"Влаштуватися на роботу в Україні важче, ніж пройти кастинг у Каддафі"

 

Араби відрізняють слов'янок від європейок по щоках. У нас вони округлі та рожеві від природи.

У Лівії вагу набираєш буквально від повітря. За кілька місяців поправилася на 7 кілограмів. Потім ледь схудла, сиділа на салатиках.

Там цінують світлу шкіру. Лівійки по кілька разів на день протирають її перекисом водню, щоб відбілити.

Жила сама у двокімнатній квартирі. Попередили, що стежитимуть за нами, тому мусимо поводитися чемно й не балакати зайвого. Думаю, навіть телефони прослуховували. Та не впевнена.

На роботу їздила на восьму ранку. Нас забирав водій із резиденції. Громадським транспортом туди не дістанешся. Автобусами не користувалася. Попередили, що місцеві не люблять слов'янок. Хлопчаки можуть на вулиці навіть камінням закидати. Обов'язково почуєш услід: "Біч", тобто проститутка.

Каддафі між собою називали "папіком". Зверталися до нього "президент", або "непереможний", або "той, хто вийшов із роду бедуїнів". Він любить такі титули

В оточенні Каддафі багато філіппінок. Їх люблять, бо вони добре говорять англійською. Українки важко вчаться, у нас погана вимова.

Каддафі між собою називали "папіком". Зверталися до нього "президент", або "непереможний", або "той, хто вийшов із роду бедуїнів". Він любить такі титули. До жінок із його сім'ї зверталися "мадам".

Папік любить молоко верблюдиць. Двох тварин завжди тримали поблизу резиденції, щоб він мав свіже молоко щодня.

До верблюда на кілометр не підійду, вони мені смердять. І м'яса їхнього ніколи не куштувала. Бабуся просила передати їй, я й купила кілограм. Казала, що сподобалося, пельмені з нього готувала.

Майже щомісяця їздила у відрядження. Найбільше вразила Сьєрра-Леоне - справжні джунглі. Люди там бігають у пов'язках на стегнах, або й без них. Розмахують списами, кричать. Діти хворі, у кожного третього - рахіт, багато інвалідів. Це через одноманітну їжу.

Бачила хібарки бедуїнів. Вони дуже бідні, їздять на верблюдах і їдять лише те, що самі виростили. У пустелі живуть старі, бо молодь хоче кращого життя. Ті, хто перебрався в місто, дітей відправляють учитися до Європи. В Україну - також. Престижними визнають професії медиків та інженерів.

Араби можуть мати кілька дружин. Вважають, що більше дітей, то більше тебе благословляє Бог. У Каддафі півкраїни родичів. Якось водій таксі спитав, яка в мене родина. Кажу: мати, батько і сестра. Здивувався: "То ти з бідної сім'ї?" Почав утішати. Мовляв, може батько краще зароблятиме і в мене буде більше братів і сестер.

Лівійці несправедливі до Каддафі. Він зробив їх цивілізованими. Переселив бедуїнів із шатер до квартир, пересадив із верблюдів на машини. За його планом, до 2020 року столиця Триполі мала перегнати за розвитком Дубаї. Місто розбудовується, планують звести 114 готелів, метро, дороги.

Іноземці збираються у спеціальних місцях. Там можна ходити в коротких спідницях, носити кофти з декольте. В інші потрібно вдягатися скромно. По місту й на роботу ходила в джинсах. Мене часто запрошували на "паті" - вечірки для європейців. На одній із таких у клубі на березі моря познайомилася зі своїм чоловіком. Він - бізнесмен. Нафтові магнати й великі підприємці зустрічаються і знайомляться в окремому клубі. Туди без проблем пускають усіх європейців і європейок. Там легко знайти жениха.

Влаштуватися на роботу в Україні важче, ніж пройти кастинг у Каддафі. При цьому платитимуть мінімальну зарплату, на яку не проживеш.

Лівійці не розуміють, що таке хабар. У них навіть слова такого немає. І корупції немає. Це теж заслуга Каддафі.

Знайомі, які в Лівії живуть по сім-вісім років, не хотіли покидати хат й нажитого добра. Боялися, що розграбують. Кажуть, Україна їм рідна, але в Лівії можна жити чесно і по-людськи.

В арабів неймовірні солодощі. Навіть не уявляю, з чого їх роблять.

Як не вдасться повернутися до Лівії й життя припече, продам подарунок Каддафі - і житиму безбідно. Він щороку на 1 вересня - день, коли зійшов на престол, дарує сувеніри, зазвичай годинники. У мене їх два. Золоті, інкрустовані коштовним камінням, на циферблаті - його зображення. Один швейцарської марки Rotary, другий італійський. У дівчат, які довше працюють, більше годинників. За їх кількістю можна визначити, скільки років вони в Лівії. Сувеніри Каддафіроздає усім, хто в нього працює - і охоронцям, і медикам. А ще в мене є золотий медальйон 3 на 4 сантиметри з його портретом на довгому золотому ланцюжку.

МуаммарКаддафі любить їздити в пустелю. В кожному місті має резиденції. Коли чекають на нього, кухню набивають усілякими делікатесами. Щоранку охоронець розчиняє для Каддафі чайну ложку меду в склянці води.

Щодня варила борщ. Спершу смак видавався дивним, бо всі овочі й фрукти у них молоді. Старої картоплі немає. Вони не знають, що це таке, і навіщо їсти старі овочі.

З України до Лівії щоразу везла повну сумку сала й ковбаси. На кордоні вже звикли до цього, не дивувалися. Там немає свинини, бо лівійці - мусульмани. Їдять лише баранину і верблюжатину. Алкоголь заборонений, за Кораном, пити - гріх.

Із відпусток просили колег привозити українські газети і журнали. Читали по черзі.

Найбільший вияв гостинності серед українців у Лівії - пригостити одне одного соняшниковим насінням. Їх там не вирощують. Лузати насіння лівійці не вміють і не розуміють, навіщо це.

Лівійці не розуміють, що таке хабар. У них навіть слова такого немає. І корупції немає

У Лівії мені подобалося все - низькі ціни на продукти, одяг, послуги. І те, що цілий рік тепло й можна купатися в морі.

Арабки не вміють танцювати танець живота. Коли Каддафі святкував чергову річницю сходження на престол, привітати його прилетіла Юлія Тимошенко. Разом із нею - чимала делегація українських танцівниць, які виступали на святі.

Медицина в Лівії безкоштовна і на досить високому рівні. Та очі лікувати вони їздять в українські клініки.

Усім пацієнтам лівійські лікарі дають панадол. Це в них перші ліки від будь-яких хвороб. Якщо таблетка не допомогла, починають міряти тиск, температуру, брати аналізи. Вже тоді призначають інші засоби.

Боюся смерті. В Україні доглядала онкохворих. Досі пам'ятаю першу пацієнтку, яка померла в мене на руках. Молода жінка, хвора на рак шлунку. Вона була віруюча, багато говорила про Бога. Коли вона померла, я проплакала цілий день.

Після школи вагалася - стати лікарем чи юристом. Медиком хотілося, щоб допомагати людям, а юристом - вигідніше, зарплати у них вищі.

Найбільша радість у мене, коли рідні поруч.

Із дитинства люблю вишневе варення  Мама каже, що готує його заради мене.

Хочу дочитати "Війну та мир" Толстого. Кілька разів бралася, але щоразу то подруга відволіче, то мати щось попросить. Думала взяти книжку з собою в Лівію, але незручно у відрядження її возити - велика. І дівчата не зрозуміють. Ми там читаємо різні жіночі романчики і детективи Донцової.

Люблю сільську традицію йти вулицею й вітатися з усіма, кого бачиш.

У чоловіках ціную вірність. Не змогла би пробачити зраду. У жінках - простоту. В банку, де сидітимуть дві касирки, підійду до тієї, в якої простіша зачіска, і яка першою до мене заговорить.

Ненавиджу чорний лак на нігтях. Виглядає траурно. Фарбую нігті червоним.

Ніколи не стала б учителькою, бо діти не могли б вимовити моє по-батькові - Вільгельмівна. Це старовинне німецьке ім'я. Коли батько народився, воно було поширене в нашому селі.

Люблю, щоб навколо були гарні речі. Коли з'явиться своє житло, завішаю його картинами - купувала їх по всьому світі, куди їздила у відрядження. Іще маю колекцію розписаних тарілок із різних країн.

В Україні неналагоджений побут. Виходиш на вулицю - болото. Якщо асфальт є - то у вибоїнах. Усі чиновники беруть хабарі. Кругом одна несправедливість.

×