Писання виснажує. Не хотів би все життя займатися лише письменницьким ремеслом, тому намагаюся працювати в інших сферах. Боюсь у 50 років сидіти перед комп'ютером і не знати, що написати.
Коли робота й хобі спаюються в одне, перестаєш отримувати від цього задоволення.
Мені чимало доводилося робити всупереч бажанням і поглядам матері. А з батьком ми завжди багато говорили. У дитинстві казали, що я подібний до нього. Зараз дедалі більше помітні відмінності.
Довкола нас ціла індустрія з мотивації. Але суспільне несвідоме немов шепоче: "Справжнє життя – важке, і мрії не здійснюються". Треба йти за своїм, здійснювати мрії, мислити оптимістично й обмежити спілкування з токсичними людьми – і все вдасться.
Кава чи чай стали надто універсальними. Люблю воду. У кожному куточку планети вона інакша. Іноді потрібен час, щоб звикнути до смаку.
Очікував неймовірних відчуттів, коли ступлю на землю Антарктиди. На станцію прибув уночі. Здалося, потрапив у мегаполіс. Було шумно й світло, багато людей.
Немає кращих чи гірших народів. Але, коли бачимо успішних українців, виникає відчуття, що це сталося мало не всупереч.
Люди часто отруюють мрії тим, що не вірять у можливість їх здійснення.
У радянський час усі мали бути однакові. Працювати й отримувати зарплату. У кого є щось більше – спекулянт чи злодій. Така система думок працює досі. Але багатство – це також наслідок праці.
Американські науковці кажуть, що повоєнне покоління було щасливіше за наше. Вони не мали нічого, їм не було, на що сподіватися, але врешті отримали багато. У нас є все. Та ми не знаємо, що з цим робити.
Щастя кожного разу інакше. Це задоволеність моментом. Коли рух і напрямок, який обираю, влаштовують – я щасливий.
Революції – невід'ємна складова історії будь-якої країни. Хто має владу, часто хоче скористатися нею на свою користь. І отримує опір. У Римі протестували плебеї проти патриціїв. Кріпаки виступали проти панів, піддані – проти королів. Спраглі свободи народи – проти авторитаризму. Так збудувалося демократичне суспільство.
Світ – живий організм. Йому притаманно змінюватися. І цих змін не треба боятися.
Україна займе своє місце в історії і на карті світу. Внаслідок сучасних подій ограниться, стане яскравою. Але ми не можемо вгадати, яким буде це місце.
Один із найперших спогадів – як батько ввечері в ліжечко поклав іграшкового їжачка. Я не спав, але чомусь прикинувся, що сплю. Намагався не зрадіти завчасно, не видати себе. Мені було 2 роки.
Зараз шлюб – не контракт заради виживання. Тому розлучення – нормальний процес. Важко, коли є діти. Їм потрібно пояснювати, що їхньої вини немає в тому, що батьки розходяться. Мовляв, ми так вирішуємо свої справи, але твоєї провини, сину чи доню, тут немає.
Свобода – це воля, але не сваволя. Треба чинити так, щоб не нашкодити іншим.
Українці не бачать потенціалу одне одного. Помічають лише успіх. І цінують його більше за клопіткий шлях.
Не люблю, коли до приїжджих ставляться як до тих, хто "понаїхали". Так кажуть люди з комплексами, містяни в першому, можливо, другому поколінні. Процес міграції – природний. Несуттєво, звідкіля ти, важливо – хто ти.
Дружба потребує часу й паритету. Схема: "хтось головний, а хтось другорядний" не працює. Тому друзів у мене небагато.
Дітей привчають гнатися за медалями, червоними дипломами й нагородами. А потім розповідають, що вони не знадобляться в житті. Трієчники, мовляв, краще заробляють. Це збиває з власної дороги.
Особистості зараз – найвища суспільна цінність. Але бути індивідуалістом без соціуму неможливо.
Українці часто шукають підстави пишатися: країна – найбільша в Європі, мова – друга наймилозвучніша у світі. Але якщо твоя мати менш красива від іншої жінки, то її не любити, чи що? Любов не потребує раціоналізації.
Великі географічні відкриття, особисті спортивні досягнення – зарубки на жердині історії. Так люди порівнюють свій досвід із попереднім. Фіксують "неспалимі суми" на своєму шляху.
Я вірю в Бога. Та мені імпонує раннє християнство. Тоді віра була чистіша. Без нашарувань конфесій, ритуалів, умовностей, поділів на істинних і неістинних. Розмірковуючи, я часто беру за вихідну точку, що Бога немає. Шукаючи аргументів за і проти, в основному схиляюся до того, що щось усе-таки мусить бути.
У світі немає нічого випадкового. Життя радше виникло із вселенського задуму. Ми віримо в страшилки. Виконуємо масу ритуалів. Але той, хто створив такий прекрасний світ, не може бути таким жорстоким, щоб відправляти у пекло нехрещених дітей. Оце справді мракобісся.
Кожен із нас має бути зацікавлений, щоб усі були щасливі. Тоді люди не робитимуть боляче собі й одне одному.
У двох заповідях любові, де сказано, що головне – любити Бога і любити ближнього, як самого себе, заховано третю. Себе теж треба любити. Якщо не любиш себе, відчуваєш біль, і він заважає любити інших.
Робота – це не завжди про гроші. Це і про любов. Я подорожую, бо люблю цей світ. Хтось працює журналістом, бо любить людей. Хтось працює біологом, бо любить природу. У цих професіях сильно не заробиш. Але жити заради того, щоб назбирати грошей, – це наче бути двигуном, що працює вхолосту.
Людина стає краща, якщо бачить більше. Не знаю, про що дізнався більше під час подорожі до льодового континенту – про Антарктиду чи про самого себе.
Будь-який витвір мистецтва збагачує. Не поділяю перебірливості людей, які цілий вечір роздумують, що переглянути, і в результаті не дивляться нічого. Так і життя може минути. Бо життя – це отакі-от вечори.
Світ надто різноманітний, щоб шукати щось улюблене.
3 
1
Коментарі