"Вихід Донбасу зі складу України – неприйнятний для Кремля"

2

На Донбасі від середини квітня триває антитерористична операція. Українські силовики вже кілька тижнів тримають в облозі озброєних сепаратистів у Cлов'янську та Краматорську. Захоплені адміністративні будівлі в Донецьку й Луганську, кількох інших містах. Місцеві влада й міліція бездіють, а часто й потурають терористам. 11 травня ті провели "референдум" про самостійність Донеччини й Луганщини і проголосили на їх території "народні республіки". Його результатів не визнав ані уряд у Києві, ані міжнародні організації.

— За даними Міністерства внутрішніх справ та експертів, у фарсі взяли участь у Луганській області 24 відсотки населення, яке має право голосу, у Донецькій — 32 відсотки, — заявив виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов.

Але це майже чверть і третина виборців в обох областях Донбасу. Через захоплення озброєними людьми виборчих комісій під загрозою зриву проведення в регіоні виборів президента 25 травня. Як розгортатиметься ситуація на Донбасі? Україна залишиться з ним чи втратить Донеччину й Луганщину? Що для неї було б ліпше?

ПЕРЕТВОРЕННЯ УКРАЇНИ НА ФЕДЕРАЦІЮ ЧИ НАВІТЬ КОНФЕДЕРАЦІЮ – НАЙБІЛЬШ ІМОВІРНИЙ ВАРІАНТ РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ, ВВАЖАЄ ПОЛІТОЛОГ ВЛАДИСЛАВ ІНОЗЕМЦЕВ

Які можливі варіанти виходу з кризи на Донбасі?

– Бачу три головні варіанти. Перший: Україна зможе повністю встановити контроль над східними областями. Але не думаю, що це дуже ймовірний сценарій. Зараз Москва використовує гроші Януковича для дестабілізації Донбасу. Впливу та ресурсів клану колишнього президента, на мій погляд, вистачить для того, щоб антитерористична операція не завершилась успіхом. Якщо вдасться – було б добре. Але оцінюю імовірність успіху АТО – на рівні 10 відсотків.

Другий варіант: федералізація чи навіть конфедералізація країни. Східні регіони отримують щось на зразок права вето на більшість знакових рішень для країни. Це – найгіршій шлях, бо тоді Москва залишиться постійним фактором в українській політиці. Країна перебуватиме в підвішеному стані. Рішення щодо євроінтеграції прийматимуть складно або взагалі не прийматимуть. Думаю, це те, чого хоче Москва – керувати Україною через конфлікти між регіонами і право вето якогось із них. Цей варіант найімовірніший. Бо європейські лідери готові до нього. Москва тисне, а Київ слабкий і нерішучий. Імовірність цього сценарію – 70 відсотків.

Третій варіант екзотичний – відок­ремлення Донбасу. Київ говорить: "Якщо люди хочуть іти, то нехай ідуть". Ось цей сценарій для Москви – неприйнятний. Путін мовчить щодо звернень Донецької та Луганської народних республік про прийом до Росії. І мовчатиме далі. Кремль розуміє: це стане його економічною і політичною катастрофою. Москва буде змушена або прийняти ці області, або вони перетворяться на велику Південну Осетію. Тобто регіон, який треба постійно дотувати. Цього Кремль не хоче. Варіант відокремлення має мало шансів на реалізацію, але він цікавий. Бо для України це єдина серйозна можливість реально рухатися в Європу і залишити Путіну "подарунок", з яким він не впорається.

Чому не впорається?

– Давайте почнемо з Криму. Бюджет півострова за старим курсом гривні дотувався на 220 мільйонів доларів на рік. Зараз за тими самими статтями Росія витрачає півтора мільярда доларів. Тобто Крим обходиться Москві в сім разів дорожче, ніж Україні. Це ­пов'язано з підвищенням зарплат, складнішою логістикою та іншими витратами.

Тепер беремо Донбас. Дотації на вугілля – 1,4 мільярда доларів на рік, на газ – 600 мільйонів доларів. А ще соціалка. Загалом десь 2,5 мільярда доларів. Тепер це все помножимо на сім. Плюс різні дрібніші речі по інфраструктурі. Разом із Кримом виходить десь 20 мільярдів на рік. Це 7 відсотків видатків федерального бюджету – дуже багато. Щоб не допустити соціального вибуху, щоб усе це адаптувати – потрібен час. Років сім-вісім піде на розгрібання завалів. Коли Путін це все отримає, ідея про похід на Миколаїв та Одесу буде забута.

А незалежний Донбас зануриться в бандитизм. Буде щось на зразок Чечні початку 1990-х. Місцеві жителі проведуть не один референдум, щоб повернутися під руку Києва. Бо терпіти бандитів місяць-два ще можна, але постійно – складно.

Що отримує і втрачає Україна в результаті відокремлення Донбасу?

– Країна позбувається частини своєї промисловості, насамперед вугільної та металургійної. Переваги теж є.­ Але вони можуть запрацювати тільки в пакеті з готовністю Заходу на швидку інтеграцію України в Євросоюз і НАТО. Якщо буде карт-бланш на вступ у ці структури, то відокремлення Донбасу має сенс. Якщо – ні, то смислу немає. Якщо Європа допомагатиме тільки на словах, то кримінальний анклав під боком – дуже серйозний виклик.

Тобто питання відокремлення Донбасу частково залежить від європейських еліт?

– Так. І зараз момент дуже вдалий. Перехідний уряд бере за це відповідальність, а новий президент фактично отримує нову країну – з окупованим Кримом і від'єднаним Донбасом. Картина зрозуміла.

А що хоче ЄС?

– Дії євробюрократії розчаровують. Якщо інтеграція Росії була проблематичною, то інтеграцією України й Білорусі треба було зай­матися вже в 1990-х. Та європейці нічого не робили. Вони сконцентрувалися на приземлених речах – ядерному роззброєнні. 2004 року українці зламали диктат Москви, скасували візи в односторонньому порядку – у відповідь нуль. Зараз країна фактично розколюється через європейське питання, а в Брюсселі кажуть про кредит на 300 мільйонів євро. Це – смішно. Майдан заслуговує на статус кандидата в члени ЄС і швидшого скасування віз. А статус кандидата – це важливий економічний чинник.

У чому причина такої поведінки Євросоюзу?

– Найбільша проблема тут – німецький фактор. І причина не в особливих відносинах Москви й Берліна. Якби економіка ЄС була такою ж мобільною, як США, то Європейський центробанк за рахунок копійчаної емісії міг би виділити Україні 100–120 мільярдів євро на два роки. Але німці вперто стоять на позиції бюджетної дисципліни. Хоча 100 мільярдів євро – це менше, ніж отримала Греція. Європейці діють мляво і не розуміють "довгих" цілей. У результаті, вони отримають агресивну Росію і не матимуть особливої дружби з Україною.

Чому Європа не була активною на початку 1990-х чи 2004 року?

– На початку 1990-х Німеччина сконцентрувалася на об'єднанні своїх земель. Сполучені Штати переживали період ейфорії. Думали, настав кінець історії, ринкова економіка сама все зробить. Тому в 1990-х їх ще можна зрозуміти. Але чому нічого не зробили 2005 року, одразу після помаранчевої революції? Тоді з Києвом треба було підписувати асоціацію, а сьогодні говорити про повне членство.

За моїми спостереженнями, у них багато упереджень щодо України. Наприклад, кажуть: "Ой, та це велика країна". А Польща маленька? Вони чомусь думають, якщо добре доглядають свій огороджений садок, то йому нічого не загрожує. Це наївно. Коли під боком маєте Росію зі столітніми імперськими традиціями і кримінальним політичним класом – заспокоюватися не можна ніколи. Якби Росія була членом НАТО чи ЄС, то ніяких проблем. Вона грала б для європейців ту ж роль, що китайці – для американців. Помножити природні ресурси Росії на європейські технології – це значить отримати міцну суміш і зону стабільності. Але ж цього немає. Тому доки Україна й Білорусь будуть поза ЄС, у Східній Європі постійно виникатимуть проблеми.

Що хоче еліта Донбасу?

– Вони зацікавлені зберегти регіон у складі України. По-перше, їм потрібні дотації. По-друге, вихід на європейський ринок. По-третє, їм треба легалізувати свої капітали на Заході. Іти в Росію – означає отримати Кремль як управлінця. А незалежний Донбас – це катастрофа. Простіше одразу оголосити банкрутство.

Що роботи з проукраїнськими частинами Донбасу – північними районами Луганщини і західними Донеччини?

– Уявіть, що українська влада готова визнати референдуми 11 травня і обговорити питання кордонів із представниками цих республік. Ті підуть на всі територіальні поступки. Їм не потрібні проукраїнські райони. Тому щось приєднати до Дніпропетровщини та Харківщини буде легко.

У чому інтереси США? Можливо, Вашингтон хоче безкінечно тримати Україну занозою для Росії?

– Можливо. Але, що я зробив би на місці адміністрації президента Обами.

З одного боку – Росія, велика країна, яка може створити купу проблем. У американсько-­російських відносинах є дві теми. Перша: Україна, Грузія, розширення НАТО. Друга: Азія, позиція щодо Китаю. Посилюючи тиск на Москву, Вашингтон підштовхує Кремль до Китаю. Цього американцям не треба. Тому на місці Обами я би сказав: "Брате Володю, ми хочемо з вами миру і дружби. Тобі потрібен Донбас – ми натиснемо на Київ, і він буде у вас. Про Крим узагалі мовчимо. Але на Далекому Сході давайте співпрацювати щільніше". В результаті Путін отримує у вигляді Донбасу реальну занозу. Зараз Росія перебуває в шаленому патріотичному угарі від приєднання Криму. Якщо Україна й далі буде занозою – то Путін на цьому тільки бали набиратиме. Постійно показуватимуть антитерористичну операцію на Донбасі під гаслом: ворог біля воріт! Якщо ж Україна йде в Європу, а Донбас падає на шию Росії – це проблема для Москви. Але доки Україна збурена, доки на Донеччині й Луганщині стріляють – Путін дуже міцно сидить у сідлі.

Як українська криза вплине на світ?

– Вплине насамперед на пострадянський простір. Астана й Мінськ боятимуться фактору присутності росіян на їхній території. Тобто ціна інтеграції для Москви стане вищою. Лукашенко вже отримав кредит на 2 мільярди доларів. Казахстан доможеться вигідніших умов для транзиту своїх нафти й газу. Митний союз ніколи не стане політичним утворенням. У кращому випадку, це буде економічний союз. Ідея інтеграції пострадянського простору підірвана.

Які інтереси Китаю в українській кризі?

– Пекін не робитиме різких рухів. З погляду глобальної політики, події в Україні його сильно не цікавлять. З точки зору інтересів у Центральній Азії, то Китай уже втричі переважає Росію як інвестор у цьому регіоні. Туркменістан та Узбекистан – втрачені для Москви.

Що буде з економікою Росії?

– Вона зараз не зростає. Але не через Україну і не через санкції Заходу. Вони на російську економіку не впливатимуть. Просто силові структури Путіна так затиснули економіку, що прискорення неможливе.

Українські еліти дуже тяжко справляються з ситуацією. В чому причина їхньої слабкості?

– Україна завжди маневрувала між Росією і Європою. Це породжує відчуття слабкості. Але воно оманливе. Візьмемо того ж Арсенія Яценюка. Він – сучасний управлінець, у теперішній ситуації – нормальний прем'єр.

Який найімовірніший вихід із кризи в Україні?

– Українське керівництво сяде за стіл перемовин. Приймуть нову Конституцію. Права регіонів розширять, закріплять регіональний статус російської мови. Розмови про вступ у НАТО припинять, а на певний час – і в Євросоюз. Створять дуже складну систему ухвалення важливих рішень. Ця крихка конструкція закріпиться в документах до кінця року.

Система не буде стійкою, через певний час ситуація знову стане вибухонебезпечною. Знову вирине питання відокремлення Донбасу. Кремль такий сценарій влаштовує – він зацікавлений у нестабільності в Україні. Американцям цього не треба, але європейці залишатимуться інфантильними. Тому тривалий час ситуація буде нестабільна.

×