова криза, виконати ці зобов'язання не вдасться.

Який вплив на українську економіку має РФ?

– Російські фінансові групи готові заходити в Україну. Вони стратегічно хочуть бути присутні тут.

Чому?

– Західні інвестиції керуються вигодою. А російські банки і бізнеси – це політичні вкладення. З 2010-го по 2013 роки вони стрімко нарощували капітал в Україні. Видавали кредити як політичні хабарі. Зараз не роблять цього. Чекають початку виборчої кампанії.

Які зараз тенденції у світовій економіці?

– Не радісні для України. Сприятливий для нас сировинний цикл завершився, як свого часу нафтовий. Восени світ увійде в епоху дорогого долара і дешевої сировини. ­Постраждають країни із сировинною моделлю економіки. Зокрема, Росія. Але, на жаль, і ми. Структурної реформи економіки не відбулося, тому нас продовжує годувати сировина. Важлива також реформа з демонополізації економіки, яку так і не почали. Це позначиться на курсі нацвалюти.

Яким він буде?

– Курс восени і взимку по 30 гривень за долар – це оптимістичний сценарій.

В Україні політика повністю керує економікою?

– Так. Маємо рентну економіку. Більше половини внутрішнього ринку монополізовано. Ця монопольна плита притисла малий і середній бізнес. Реформа повинна приносити більше грошей, створювати додатковий суспільний продукт. А в нас реформою називають збільшення пенсійного віку, тарифів. Це пошук механічних рішень. Знищити рентну модель економіки можна було б через реструктуризацію великих фінансово-­промислових груп. Законом заборонити розвиток бізнесу по горизонталі. Тобто якщо група займається виплавкою металу – хай плавить, але не береться за свинарство. А зараз вони втягують у себе всі більш-менш прибуткові галузі бізнесу.

Такий шлях пройшла Південна Корея. Корпорація Daewoo випускала майже все – від автомобілів до кораблів і мобільних телефонів. Корейці провели жорстку реструктуризацію. Заборонили перехресне фінансування видів бізнесу. Щоб прибутковий не спонсорував збитковий в одній групі.

Українські політики не мислять кількарічними перспективами. І мають консенсус із зовнішніми кредиторами.

У чому він полягає?

– Не в розвитку економіки, а в консервації нашої бідності. Кредитори розчарувались у реформах і бачать ризик дестабілізації. План – у зменшенні соціальних стандартів, десоціалізації країни. Щоб вона сама себе прогодувала. Занурюють до мінімального рівня і законсервовують ситуацію. Зате на кордоні з ЄС буде спокійно. А наші політичні еліти й далі користуватимуться своїми активами в Євросоюзі та США. Їх ніхто не чіпатиме. Такий консенсус діє кілька років. Весь цей час втрачаємо шанс на розвиток.

Суспільство може вплинути на це?

– У часи президента Кучми було довге економічне зростання і сформувався середній клас. Це призвело до помаранчевої революції. Криза 2008 року обвалила економіку, але не сильно. Потім був період стабіль­ності. Середній клас закріпився і знову вийшов на революцію.

Зараз використовуватимуть стратегію виживання. Лави середнього класу рідшають, і це зменшує тиск на владу. Легко маніпулювати тими, хто сидить на субси­діях. Це фактично система контролю держави за людьми.

Революція не вибухне, якщо опустити до дна бідності?

– Дивлячись як опускати. Раніше субсидію не давали власникам землі чи авто. А зараз обмежує тільки покупка понад 50 тисяч гривень. Зменшили соціальні норми споживання газу. А обіцяють ще переглянути критерії видачі субсидій, створити єдиний реєстр субсидіантів. Гайки закручують поступово. Якби одразу – був би соціальний вибух.

Які найоптимістичніший і найпесимістичніший прогнози для України на наступні п'ять років?

– Структурних реформ не дочекаємось. Держава відмовлятиметься від соціальних функцій. Занепадатимуть системи охорони здоров'я, освіти – їм урізатимуть бюджети.

Економічне зростання відповідатиме цінам на сировину. Разом із ними зростатиме й економіка. А коли зерно й метал дешевшатимуть, будемо тупцювати на місці. Можлива ще одна криза, як ­2008-го. Україна остаточно перейде на заробітчансько-сировинну модель. Але є маленький шанс, що у суспільстві виникне попит на структурні реформи.

Потрібен третій Майдан?

– Буде комбінований варіант. Усередині країни повинна з'явитись сила, яка тиснутиме на владу. А Захід має повірити в реформи й підтримувати громадський сектор в Україні. Тоді елітам не відкрутитися від глибоких змін. Якби ще їм і жорстко обрубали фінансові канали, то склалися б оптимальні умови для реформ.

×