"Україні варто тиснути на больові точки Ірану в Європі"

Китай допомагає Тегерану у виробництві ракет і безпілотників, – каже сходознавець Сергій Данилов

Українську енергетичну інфраструктуру атакують іранські дрони. Хоч офіційний Іран це заперечує. Тегерану притаманні такі дипломатичні димові перепони?

– Так, це їхній фірмовий стиль поведінки. Він особливо проявляється на регіональному рівні, коли іранці всіляко заперечують постачання озброєння, зокрема безпілотних і ракетних систем, низці своїх клієнтів або проксі-сил. Це й хусити в Ємені, які завдають ударів по Саудівській Аравії й Об'єднаних Арабських Еміратах, це й Хезболла в Лівані, ХАМАС – в Ізраїлі, а нині – ще палестинський "Ісламський джихад". Це угрупування в сусідньому Іраку, які виступають силою, що атакує центральний уряд чи нелояльні до Ірану політичні групи та цілі прошарки населення. У всіх цих випадках Іран послідовно заперечує будь-яке постачання зброї. Хоча вже й ловили кораблі неодноразово, особливо в контексті Ємену та хуситів.

Чому Іран підтримав Росію, якій потрібно компенсувати вичерпування ракет, котрими вони атакують українські міста?

– По-перше, іранці не розраховують на те, що ядерна угода зі Сполученими Штатами буде поновлена. Тож будь-які реверанси в бік Заходу вже недоречні.

По-друге, справді вважають, що це війна зі США. Що Росія воює з американцями. А їм будь-яка війна зі Штатами вигідна, й вигідна перемога Москви. Бо антиамериканізм є ­однією з основ державної ідеології Ірану. А Київ – партнер Вашингтона, який надає нам військову допомогу.

По-третє, хочуть заробити.

По-четверте, хочуть за таку поміч щось виторгувати у Кремля.

 

Що саме можуть виторгувати?

– У Корпусу вартових Ісламської революції (військова гілка виконавчої влади Ірану. – Країна) непогана програма своїх безпілотників і ракет, москітний флот. Це те, де вони досягли успіху. А от програма розвитку військових літаків не пішла. Відповідно, хочуть або літаки Су-35, або навіть допомогу у своїй ядерній програмі.

Що відбувається в Ірані? Бо країна вирує, постійно протести, але не вибухає.

– Країна не вибухає, бо має ідеологію і певну легітимність, набуту не так під час революції 1978–1979 років, як після ірано-іракської війни 1980–1988 років – страшної та руйнівної.

Також в Ірані діє така система, де частина населення є клієнтом влади. Умовно кажучи, створена багатомільйонна міліція, басидж. Це можна порівняти з інституціалізованими тітушками, на яких спирається влада. Разом із родинами, а вони там великі, це помітний прошарок населення, який від співпраці з владою отримує базовий дохід і чесно виконує параміліцейські функції під час заворушень. Це віддане ядро режиму.

Ситуація у країні така, що якби були вибори, то цього режиму не було б.

У них же щось подібне до виборів було?

– Вибори спотворили ще за Махмуда Ахмадінеджада – президента Ірану з 2005-го по 2013-й. Це причина протестів 2009 року. Вони пов'язані з масовими фальсифікаціями. Так, перед цим видимість електоральної демократії була. Тепер про це важко говорити. Формально вибори президента проводять, але до них не допускають більшості відомих громадських діячів і політиків.

А що означають нещодавні протести через дівчину, яку вбили за неправильне носіння хіджаба?

– Тепер цей протест ставить під сумнів засади режиму. Він не проти якогось політика, а саме проти ідеологічних засад Ісламської Республіки Іран. Це велика відмінність від попередніх виступів.

Окрім США, кого можна назвати ворогами Ірану, хто ворог на регіональному рівні?

– Загалом усі, крім Вірменії, з якою в Ірану дружні відносини. З іншими країнами ступінь конфліктності різний, із кимось він латентний. Традиційно Тегеран зберігає рівні відносини з Оманом. Катарців не люблять, але й не конфліктують. Із Пакистаном досить напружена ситуація, бо той звинувачує в підтримці воєнізованого батальйону шиїтів, який на території країни коїть терористичні акти. Інколи ці сили займаються захистом шиїтської меншини в Пакистані, інколи їх залучають до бойових дій у Сирії й Іраку.

Щодо Іраку, там іранці змогли посадити свій уряд, після того як американці зробили дурницю – повалили режим Хусейна й окупували Ірак, після чого відокремили курдів, послабили сунітів, які протистояли шиїтам. У результаті іранці експлуатують Ірак, викачують звідти ресурси у своїх інтересах. Також контролюють Ліван через Хезболлу (ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація та політична партія, визнана терористичною. – Країна). Загалом успішну державу іранці довели до банкрутства.

Клієнтами-партнерами іранців є Ірак, Сирія, Ліван і хуситська частина Ємену. З іншими відносини ворожі чи напружені.

 

Ви сказали про американську дурницю. Тобто Сполучені Штати, які нібито конфліктують з Іраном, своїм вторг­ненням посилили позиції Тегерана в Іраку?

– Так. США дали змогу Ірану захопити владу й поставити проіранських політиків у Багдаді.

Куди продають іранську нафту, звідки беруть дефіцитні та підсанкційні технології?

– Нафту продають у Китай, Індію, загалом азійський регіон. Це основний напрямок експорту. Економічна ситуація є однією з причин протестів у Тегерані. Іранці потерпають від санкцій. Минулі криваві акції 2017-го та 2019 року пов'язані із санкціями. І вибори відбуваються під гаслами, що уряд буде спроможний зняти санкції. Тобто соціальний запит на зняття санкцій є.

Це надто болюче питання, але військово-промисловий комплекс адаптувався, вони винахідливі. Плюс Китай підставив плече – допомагає отримувати елементарну базу для ракет і безпілотників.

Які відносини із сусідніми Туреччиною та Азербайджаном?

– З Азербайджаном конфліктні відносини. От нині Корпус вартових ісламської революції проводить на кордоні між країнами навчання, які явно на підтримку Вірменії (Азербайджан намагається остаточно оформити вирішення проблеми Карабаху та сформувати режим доступу до Нахічевані й Туреччини через Зангезурський коридор. – Країна).

У Тегерана багато суперечок і давня історія ворожнечі з Туреччиною. Ще Османська імперія і шахський Іран воювали між собою. Усе пізнє Середньовіччя минуло у війнах між ними. Водночас вони вважають, що приречені на якусь комунікацію й узгодження певних питань.

Нині між Анкарою й Тегераном триває конфлікт із приводу ролі одне одного в північній частині іракського Курдистану. КІВР також дозволяв собі терористичні акти на території Туреччини, планував напади на ізраїльтян, туристів. Це викликало гнів президента Ердоґана, турки арештували в себе іранську агентуру. Відносини напружені, але глави держав зустрічаються, обговорюють важливі питання, зокрема газові проєкти. Наприклад, газопровід з Ірану в Туреччину.

Іран не моноетнічна країна. У ній живе багато азербайджанців, курдів та інших народів. На чому тримається стабільність?

– По-перше, на релігії. По-друге, знач­ний відсоток істеблішменту – азербайджанці. Це і президент, аятоли, генерали в армії. Азербайджанське та курдське питання могли бути найнебезпечнішими для Ірану. Бо все-­таки хузистанських арабів небагато, їх силою придушують. Белуджи час від часу створювали партизанські загони, але це далека околиця, південь, вони слабкі й навряд чи в них щось вийде. Іраномовні народи, які живуть на півночі, – талиши, нуристанці – нечисленні й локалізовані. А от азербайджанці й курди можуть бути проблемою для єдності країни.

Іран побудував завод із виробництва дронів у Таджикистані. Наскільки небезпечно, що вироблятимуть і продаватимуть Росії?

– Думаю, що ця зброя вже йде в Російську Федерацію. В Ірану давня стратегія передавання безпілотників чи ракетної програми своїм клієнтам. Завод у Сирії та завод із виробництва БПЛА "Абабиль-2" у Таджикистані, на мій погляд, в цьому задіяні.

Чи може така активність Ірану змінити позицію Ізраїлю щодо явної чи прихованої позиції по Україні?

– Поки що так не здається. Особливо на тлі того, що Беньямін Нетаньягу може повернутись у крісло прем'єр-міністра Ізраїлю, а він давній друг Володимира Путіна. Із ним Нетаньягу зустрічався частіше, ніж з американськими політиками, особливо з демократами. Така ось ізраїльська позиція. І я не бачу ознак того, що вона зміниться.

А чого Ізраїль боїться? Передавання ядерних технологій чи літаків? Чому вони такі обережні?

– Вони думають, що росіяни замінять іранців у прикордонних з Ізраїлем територіях Сирії і навіть частково в Газі чи Палестині. Росіяни, наприклад, увійшли в Сирію, патрулювали територію на Голанських висотах, щоб іранці не виходили на лінію зіткнення з ізраїльтянами. Маю на увазі чеченські загони РФ.

Що можуть зробити Сполучені Штати, яка може бути реакція?

– США вичікуватимуть. Разом із прогресом у ракетній програмі іранці інвестують і досягають успіху в ядерній програмі. Постане серйозне питання до Близького Сходу. Що робитимуть тоді? Я не можу оцінювати, чи буде неядерний удар по військовій інфраструктурі Ірану. Там зосереджено надто багато інтересів, зокрема європейських, усі хочуть заробляти на Ірані. Але ситуацію ми можемо зрозуміти по санкціях, які Євросоюз наклав на Тегеран. Вони доволі мізерні – персональні та проти організацій.

Європейський Союз не зацікавлений у загостренні відносин з Іраном через його постачання зброї в Росію?

– Так, не зацікавлений.

Чи варто розривати Києву дипломатичні відносини з Тегераном?

– Думаю, поки що не слід розривати. Сподіваюся, Головне управління розвідки вже шукає слабкі місця Ірану в тих регіонах, до яких ми можемо дотягнутися. Нам треба посилювати співпрацю в безпековій сфері з Азербайджаном на тлі загроз, які Іран створює для Баку.

Україні варто шукати й тиснути на больові точки іранців у Європі. Методи тут уже обирати не доводиться. Іде час трохи іншої дипломатії.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×