Вашингтонські домовленості відвертають новий виток війни

ВІЗИТ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО У СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ – РЕВОЛЮЦІЙНИЙ

Володимир Зеленський змінює зовнішньополітичний тренд України. З країни, яка нагадувала відлуння чужих голосів, перетворюється на державу, котра диктує міжнародно-політичний порядок денний. З країни, що три десятиліття жадала зовнішньої підтримки – безпекових гарантій і політико-правових стандартів для наслідування, – трансформується в державу, яка сама формує цінності вільного світу. Ці зміни відбуваються на наших очах завдяки інтелектуальним і моральним зусиллям українського народу. І президента Зеленського. Я радий, що нарешті можу написати ці слова.

 

Помічати позитивні зрушення й акцентувати на них увагу – не менш важливо, ніж виявляти хиби, закликаючи до їх подолання. Й у цьому сенсі політологія подібна до психотерапії: у процесі фіксуються не тільки невротичні прояви – наслідки травматичних подій, а й конструктивні зрушення в судженнях і поведінці. Україна вибирається з постколоніальної пастки – шереги країн, народи яких вважають, що вони неспроможні обстоювати свої інтереси на світовій арені, й поготів – впливати на перебіг міжнародної політики. Україна вже говорить із сильними світу цього на рівних. І це важливий поворот у нашому політичному житті.

Причина мого оптимістичного погляду – візит президента України у США, його діалог з американським колегою, промовлені ними слова, і – що найважливіше – слова, від яких політики відмовилися. Радикальна зміна дискурсу щодо російсько-української війни – це найбільше досягнення, свідками якого ми стали.

Пригадаймо нещодавні події. 16 червня в Женеві відбулася зустріч президента США Джо Байдена й кремлівського глави Володимира Путіна. Під час пресконференції президент Росії сказав, що він і Байден "однаково дивляться на ситуацію в Україні" і вважають реалізацію Мінських домовленостей єдиним засобом подолання кризи. Майже ці самі слова промовив і президент США у заяві до преси: послідовне дотримання Мінських домовленостей – шлях до миру на Донбасі. Це був безпрецедентний і неприхований тиск на Україну – примушування до капітуляції на умовах Росії, що прописані в Мінських домовленостях.

20 серпня канцлер Німеччини Анґела Меркель з офіційним візитом відвідала Москву. Wir verstehen Putin – "Ми розуміємо Путіна" – приблизно з такими заголовками вийшли повідомлення про підсумки зустрічі. Кремлівський диктатор розводився на телекамери про неприпустимість виходу України з Мінських домовленостей. Фрау Меркель мовою тіла демонструвала "ферштейн" і висловила занепокоєння з приводу призупинки роботи "нормандського формату". За спиною України її доля була вирішена.

22 серпня ми побачили Анґелу Меркель у Києві. І знов почули про її жаль з приводу того, що переговори в "нормандському форматі" не просуваються, а проблеми в Мінських домовленостях "мають структурний характер". Вихід із ситуації, на її погляд, – імплементація "формули Штайнмаєра". Фактично Меркель принесла Зеленському "добру звістку" з Кремля. А суть російських домагань образно розкрив глава МЗС Росії Сергій Лавров: "Ми не дозволимо Україні зірватися з гачка Мінських домовленостей. Хай на ньому звивається". "Формула Штайнмаєра" – це і є "гачок" Мінських домовленостей, тільки в німецькій обгортці. І варто віддати належне Володимирові Зеленському – він холодно відреагував на пропозицію Анґели Меркель легалізувати колабораціоністські режими на окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей.

Спливає серпень. Москва та Вашингтон "однаково дивляться на ситуацію в Україні". Меркель "ферштейн" Путіна, і, мов золота рибка, служить у нього на посилках. З Парижа нагадують про "кластери Макрона" – ті самі яйця, що й "формула Штайнмаєра", тільки у профіль. І в цій ситуації Володимир Зеленський відмовляється від дипломатичної езопівщини, а говорить чітко і ясно: завершення будівництва "Північного потоку-2" – це поразка США, "Байден підносить патрони Путіну". А ще відвідує Херсонську область, де цілком очікуваним є нове російське вторгнення.

Візит президента України у США неодноразово відкладався. Приводи були найрізноманітніші. Але за всіма відмовками, які лунали з Капітолійського пагорба, проступала правда: нова адміністрація не бажає змінювати зручне та зрозуміле для неї уявлення про розстановку сил на великій шахівниці. Вашингтон не міг запропонувати Києву нічого, крім капітуляції.

Але корективи в уявлення про світ усе ж довелося вносити. У серпні розгорнувся вихід американських збройних сил з Афганістану. У відповідь на кожен крок, який американські військові робили в бік аеропорту, таліби просувалися в напрямку Кабула. Вестернізація Афгані­стану виявилася позірною – уряд безхребетним, армія небоєздатною. 15 серпня таліби оточили столицю. Репортажі про спроби втечі мирного населення змусили американців пригадати найпохмуріші епізоди евакуації з Сайгона 1975 року – ганебне закінчення війни у В'єтнамі. 19 серпня – останній акт – "Талібан" проголосив створення Ісламського Халіфату Афганістан. 20 років американської присутності в цій азійській дірі пішли коту під хвіст.

Американці не пробачили Байдену афганського фіаско. За даними соціологічної служби Rasmussen Reports від 1 вересня, 52 відсотки опитаних вважають: Байден має піти у відставку негайно; 39 процентів – не погодилися з цим твердженням; 9 – не визначилися. Ті ж таки 52 відсотки висловилися за ініціювання імпічменту президентові США, якщо він добровільно не піде у відставку. 37 відсотків – не згодні з цим. Притому 58 процентів поділяють думку, що в разі відставки Байдена віцепрезидентка Камала Гарріс не спроможна виконувати обов'язки президента. І тільки 38 відсотків опитаних вважають її здатною очолити адміністрацію.

Байдену була потрібна перемога. Але здобути її можна було тільки на умовах Зеленського. США опинилися перед необхідністю відмовитися від визнання російської гегемонії над Україною. Пакт із Путіним, досягнутий 16 червня в Женеві, мав бути переглянутий.

 

І дякувати за це варто не лише талібам. Заслуга в цьому не тільки американських ЗМІ, які піддавали критиці поступливість Байдена перед Путіним і афганський кошмар. Успішність візиту Володимира Зеленського у США – це передусім досягнення і президента, і зовнішньополітичного відомства. Саміту передувала низка робочих нарад. Іще 4–5 серпня – задовго до афганської катастрофи – українські дипломати під час зустрічі з американськими колегами категорично відмовилися включати до проєкту спільного комюніке будь-які згадки про Мінські домовленості. А це означає, що рішення Зеленського протистояти тиску з боку Путіна, Меркель і Макрона було принциповим і прийнятим задовго до поїздки у США.

Кремль відстежував настрої в Києві та Вашингтоні. І як завше, відреагував асиметрично. 28 серпня під Авдіївкою розгорнулися бої. Мінометні обстріли українських позицій забрали життя вісьмох бійців. Обстріли тривали й у наступні дні. За серпень втрати ЗСУ – дев'ять військовослужбовців убитими й 27 пораненими.

А 31 серпня Дмитро Пєсков – прессекретар Путіна – нагадав Джо Байдену про результати женевського саміту: "Сполучені Штати спроможні переконати Україну виконувати Мінські домовленості". Кремль не втрачав надії, що спільними зусиллями Москва, Берлін, Париж і Вашингтон додушать непоступливий Київ.

1 вересня відбулася перша зустріч Володимира Зеленського та Джо Байдена.

Вашингтон. Президенти України та США в Овальному кабінеті Білого дому. Байден скидає чорну маску. Надамо йому слово: "Україна і США мають спільні цінності. США залишаються переконаними прихильниками суверенітету та територіальної цілісності України перед лицем російської агресії. Обговоримо, як ми можемо посприяти демократичним реформам в Україні та її інтеграції в Європу. Наша підтримка євроатлантичного прагнення України залишається непохитною. Сподіваюся, матиму можливість знову відвідати Україну".

Володимир Зеленський: "Восьмий рік іде війна на сході нашої країни. Ми втратили найкращих – 15 тисяч людей. Найважливіші питання, які хочемо обговорити, – безпека на Донбасі, на тимчасово окупованому півострові Крим, у Чорному й Азовському морях. Хотів би обговорити з паном Байденом і його бачення термінів приєднання України до НАТО. А також – чи можуть США посприяти визволенню 450 полонених, які утримуються на окупованому Донбасі, у Криму та Москві".

І жодного слова про Мінські домовленості ні з вуст Джо Байдена, ні з вуст Володимира Зеленського. Кремлівський план, який полягав у поглинанні України шляхом інтеграції в її політичне поле ОРДЛО, провалився.

Вранці 2 вересня запис цієї першої 11-хвилинної зустрічі був на сайтах усіх провідних ЗМІ. Прикметна реакція російських і деяких українських медіа – "розмова ні про що". Але згодом тональність змінилася.

Звернімося до переліку домовленостей, досягнутих у Вашингтоні. США надають фінансову допомогу: на проведення реформ – 463 мільйони доларів; на підтримку безпеки – 60 мільйонів; гуманітарна допомога східним регіонам України – 40 мільйонів; на боротьбу з Covid-19 – 12,8 мільйона; державні гарантії експортерам американських товарів до України – 3 мільярди доларів.

Підписано меморандум між корпорацією "Енергоатом" і фірмою Westinghouse Electric про участь американської сторони в добудові четвертого енергоблоку Хмельницької АЕС і ще чотирьох енергоблоків інших атомних електростанцій в Україні. Орієнтовна вартість проєкту – 30 мільярдів доларів. Реалізація цієї угоди – важливий крок для енергетичної безпеки України. Водночас це удар для російського виробника ядерного палива – компанії ТВЕЛ, яка досі була монополістом на українському ринку.

Укладено угоду між урядами про співпрацю у сфері досліджень, розробок і випробувань у військовій сфері. Зокрема передбачено: проведення спільних науково-дослідних робіт; обмін інформацією про передові оборонні технології; проведення випробувань і тестувань зразків озброєнь із залученням обладнань і технологій США; залучення американських фінансів для виконання робіт українськими науково-дослідними установами; підвищення науково-дослідного потенціалу України за рахунок кооперації зі Штатами; просування продукції та послуг обох держав на ринки третіх країн. Друга світова була війною моторів; війна ХХІ століття – протистояння високих технологій.

Вчитавшися в українсько-американські домовленості, кремлівські речники різко змінили тональність. На зміну зневажливим жартам прийшов ґвалт. Гучніше за всіх лементувала прессек­ретар МЗС РФ Марія Захарова: "На постачання зброї та військових технологій в Україну має бути накладене ембарго", бо ж, як відомо, в Україні йде "громадянська війна". А учасники російських токшоу почали театрально кусати лікті: "Україну треба було прикінчити ще 2014 року!" Що тут скажеш? "Мы же братья".

Загалом, склалося враження, що українські журналісти та політичні коментатори не зрозуміли повною мірою революційності візиту Володимира Зеленського у США. А тому розставлю найважливіші акценти. По-перше, Мінські домовленості, головні тези яких – ще до зустрічі у столиці Білорусі були оприлюднені Віктором Медведчуком і слугували маскою для капітуляції України – зняті з порядку денного. По-друге, "нормандський формат" – майданчик, на якому шантажували Україну, – втратив актуальність. Світ починає грати за українськими правилами. І головне з них – жодних поступок Росії українським коштом.

Вашингтонські домовленості – це перший крок на шляху вироблення нової політики щодо кремлівського режиму. Світ знову повинен навчитися реагувати на російські авантюри. США і насамперед Німеччина та Франція мають виробити консолідовану політику щодо Москви. Епоха Меркель та її французьких візаві відходить у минуле. Наскільки радикальною та системною буде ця політика західного світу щодо російського неоімперіалізму – невідомо. Але її актуальність незаперечна. Як очевидним є і те, що спрямованість і зміст цих нових засобів впливу на Росію значною мірою залежать від України.

Оцінюючи візит президента України у США, російський публіцист Андрій Піонтковський зауважив у діалозі з Марком Фейгіним: поразка в Афганістані похитнула уявлення про світове лідерство США; "лідер вільного світу – Україна, яка вимушена воювати".

"У чому сила, брате?" – запитував герой шовіністичного російського фільму і сам відповів: "Сила – у правді". Іронія в тім, що сценарист вклав у вуста свого персонажа слова Льва Толстого, який, звісно, обійшовся без босяцького звертання "брате". Письменник, переживши у романі "Війна і мир" замилування російською історією, прийшов до заперечення шовінізму, імперіалізму, релігійного фанатизму й будь-яких форм самозвеличення загалом.

Економіка та фінансовий сектор – не сильні сторони сучасної України. З'ясувалося, що наша сила – тільки у правді.

Якщо є правда, то є і кривда. Досі є телеканал "Наш", на якому Євген Мураєв і продажні журналісти сіють брехню. Досі є безпринципні політологи, які восьмий рік розповідають про принади Мінських домовленостей. Утім щодо останніх не варто перейматися. Вони перевзуються, не відходячи від мікрофона, і, мов персонаж Орвелла, почнуть розповідати, що Океанія, виявляється, завжди воювала з Остазією, а вони "поранені на колчаківських фронтах".

Якщо є кривда, то є і правда. Від кого всі ці роки ми чули правду? Незручну, гірку, але правду? Назву імена принаймні двох людей: Андрій Піонтковський і Андрій Ілларіонов. Вони не підлаштовувалися під настрої на Банковій. Різкий і прямолінійний виступ Ілларіонова на українському телебаченні, під час якого той доступно пояснив, навіщо з Балтики в акваторію Чорного моря передислоковано десантні кораблі і які наслідки для України матиме російська інтервенція з півдня, – змусив багатьох "пацифістів" вжахнутися та задуматися. Результат ми бачимо: зовнішньополітична позиція України стала непримиренною, що зумовило зміну ставлення до українських інтересів.

Ніхто не може сказати, що, зайшовши на Банкову, Зеленський не спробував знайти спільну мову з Путіним і зупинити війну. Але йому не вдалося. І не тому, що доклав замало зусиль. А тому, що домовитися з Кремлем неможливо. Ймовірно, досягнуті у Вашингтоні угоди відвернуть нове російське вторгнення. Але Україні треба прагнути більшого – цілковитого знищення російської імперіалістичної системи.

×