Матеріал про Тігіпка цікавий, сподобався його прагматизм. Не літає в хмарах. Цікаво було почитати і про Гоголя. Хоча невідомо точно, чи він дійсно цікавився молодими покійницями.
Валентина Олексіївна, 66 років, Полтава
Із кожним номером "Країна" стає все кращою та професійнішою. З"явилися достойні інтерв"ю з відомими людьми - маю на увазі Тігіпка. Гарно було б в одному з наступних номерів прочитати таке ж інтерв"ю з Тимошенко. Хочу похвалити за те, що першими, ще до показу програми, дали інцидент із Білик та Осадчою. Окремий респект за Гоголя. Статтю просто проковтнула.
Ольга Горова, 30 років, Полтава
Людиною місяця мають бути прості люди, а не політики, які наобіцяли з три короба: Сергій Балацький, 17 років, витягнув конем із кюветів і снігових заметів п"ять легковиків. Грошей не брав. Віталій Воробей, 21 рік, затримав на місці злочину рецидивіста, який пограбував і задушив двох жінок.
Григорій, Харків
Цікавинкою журналу стала "людина місяця". За таблицями видно, що рейтинг не вигаданий. Правда, я не зовсім згоден із переможцем цього опитування. Теж мені знайшли героя - Тігіпко. Он хлопець рецидивіста затримав - ото герой. А Тігіпко у 2004-му, як передвиборну компанію запоров, утікав, мало штани не загубив.
Тимофій, 65 років, охоронець зі Львова
Прочитала у рубриці "Папараці" про виходку Білички. Вражена, що вона розбила Каті Осадчій мікрофон. Хіба це нормально? Якщо їй не сподобалося питання або не хотіла відповідати, краще просто пішла б. А Катя - молодець!
Ірина, 36 років, викладач університету, Черкаси
У журналі нічого не зачепило, хіба "Щоденник" Алли Демидової та інтерв"ю з Сергієм Кримським. Матеріали впорядковані за якимсь дивним правилом. Таке враження, що слідуючи зразку гоголівського персонажа, при укладанні макету "он руководствовался более каким-то вдохновеньем и клал первое, что попадалось под руку". Судячи з підбірки політичного матеріалу, "Країна" не має на меті об"єднати всіх жителів держави. А могла б. Хоч на папері. Хоча б раз на тиждень.
Тетяна, випусковий редактор, Вінниця
Я два роки сиджу в декретній відпустці із сином Марком. Взимку рідко виходжу в люди, бо малий часто хворіє. Інтернету вдома немає. "Країна" - це для мене вікно у світ. Чоловік на вихідних теж його переглядає. Потім обговорюємо статті, дискутуємо. Двічі перечитувала "щоденник" Алли Демидової. Її розповідь наче про мене. Хоч я не акторка, і далеко не така талановита. Але теж не люблю балачок, подруг-вискочок. У мене був комплекс від того, що швидко забуваю прочитане - сюжети романів, історичні події. Плутаю навіть географічні назви. А ось Демидова вважає, що це нормально. Прочитане, продумане залишається в підсвідомості.
Ольга, медсестра, Дрогобич Львівської області
В інтерв"ю філософ Кримський каже, що ідеал української ментальності - свята бідність. Але ж це стосується не лише України, а взагалі усіх православних. Саме у православ"ї заведено шанувати "блаженнєньких", бідних, побитих долею. У протестантів, наприклад, від Бога - успіх. Тобто, якщо ти успішний та ще й багатий - Бог тебе любить. Якщо бідний - сам винен.
Анастасія, Київ
Сподобався матеріал про експеримент Мілґрема. Отак можна постійно приписувати іншим людям чи націям схильність до насильства, коли вона в нас самих сидить. Від того, які ми насправді, дійсно може стати погано. Мені, наприклад, такої правди про себе не хотілося б знати.
Андрій, студент
Вразили греки - начебто оптимісти, а вимагають14-ї зарплати. У нас дехто її взагалі не бачить.
Юрій, Київ
Читали з друзями історію про в"язня, якого тричі вішали. Із заголовку подумали, що він усі три рази живий лишався - така кріпка шия була. А виявилося, хлопцю просто пощастило. Дивно лише, чому його пізніше не повісили - подумаєш, священик сказав. Це ж вирок суду. І хлопець той жінку вбив.
Наталя, 28 років
Класний матеріал про Венедиктова і російських політиків. Цікаво читати враження людини, яка їх розкусила. У минулому номері найбільше запам"яталася розмова з жінкою про "секс по телефону". Безподобно.
Володимир, 41 рік
Прочитала журнал залпом. Але сторінок малувато, я додала б ще з десяток. Хочеться більше матеріалів із регіонів. Журнал називається "Країна", значить, потрібно і про Вінницю писати, і про Полтаву, і про Львів. Суржик у цитатах допомагає охарактеризувати людину. Подобається, що автори різні, але все написано з таким легким гумором.
Світлана Ненашева, 60 років, Вінниця
На сторінках журналу досі не бачив красивих облич чи успішних історій. Ваші герої - нитики. В одному номері скиглій Ульяненко, в іншому "потєряний" Селінджер. Мені 32 роки, займаюсь дизайном сайтів - для мене у журналі нічого цікавого.
Олександр, 32 роки, Київ
Бачив перший номер зі слоном і передостанній, з Януковичем. Дуже неглибокий журнал. Між номерам різниця у місяць чи більше, а обкладинки геть однакові. Журнал читали вголос на вечірці - коли напилися. Це фрік-шоу. У нас страшна країна.
Олексій, 28 років, Київ
Читаю "Країну" уривками: під час ранкової кави, у перукарні, біля каміна з котами. Інформація викладена так, що не запорошує мізки і не втомлює погляд. 12-річна донька читає журнал від першої сторінки до останньої. У неї читацька спрага і втома від порожніх жіночих журнальчиків. А чоловік із "Країною" просто "відключається".
Антоніна, домогосподарка, Чернігів
Не думала, що операторки із "сексу по телефону" такі ерудовані. Чомусь завжди здавалося, що вони одразу починають говорити про те, у що вдягнені й теж саме запитують у чоловіків. А виходить, що вони кращі за психотерапевтів. Історія про чоловіка, який брав кредит у банку, щоб розрахуватися за телефон, так зворушила, що я її кілька разів переповідала знайомим.
Ольга, Київ
Коли безкоштовні номери перестали роздавати, я почала купувати журнал. Це як вишуканий наркотик, до якого звикаєш і не можеш відірватися. Він нагадує ті дефіцитні часи за Радянського Союзу, бо купити його можна не будь-де у Вінниці, а треба знати місця. Кожен понеділок приношу свіжий номер на кафедру, обговорюємо за кавою по обіді й так увесь тиждень, доки не вийде новий номер. Ми живемо вашим журналом.
В останньому номері сподобалася сповідь жінки, яка працює у "сексі по телефону". Чомусь завжди вважала їх брудними, неосвіченими, а тут жінка спілкується і про політику, і про спорт. Не скажу, що тепер я почала їх поважати, але думка про них змінилася.
Колеги вважають журнал літературно-мистецьким альманахом. Кажуть, у ньому забагато історії, літератури і культури. Мало розваг. Як на мене, це і є його родзинка.
Ольга Михайлівна, доктор філологічних наук, 60 років, викладач Вінницького педагогічного університету
2 
35413
Коментарі