Є запит на нові обличчя, а водночас на професійних політиків. Але немає соціальних ліфтів усередині партій. По 20 років там не змінюються лідери. Хто народить свіжу ідею, яка піде в маси, розкрутиться і без великих грошей, – каже політолог Ігор ПОПОВ

15 липня Верховна Рада звільнила міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який очолював відомство сім років. Як оцінюєте його роботу?

– Був останнім представником майданної влади в Кабміні. Після його звільнення репрезентація цих поглядів послабиться. Коли розглядатимуть реалізацію політичної частини Мінських домовленостей, його голосу не вистачатиме в уряді та Раді національної безпеки. Під час протестів умів поєднувати управлінські й політичні рішення.

Були й помилки. Найрезонансніша – справа Шеремета. Її досі розглядають у суді. Будь-який вирок не влаштує суспільство.

Причиною відставки стали розбірки всередині владної команди. На останніх засіданнях РНБО Аваков кілька разів не голосував за рішення.

 

Ідеться про поступки Росії?

– Під час візиту Зеленського до Німеччини від канцлерки Анґели Меркель прозвучала вимога виконувати Мінські угоди. Якщо у Вашингтоні погодяться з російським варіантом їх реалізації – це протягуватимуть через Верховну Раду та РНБО. За Авакова могло не пройти. Призведе до внутрішньополітичного загострення. Суспільство не готове оголошувати вибори на окупованій території та приймати її як суб'єкта.

Новий керівник МВС Денис Монастирський продовжуватиме лінію Арсена Авакова чи реформуватиме відомство?

– До Авакова по пораду можуть звертатися нинішні міністри, політики. А його майбутнє залежатиме від справ в Україні й особистих бажань. Після семи років на посаді публічно обиратися складно. За плечима і заслуги, і помилки.

Для Монастирського це виклик. Керуватиме більш як 300 тисячами людей, із підвідомчими установами. Групи впливу намагатимуться нав'язати радників і заступників.

Це може робити заступник керівника Офісу президента Олег Татаров?

– Матиме вплив. В ОП відповідає за зв'язки з правоохоронними органами. Своїх людей намагатимуться поставити й західні реформатори. Якщо зараз заступників призначать із різних груп впливу – гризтимуться між собою.

У МВС провели реформу патрульної поліції, створили спецпідрозділ КОРД і поліцію діалогу, кіберполіцію. Решта підрозділів незмінені. Треба вирівняти зарплату. Якщо опер і слідчий отримуватимуть утричі менше, ніж колеги з Держбюро розслідувань чи Національного антикорупційного – намагатимуться перейти туди.

Основною причиною відставки Авакова є бажання команди Зеленського взяти під контроль силову структуру, кажуть експерти. Узурпація влади ймовірна?

– Тренд на об'єднання влади існує. І буде восени. РНБО ухвалює неідеальні юридичні рішення, але їх підтримує суспільство. Оголошується війна олігархам, зміцнюється вертикаль влади. Але як довго триватиме консолідація?

На осінь матимемо зовнішній виклик і внутрішній – ціни на газ. Якщо платіжки зростуть, будуть протести. Рада ухвалила закон, що спрощує виселення, якщо борг перевищує 61 тисячу гривень. Це може викликати збройний опір.

Якими подіями запам'ятався цей політичний сезон?

– Важливий запуск Ради національної безпеки й оборони, яку раніше скликали рідко. Ухвалили багато рішень. Та в чинної влади проблеми з контролем виконання. От декларує боротьбу з олігархами. За два місяці про результати запитають експерти й опозиція. Через пів року – все суспільство.

Які рішення парламенту найвагоміші?

– Слушно ухвалили про колекторів (законопроєкт №4241. Забороняє колекторським організаціям погрожувати боржникам, телефонувати їхнім родичам чи знайомим, приходити додому в позаробочі години тощо. – Країна). Та є блок законів, спрямованих на посилення конт­ролю за економічною діяльністю громадян. Підозрілі "добровільне декларування" і спроба змінити Трудовий кодекс. Пропонують звільняти без згоди профспілки, запроваджувати понаднормову роботу без погодження.

Змінюють податкові норми. Є спроба контролю над грошовими переказами. Це порушення суспільного договору між владою, олігархами й громадянами. Ми звикли до ліберальних умов для середнього класу – зареєструватися ФОПом, продавати без чека, отримувати гроші на картку й мінімізувати податки. Втручання влади руйнує джерело доходів родин.

Як оцінюєте сезон для Зеленського та його партії?

– За електоральними рейтингами в Зеленського все чудово. Це його гарантія, що олігархи не об'єднаються навколо іншого політика.

Два роки президентства показали, що він не збирається будувати собі "Межигір'я". Але чи вирішить проблеми, що існують понад 20 років, – олігархи, легалізація капіталів? За підтримки людей це можливо. Та владу необхідно контролювати. Потрібні вільні ЗМІ та опозиція.

Як змінився президент за два роки?

– Розібрався в усіх важелях влади, став жорсткіший. Керує державою. На початку каденції призначав людей, які не виконували обов'язків. Зараз має власний уряд і Офіс. З'ясував, чого хоче від партії. Можливо, її перейменують на "Блок Зеленського", і матиме рейтинги, як у нього.

Хто з політичних сил втрачає позиції, а хто набирає?

– "Європейська солідарність" об'єднує патріотичний електорат, забираючи його в "Голосу". Останній сам винен – забагато внутрішніх проблем і нерозуміння, якою партією хотіли стати. Ударив по них і відхід Вакарчука.

"Опозиційна платформа – За життя" – майже монополіст на полі проросійських виборців. Та санкції проти Віктора Медведчука підірвали їх ізсередини. Є ризик розпаду на кілька політсил або зміни лідера.

"Батьківщина" в хорошій динаміці – обрала тему захисту селян від тиску стосовно продажу землі. Збереже електоральне ядро.

"Голос" має перспективу?

– Партії потрібне оновлення, ребрендинг. Значна частина їхніх виборців поділяє західні економічні й світоглядні цінності. Цю частину відбирає "ЄС". Середній клас, який зазнає тиску влади, міг би підтримати "Голос". Але він недостатньо сильно звучав для захисту цих людей.

Чому не з'являються нові партії та лідери?

– Запит на нові обличчя лишається. Водночас зростає попит на професійних політиків. Бо від помилок недосвідчених страждає все суспільство.

Одна з проблем українського політикуму – відсутність соціальних ліфтів усередині партій. Копіюємо британську модель. Але там політсила, що програє, змінює лідера. У наших партіях 20 років немає ротації. Їхні керівники мають 80 відсотків антирейтингу. Але не збираються віддавати владу.

Якщо політик народить свіжу ідею, що піде в маси, він розкрутиться й без великих грошей. В інформаційну епоху необов'язково робити щось хайпове.

Ключовими маркерами є питання геополітики й мови. Хіба замість них пропонувати об'єднавчу ідею. Це зробив Зеленський. Показав образ президента, який реалізує те, про що говорять на кухні.

У народі кажуть: "Українець хоче, щоб не було корупції і щоб кум міг усе ­порішати".

– Такі виборці усюди. Навіть у країнах сталих демократій перемагають популісти, які з'являються за пів року до голосування. Хто перед виборами знав теперішнього президента Франції Еммануеля Макрона?

Харизматичний лідер і вдалі формулювання нині важливіші за ідеологію. Політика все більше нагадує шоу талантів. Перемагає той, хто створить образ, а не програму.

Наскільки ймовірні дострокові парламентські вибори?

– Можливі, якщо буде криза всередині країни. Наприклад, парламент проголосує за політичну частину Мінських угод – і розлючені українці його винесуть.

Реінтеграція на умовах Росії неприйнятна принаймні для половини суспільства. Треба інші варіанти. Придністровський шлях – найкращий із гірших. Тамтешні політики не визнають одне одного. Але торгують. У жителів Придністров'я по кілька паспортів. Ймовірність відновлення гарячої фази війни – мізерна.

Інший варіант – карабаський. Сторони дивляться одне на одного через приціл і чекають приводу для нової війни.

Росія виставила вимоги Заходу. Він їх виконує. Україні відмовили у Плані дій стосовно членства в НАТО, дозволили добудувати "Північний потік-2". А Москва натомість грає у західну гру з екологією. Можливо, гальмує відносини з Китаєм.

Чому Україна втратила позиції?

– Зеленський часом ставить у незручне становище дипломатів і партнерів прямими запитаннями. Сказав Заходу: "Дайте список того, що треба зробити для вступу в НАТО". Там говорили про відкриті двері в Альянс. А в нас це інтерпретували так, ніби завтра буде членство. Якщо президент подолає цю брехню в діалозі, то наступний крок стане переходом до реальних відносин із пошуком вигоди для України.

Можна говорити про реструктуризацію кредитів. Усіх лякає слово "дефолт". Але цьогоріч віддамо 400 мільярдів гривень. Повинні воювати з Росією і боротися з коронавірусом. Немає грошей. Треба порушувати цинічні питання.

Що робити з олігархами?

– Західна Європа використала податкові норми й антимонопольне законодавство. У Сполучених Штатах антитрастове законодавство призвело до перерозподілу ринків.

Є східний досвід. Японські дзайбацу (конгломерати, чий вплив давав змогу контролювати економіку. – Країна) створили в ХІХ столітті. А після Другої світової війни їх перетворили на транснаціональні корпорації, що продавали вироби по світу. Японія стала високотехнологічною. За цієї моделі з олігархами домовляються, щоб заробляли не на газі й вугіллі, а на створенні високоякісного продукту на експорт.

Глава фракції "Слуги народу" Давид Арахамія заявив, що їхня партія вважає Китай стратегічним партнером і має намір перейняти досвід в управлінні економікою та розбудові держави. Це загрожує стосункам зі Штатами?

– Китай – найбільший торговельний партнер. Торік імпорт становив 8 мільярдів доларів, експорт – 7 мільярдів. Пекіну цікава наша земля, глибоководні порти, залишки радянського оборонпрому. Готовий платити за це.

Інтерес США – не пускати китайців в Україну. Зеленський міг би використати це для пошуку альтернативи. Та чи можемо дозволити собі гратися у багатовекторність?

Китайська модель вдала. Вони подолали голод і бідність, мають найвищі темпи зростання ВВП. Дрібні доходи там не оподатковуються. До тих, хто заробляє як середній український ФОП, не приходять інспектори. Перемогли коронавірус. Водночас там немає опозиції, вільних ЗМІ, непідконтрольних соцмереж. Якщо наша влада перейме останнє – українці збунтуються.

Чому зацікавленість у китайській моделі виникла зараз?

– Через нерівноправні відносини із Заходом. На цьому погорів Янукович. Йому так само висунули низку вимог, а натомість ми отримали в Угоді про вільну торгівлю маленькі квоти на зерно й мед.

Треба розділяти дві речі: членство, в якому відмовили, і євроінтеграцію – побудову Європи всередині України.

Як нам вдається протистояти агресії Росії? В чому ми сильні, а де робимо помилки?

– Важливе ухвалення закону про націо­нальний спротив (про нову структуру територіальної оборони та створення руху опору. – Країна). Росію зупинило усвідомлення, що може пройти вперед кіломет­рів 100, а далі почнеться партизанська війна. Пряма окупація неможлива.

Президент РФ Володимир Путін написав статтю, в якій знову називає українців і росіян одним народом. До чого слід готуватися?

– Стаття вийшла після зустрічі Путіна з Байденом та укладання понятійної угоди України. Головний меседж: Росія не допустить, щоб із нашої території виникла загроза.

Путін закріпив домовленості з Заходом. Зараз будуть пропозиції про нейтралітет і багатовекторність. Це нереально. Якщо Європа та США не беруть нас під безпекову парасолю – все одно треба проводити реформи й будувати європейське суспільство. Робимо це для себе.

Цього року відзначаємо 30 років незалежності. Із чим підійшли до цієї дати?

– Проблем багато. Економіка слабка. 1991 року ВВП мали, як у Сінгапуру й Ізраїлю. Відтоді виріс у півтора разу, а в них – у чотири-п'ять. З демографією негаразди. Було 52 мільйони українців, а лишилося 41,5, за даними Держстату.

Здобуток – що не скорилися агресії. Це більше об'єднало націю, ніж проголошення суверенітету.

Яку рису українців найбільше цінуєте?

– Волю. Сакральності влади немає. Однак усі цінності й ідеали спрямовані в минуле. Золотою ерою вважається доба Гетьманщини. Серед символів держави – вареники й вишиванка. Всі зосереджені на славній минувшині, а не на сучасності.

Країну всі люблять, а владу й державні інституції – ні. Це велика проблема для еліт. Треба показати нації нові цінності та образ майбутнього. Українці успішно працюють за кордоном, вливаються в середовище Європи. Маємо створити такі ж європейські умови в Україні. В цьому й полягає євроінтеграція.

×