1920 роки

У радянському мовознавстві з'являється вчення про "класову сутність мови" - марризм. Грузинський філолог Микола Марр доводив, що слова у різних мовах мають спільне походження. Воно залежить від функції названого предмета. Наприклад, сіль і сонце використовують для тривалого зберігання продуктів, отже, ці слова споріднені. Марризм підтримують на офіційному рівні. Філологів, які відстоюють порівняльно-історичний метод у мовознавстві - репресують.

1950-ті

Грузинський лінгвіст Арнольд Чикобава передає через свого друга, першого секретаря ЦК КП Грузії Кандида Чарквіані листа Сталіну. У ньому нарікає на марризм і радить відмовитися від учення. На шпальтах газети "Правда" розгортається філологічна дискусія. Точку в ній ставить Сталін, називаючи марризм ворожінням на кавовій гущі. Філологів у вузах терміново перевчають.

У київському Інституті мовознавства для укладання етимологічного словника української мови - ЕСУМ збирають групу під керівництвом академіка Леоніда Булаховського. Більшість науковців ще навчаються, тому робота над проектом затягується. 1961 року Булаховський помирає.

1964

Проект очолює Олександр Мельничук, колишній аспірант Булаховського. Під час війни він потрапив у полон, із якого повернувся хворий на туберкульоз і цироз печінки. Займався самоосвітою. Невдовзі одружився з колегою Вірою Коломієць, яка щодня готувала йому свіжі дієтичні страви. Прокидався о шостій ранку, займався йогою, потім із дружиною вивчали мови. Мельничук планував завершити роботу за три роки. Дружина запевняла, що впораються за два і рік гулятимуть.

1964-1966

15 укладачів щодня збираються для обговорення слів, що увійдуть до словника. Користуються українськими тлумачними словниками. Найдавніший - Павла Білецького 1840-х. Слова з українсько-німецького словника Зенона Кузелі, виданого в Мюнхені й забороненого в СРСР, доводиться використовувати без посилань на джерело.

Укладач Орест Ткаченко пропонує брати винятково слова літературної мови та широко вживані діалектизми, як "ґазда". А також слова праслов'янського походження, як "глезки" - камінчики, грузила для риболовлі.

Редакція запрошує з Ленінграда фахівця з болгарської мови Ігоря Стоянова. Його дружина відмовляється переїжджати. Стоянов залишається жити в Україні.

1966

Слова розподіляють довільно. Упорядниця Тетяна Лукінова обирає собі "д", бо ця буква їй подобається. Літеру "а" ділять між усіма - вона найлегша, бо майже всі слова, що починаються на неї - запозичені.

Кожен має опрацювати два-три слова на день, або 60 на місяць. Кожні два тижні здають відпрацьовані матеріали й отримують зарплату. У перші роки роботи її видають рисом, крупою, сушеною рибою.

Мовознавці працюють в одній кімнаті. Вікна виходять на парк, де на лавці протягом двох тижнів Орест Ткаченко залицяється до дівчини. Під час обідньої перерви колеги сперечаються, поцілує він її чи ні. Не поцілував.

1970 роки

Радянські спецслужби мають ключ від кабінету, де працюють учені. Час від часу перевіряють, чи не розвиваються в колективі антикомуністичні настрої. Ночами порпаються в шухлядах. В одного з упорядників зникає пляшка коньяку. В Олександра Пономарева знаходять україномовні брошурки, видані діаспорою в Мюнхені. Тетяну Лукінову, яка ділить із ним робочий стіл, викликають до директора інституту. Питають про політичні погляди.

Зарплатню значно підвищують. Одна з укладачок регулярно проводить відпустки в круїзах Середземним морем. Працівники, які жили в гуртожитках, отримують квартири в районі київського Академмістечка.

1980-ті

Основну роботу з укладання словника завершено. Залишається відредагувати томи та видати їх.

Для словника відливають зі свинцю шрифти понад 300 мов. Форми зберігають на лотках з-під хліба в друкарні "Преса України".

1990 роки

Починаються проблеми з фінансуванням, колективу по півроку не виплачують зарплатні. Деякі укладачі переходять працювати в університети. Гальмування роботи над словником дуже тривожить Олександра Мельничука. Не вдається видати четвертий том, зданий у типографію ще 1988 року. 1997-го, невдовзі після смерті дружини, Мельничук помирає.

2000 роки

Завдяки фінансуванню державної програми "Словники України" друкують четвертий том. 2005-го видають і п'ятий. Мовознавець Анатолій Непокупний пропонує укласти ще один, додатковий том. Орест Ткаченко відповідає: "Дякую вам у шапочку - нехай цим займається інше покоління".

2011 рік

83-річна Тетяна Лукінова - єдина з колективу, яка працює над словником постійно. Завершує п'яту вичитку останнього, шостого тому. Дійшла до літери Ш. Як доктор наук отримує 2400 грн на місяць.

Український етимологічний словник - найбільший серед слов'янських за кількістю слів. Однак роботою задоволені не всі: Орест Ткаченко називає його "почесною братською могилою", й каже, що вдома його не триматиме. "Втомився", - пояснює Лукінова. За її словами, останній том словника має лежати на столі вже влітку, на осінь запланувала собі іншу роботу.

1 том

До першого тому потрапляють багато вигуків, якими імітують звуки тварин й птахів, і тих, якими кличуть. Вигуком "абазь!" - підганяють ягнят. "Абир!" - кваплять дорослих овець, а відганяють - "треш!". "Авру" - передає воркування голуба, "аву" - виття собаки, вовка. Коней женуть "акось", корів - "вала", свиней - "ваць", а хижих птахів розганяють "гай-гай".

2 том

Над етимологією слова "джунджовий" Тетяна Лукінова розмірковує три дні. У давньому діалектному тексті знаходить опис дарів волхвів: "ложечки срібні, тарілки - джунджові". Нарешті здогадується: слово співзвучне з "жемчуг", що походить від угорського gyongy – "бісер, перлина".

До словника потрапляє слово "колхоз". Бо в колгоспі, де працював Мельничук, ніхто не казав "колгосп". "Чого тоді нема "давлєніє"? - питав його Орест Ткаченко. - Люди ж кажуть "повишене давлєніє".

Слово "дід" має в українській мові найбільше похідних. Це і невеличкий сніп злакових, який ставлять у хаті на Різдво, й осот, і велика чорна хмара. "Дідом" також називають страву з пшона та борошна, день вшанування духів предків, тіні в кутках кімнати. Укладачі словника пов'язують це із властивим давнім українцям культом предків. Тому сакральні символи часто мали їхню назву. Інколи іменували за подобою: наприклад, осот прозвали дідом через те, що він колючий, наче борода старого чоловіка.

3 том

Аби визначити походження назв рослин і тварин, укладачі мали дізнатися про їх властивості. Наприклад, назва польової квітки лабач походить від діалектизму "лаба" - означає лапу. Листя цієї квітки розсічене пальцеподібно. Комаху лищицю так кличуть тому, що її тіло відливає металевим блиском. А риба лежайка залягає на дні річки. Рослиною плюцник лікують хворі легені, які також називають "плюцою",  літературною польською - "рlucа".

4 том

Наперебеса' - нести щось перекинувши через руку або плече. Бисага із словацької - "торба", "мішок". Перебисажитися - перехилитися, переважатися на бік.

5 том

Слова "рядуха" (потерть, труха), "свид" (велика палка), "свижка" (стріла з очерету й смоли) не мають відповідників ані у слов'янських мовах, ані в будь-яких інших. Зазвичай такі  стосуються побуту. Зокрема, "сегельба" - ділянка землі під поле, на якій вирубали дерева,  "санкоша" - вівця, "скадерка" - задиристе місце на деревині, "сімра" - сивий кінь, "тахнути" - повільно гаснути, сохнути, худнути.

6 том

Укладачі вивели етимологію слова "упир". Його праслов'янська форма - qpyrь, де префікс q- є запереченням "не" до давнього кореня pyr. Цей корінь означає вогонь чи палити.  В українській є "пирити" - червоніти від гніву, в російській  - пырей - припічок, у польській - perz - вуглина, що жевріє, у чеській - pyr - жар, розпечений попіл. Відтак загальне значення праслов'янського qpyrь - "не спалений". Це пов'язано з кремацією - традиційним способом поховання у слов'ян-язичників, з їхньою вірою у вогонь як стихію, яка очищає. Тоді панувало переконання, що мрець, якого не спалили, повернеться в оселю і мститиметься родичам.

×