– Естетична і символічна декомунізація практично завершена, – каже публіцист Павло Казарін, 35 років. – Залишилося перейменувати Дніпропетровську та Кіровоградську області. Це питання часу. Бо зміна топонімів, які згадують у Конституції, непроста.
Декомунізація міст і вулиць відбулася. Україна повинна була пройти це після проголошення незалежності. Ми не були готові. Бо роком здобуття справжньої незалежності є не 1991 рік, а 2014-й.
Багато хто критикує декомунізацію символіки. Говорить, що ця реформа не настільки принципова порівняно з іншими інституційними змінами. Її значення не варто недооцінювати. Це історія про колективний соціальний договір. Про те, що політична нація, яка живе в цій країні, вважає нормативним, а що – ні. Який історичний спадок визнає своїм. Які дії персонажів минулого оцінює як правильні. Ми позбулися світоглядного й етичного дисонансу, який супроводжував нас упродовж щонайменше 23 років.
Що упустили в цьому процесі?
– Справжня декомунізація має відбуватися не тільки на рівні символів, а й на рівні свідомості. Велика кількість радянських атавізмів продовжують жити в колективному несвідомому. Це прагнення бачити в державі опікуна й захисника, який повинен вирішувати наші проблеми. Це неготовність до самостійності й відповідальності. Мрія про певний рубильник щастя: що прийдемо на виборчі дільниці, а наступного дня наш обранець занурить усіх в атмосферу безтурботного блага. Це все спадщина ультрацентралізованої держави, яка перебирала на себе весь контроль за простором суспільного життя.
Ці речі витісняються значно довше і складніше, ніж таблички з іменами радянських партійних ідолів.
Як убити комуніста в собі?
– Деякі суспільства бувають інфантильні. Це питання готовності відповідати за свої вчинки, приймати наслідки своїх дій. Також ідеться про здатність розуміти причинно-наслідкові зв'язки. У цьому сенсі прощання з Радянським Союзом – це прощання з мрією про халяву, розуміння, що тільки ти господар свого життя. Якщо тобі не подобаються обставини, рівень зарплати, спробуй змінити щось у собі, своїй кваліфікації. Коли людина припиняє весь час шукати винного, вживати найбільш сильнодіючий наркотик під назвою "образа", вона дорослішає. Та образа дає змогу людині розгулювати в білому пальто й дивитися зверхньо на інших. Наче решта – мерзотники й негідники. Як тільки кожен із нас припинить думати, що він – д'Артаньян, а всі навколо – ні, це й буде одним із етапів дорослішання.
Коли можна буде сказати, що декомунізація завершилася?
– Коли політики, які експлуатують прорадянську ностальгію, не отримають підтримки на виборах. Коли такий порядок денний стане відверто маргінальним.
З іншого боку успіх декомунізації як відмови від інфантильності значною мірою пов'язаний із перемогою України у війні. Тому що вистояти перед такими сильними й системними загрозами може тільки держава, громадяни якої мають високий рівень свідомості. І розуміють, що неприязнь до політика не має вести до знищення того інституту, який він очолює.
4 
1
Коментарі