Більшість громадян досі не мають відповіді, що таке Україна, куди вона йде і для чого потрібна євроінтеграція. Допоки не почують чіткого пояснення, голосуватимуть за проросійські партії, – каже політичний оглядач Леонід ШВЕЦЬ
Масштабні протести після вироку активісту і блогеру Сергієві Стерненку – очікувані?
– Можливо, не очікувано, що їх спричинить саме ця справа. Але прогнозовано, що суддівське свавілля породить таку реакцію. Те, що коїться в цій сфері, викликає огиду й обурення. Попереду апеляційний суд. Чи буде ще більша хвиля протестів? У мене є сумнів.
Головні політичні події останніх тижнів – рішення Ради національної безпеки й оборони про санкції проти народного депутата Тараса Козака й закриття трьох пропагандистських телеканалів. Та санкції проти Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко за фінансування тероризму. За майже два роки президент Володимир Зеленський не проявляв такої рішучості і не видавався людиною, яка затято бореться із п'ятою колоною. Що сталося?
– Зеленський ішов у президенти на темі миру. Перший рік його роботи був їй присвячений. Він щиро сподівався щось витиснути з Путіна. Вважав, що переконає його. Не вдалося. Путін же сподівався з молодого недосвідченого президента України отримати хоча б автономію окупованих частин Луганщини та Донеччини. Не отримав і втратив інтерес до Зеленського та Донбасу.
До теперішніх кроків президента підштовхнула критична необхідність відбитися від політичних опонентів, які стали наближатися. Не так виросли рейтинги Медведчука – Бойка, Порошенка, як Зеленський скотився. Атака на Медведчука і його ЗМІ – постріл дуплетом. Закриваючи канали, завдяки яким той мав вплив, зачепив і Порошенка, котрий Медведчука повернув у велику українську політику. А прийшов до цього Зеленський, бо змушений міняти стратегію. Примирення з РФ неможливе.
Як його стратегія може змінитися? Яку мету переслідує?
– У будь-якому фіналі актора Зеленського – аплодисменти й овації. Йому треба, щоб люди усміхалися. Як цього досягнути, він шукає.
Велика кількість українців не люблять Порошенка. Багато хто ненавидить Медведчука. Що треба зробити для оплесків? Політично вдарити по обох.
Наступним може бути Порошенко?
– Він міг бути раніше. Але робив усе так, щоб його не змогли притиснути швидко. З Медведчуком теж було б непросто, якби пішли по судах. А взяли санкціями. Це політико-правове рішення. Для нього не треба великої доказової бази.
Із Порошенком так не вийде. Він хто завгодно, але не державний зрадник. Сподівалися підсікти його на торгівлі з ворогом. Але такі речі ховають потужні юристи. Через переляк він перевів "Прямий" із фіктивної власності в реальну. Це може бути для нього небезпечно. У Порошенка є скелети в шафі. А Зеленський ніколи не приховував, що хоче, аби п'ятого президента покарали.
Існують інші версії, чому Зеленський узявся за Медведчука. Через вплив нової американської адміністрації Байдена. Є припущення, що президента змусив до цього Bellingcat, який розслідує історію про зрив операції із затримання вагнерівців – Зеленський хоче хоч якось убезпечитися від обвалу рейтингу. Ще одна версія – в його оточенні з'явилися нові люди, радники і вплив керівника його офісу Андрія Єрмака слабшає. Який варіант видається найімовірнішим?
– Всі вони мають сенс. Мені цікава версія з Єрмаком. Його вплив справді не такий, як торік.
Трамп був незадоволений Україною. Хотів отримати компромат на Байдена. Без цього наша країна стала йому нецікава і навіть неприємна.
Байден приділятиме нам більше уваги. Бо так отримає потужний важіль у тиску на Росію. Знаючи, що за спиною така підтримка, можна рішучіше поводитися з тим же Медведчуком. Бо Порошенко пояснював його недоторканність тим, що не хоче залишатися без каналу зв'язку з Путіним. І не хоче дратувати. А Зеленський дратує. Це можливо лише за підтримки Байдена.
Після закриття трьох каналів, що несли проросійські наративи, Служба безпеки оголосила підозру проросійському блогеру та політику Анатолію Шарію. Його звинувачують у державній зраді та розпалюванні ворожнечі. Чи не розваляться ці справи в судах?
– Запросто. Такі треба довго вести. Чи знайшли спецслужби докази? Всі ніби розуміють, що в Шарія російські гроші. Інакше віллу в Іспанії не купив би. Але це треба довести.
На жаль, наші правоохоронні органи, суди – не найсильніша ланка державного механізму. А з другого боку, чи завжди треба докази, як ми побачили в суді над Сергієм Стерненком чи Андрієм Антоненком (23 лютого Приморський райсуд Одеси на сім років і три місяці відправив за ґрати проукраїнського активіста Сергія Стерненка та його соратника Руслана Демчука. Йдеться про справу шестирічної давнини стосовно викрадення депутата Комінтернівської райради Одеської області, члена проросійської партії "Родина" Сергія Щербича. Захист каже, обвинувачення ґрунтується на свідченнях потерпілого й припущеннях прокурора. Надані суду докази не доводять, що Щербича хтось викрадав і що до цього причетні Стерненко й Демчук. Музикант, ветеран російсько-української війни Андрій Антоненко більш як рік сидить за ґратами. Його із дитячим кардіохірургом і волонтеркою Юлією Кузьменко та військовим медиком Яною Дугарь бездоказово звинувачують у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета 2016-го. – Країна).
Який крок влади мав би бути наступним?
– Може, закрити канал "Наш". Там збираються всі ті, хто був на каналах Медведчука.
Коли буде очевидно, що це не піар влади, а конкретні кроки? Що стане таким маркером?
– Добра справа не виключає піару. Якщо Зеленському сподобається ухвалювати гучні рішення навіть із негарантованими наслідками, він продовжить це.
Торік від нього очікували, що буде "шашкою махати". А він – затих. Зараз таки перейшов до цієї тактики. Це добре – відчує різницю між тихою політикою або її відсутністю і такими феєрверками. Намацуватиме кроки, які спричинятимуть у суспільстві резонанс. Не завжди підтримку, проте емоції. Він людина сцени – йому це важливо.
На дні народження 25 січня президент натякнув на другий термін. Які має шанси?
– Бачимо тотальну партійно-політичну кризу в Україні. Тому Зеленський зміг стати президентом із власною партією. Це свідчить: старий партійний розклад не задовольняє українців, не відповідає сучасному стану країни та її викликам. Цей розклад має розвалитись і вийти з новими гравцями. Або з оновленими теперішніми. З новими коаліціями. Лідерами. Ми не знаємо, хто буде у виборчих бюлетенях 2024 року. Опоненти Зеленського не чекають, що стануть такими ж популярними й переженуть його. Вони ждуть, коли його рейтинг впаде до їхнього рівня. Буде забіг антирейтингових – хто найменш нелюбимий серед нелюбимих, той і виграє. Це нездорова ситуація.
Який план для України у президента Зеленського на цей рік?
– Концепції в нього немає. Стратегія полягає в тому, щоб бути цікавим, привертати увагу й шукати оплески. Піар-план на 2021 рік закручений навколо 30-ї річниці Незалежності. У нього мислення продюсера. Його план: Україна повинна бути весела. Чавитиме з нас усмішку.
В останніх рейтингах на перших позиціях серед політичних партій – "Опозиційна платформа – За життя". Чому проросійська сила має таку підтримку? Чи можуть набрати ще?
– 14 відсотків українців на сьомому році війни вважають Путіна гідним лідером, довіряють йому. Це ядро прокремлівського електорату. Додайте туди незадоволених економічною політикою Києва і взагалі тим, що відбувається в Україні. Відсотків 25 можуть мати. За Януковича було 30 із гаком. Але це з окупованою нині частиною Донбасу і Кримом.
За весь час війни більшість громадян не мають відповіді, що таке Україна, куди вона йде і для чого потрібна євроінтеграція. Майдан не вирішив, а тільки порушив питання про реформу судової системи, правоохоронних органів тощо. У формулі "Армія. Мова. Віра" люди не впізнали України й пішли голосувати за іншого. Доки виборці не чують чіткої відповіді, доти вестимуться на російську пропаганду й даватимуть їй голоси.
4 березня минає рік із призначення уряду Дениса Шмигаля. Чи є масштабніші промахи, ніж провал вакцинації?
– Вакцинація – це форсмажор. Вона проявила неефективність уряду. Звернули на це увагу, бо стосується здоров'я і життя кожного. Ізраїль скоро закінчить робити щеплення, а наші тільки почали. Така ж ефективність і в інших сферах. Просто їх ми бачимо менше.
Від уряду очікують розв'язання економічних проблем. Цього не видно. Незадоволені всі – бюджетники, пенсіонери. І головне, підприємці – той клас, який мав би просувати Україну, робити її незалежною, самостійною, цікавою. Він так і не підняв голови.
У нас парламентсько-президентська республіка. Верховна Рада призначає прем'єра. Він є головою виконавчої влади. Це мала би бути одна з визначальних фігур. Та Шмигаль нічого не визначає. Він слабкий.
Сильна кандидатура змогла б реалізувати якісь рішення у структурі, де головний – Зеленський?
– Так. Якби заручився довірою президента. Приклад – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Рекордсмен (на посаді сім років, із 2014-го. – Країна). Зеленський йому довіряє, незважаючи ні на що.
Зараз Зеленський тягне Юрія Вітренка. Може, з 10-го разу протягне у міністри (Рада двічі провалила голосування за нього на посаду міністра енергетики. – Країна), потім у прем'єри. Побачив у ньому людину, яка знається на економічних справах.
Шмигаль утримує посаду, допоки не знайдуть іншого кандидата. Зміна керівника уряду буде подією 2021 року.
У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про звільнення директора НАБУ Артема Ситника. Це ініціатива Кабміну. Чого Зеленський хоче від антикорупційних органів?
– Зеленський хоче посадок. Ніколи цього не приховував. Ситник їх не давав. Директору Бюро залишилося два роки на посаді. Вони – вирішальні. Президенту важливо, щоб уже зараз все почало гудіти. Іноді й гуде. Завели справи на ексзаступника голови правління Приватбанку Володимира Яценка. Колишньому голові правління Олександру Дубілету теж повідомили про підозру. Скидається на те, що цей законопроєкт – шило Ситнику, аби він ворушився.
Зеленський не прихильник ручного управління. Він був би радий, якби хтось робив те, що йому хочеться. Але ж де таких знайти? Чекають, щоб їм дали вказівки. Як генпрокурорка Ірина Венедіктова. Зеленський має добрі наміри, проте не має сил, ресурсів і розуміння, як змінити систему влади. Порозумітися з нею він теж не може. Намагається домовитися.
Зараз говорять про власний політичний проєкт спікера Дмитра Разумкова. Він недавно випустив ролик, яким ніби заявив про це. У нього є шанси поборотися за президентське крісло?
– Поки що рано. Дмитро Разумков зліплений не з лідерського тіста. Це людина другого-третього плану. Іноді в чомусь корисна, може знаходити компроміси. Така в команді потрібна.
Зеленський – гарячий, із харизмою. А Разумков холодний. Не може вести за собою. Вміє створити проєкт, у якому братиме участь як один із засновників. До цього йде. Це може бути партія, в якій стане сірим кардиналом. Але фронтмен повинен бути інший, бо люди не проголосують.
Як за останні два роки змінилася українська політика?
– Українська політика – це дім, який побудував Кучма. Політичні традиції, практики, потоки – все звідти. Сучасну країну створив він. Усі Майдани були спробами зруйнувати Україну Кучми. Не дуже вдалі. Щоразу вдавалося обтрусити штукатурку, завалити стіну, але будівля стояла. Зеленський завдав серйозного удару. І починає трощити дім. Це й була його місія. Інакше вибори 2019 року виграла б Юлія Тимошенко. Зеленський політично поховав і її, й Порошенка. Зараз хоронить російський фланг. Цим кидає виклик патріотично-демократичним силам – шукайте щось нове. На це є високий суспільний запит.
Хто за нинішньої ситуації видається перспективним і сучасним?
– Його нема. Всі – або збиті льотчики, або хлопці з незрозумілими амбіціями.
Суспільство любить накидати політичні мірила на медійних персон. Андрію Коболєву після виграшу в Стокгольмському арбітражі пророкували крісло прем'єра. На роль політичного лідера розглядали дипломатку Олену Зеркаль. Говорили про місце в політиці акторки Антоніни Хижняк, яка зіграла роль Мотрі в серіалі "Спіймати Кайдаша". Це свідчить про нашу інфантильність, незрілість, наївність?
– Це говорить про те, що в Україні страшний дефіцит лідерів. Люди шукають їх усюди. Згадайте, як говорили про політв'язня Кремля Олега Сенцова.
Наша політика – це басейн із сірчаною кислотою. Туди йдуть втрачати – здоров'я, інколи навіть життя. А наші діячі шукають там комфорту. Та політика – це коли ти йдеш палити все своє. Варто віддати належне Зеленському – він спалив себе. Будучи успішним актором, улюбленцем публіки, заробляє ненависть людей.
Що в українському суспільстві змінилося за останній коронавірусний рік?
– Можливо, по-дитячому й незріло, але Україна забила на цю проблему. Намагаємося її не бачити. Продовжуємо бути такими, як були. Хоча через цю хворобу нас стає менше.
Є позитивний момент. Ситуація з коронавірусом вкотре довела українцям, що не треба розраховувати ні на кого. Сам маєш вирішити проблему. Ми все більше спираємося на себе, перестаємо чекати чогось від держави.
1 
1
Коментарі