Російська стратегія – ірраціональна. Означає неминучу війну

30 червня міністр інфраструктури України Олександр Кубраков і міністр комерції Китайської Народної Респуб­ліки Ван Веньтао підписали міжурядову угоду. Передбачає співпрацю в будівництві інфраструктурних об'єктів.

Пекін начебто дає гроші на пільгових умовах. Але яких? Декларацій про китайські інвестиції в будівництво доріг, портів, вокзалів недостатньо. Дружба, що тримається на вигоді, міцна не буває, каже китайська приказка.

Де текст угоди? Чи йдеться про нашвидкуруч спартолений за лаштунками "Кварталу 95" квазіполітичний сценарій, щоб допекти колективному Заходу? Маємо дилетантський шантаж Вашингтона. Для Сполучених Штатів Америки й НАТО Піднебесна – головний противник. А для України? Демонстративно розвертаємо свій політичний вектор у бік Китаю.

Подробиці угоди не розкриті. МЗС не коментує. Мовчить і Офіс президента. Про зірвану на догоду США купівлю Пекіном стратегічного підприємства "Мотор Січ" не згадується. Ймовірно, що нові плани про цю оборудку зафіксовані в секретних додатках до угоди.

Найцікавіше, що на сайті Міністерства інфраструктури зазначено: Україна і КНР є стратегічними партнерами. Відколи? Хто вставив у текст документа цей сумнівний пасаж – Єрмак чи Зеленський?

 

Українські політики постійно наголошують, що для нашої держави стратегічним партнером передусім є США. Колись ним була Росія. Поміркуймо. Партнер – це насамперед рівноправний спільник у творенні чогось потрібного. Приміром, два боксери на рингу, що виступають в однаковій ваговій категорії, є партнерами. Але про яке партнерство можна говорити, коли на ринг виходять Володимир Кличко і Вік Дарчинян – володар чемпіонського пояса за версією IBF у ваговій категорії до 52,2 кілограма.

Приклад Росії нічого не навчив? Про яке "стратегічне партнерство" з Китаєм можна вести мову?

Назустріч "китайським інвестиціям" у червні на засіданні Ради з прав людини в Женеві Україна несподівано забрала себе зі списку держав, що підтримують документ із закликом до суворішого контролю за правами людини в регіоні Сіньцзян. Пекін нібито погрожував Києву затримати постачання вакцини від Covid-19, якщо підтримаємо документ, пише Associated Press.

"Шовковий шлях" – ковзкий. Але "слуги народу", схоже, цим не переймаються. Керівник фракції президентської політсили у Верховній Раді Давид Арахамія має намір перейняти досвід Комуністичної партії КНР в управлінні економікою та розбудові держави. Мовляв, принципи провладних партій збігаються, бо їхній девіз – служіння народу. Дивна логіка. КПРС теж запевняла, що служить совєтському народові. І Йосип Сталін служив, і Лаврентій Берія.

Пояснити політичні викрутаси дилетантів од української влади можуть, імовірно, скелети в шафі президента України. Можна припустити, що саме знаючи про них, кремлівські пропагандисти на початку липня провели інформаційно-психологічну операцію. Згадали висловлювання Зеленського під час концерту в Донецьку 18 квітня 2014 року: "Ми не можемо бути проти російського народу". Чим не попередження з Білокам'яної: компромат на тебе, Володимире Олександровичу, маємо. Емоційний артист-політик почне нервувати, робити помилки напередодні перемовин із президентом США Джо Байденом. І не тільки з ним.

Навіщо Зеленський підтвердив, що спецоперацію із затримання вагнерівців таки готували, але українські спецслужби до неї, мовляв, непричетні. За інформацією видання "Дзеркало тижня", готувати її допомагали спецслужби інших країн. Зокрема американські. Таке запізніле зізнання напередодні зустрічі з Байденом пояснити можна хіба синдромом підліткової дипломатії чи "квартального стилю". Або ж впливом кремлівських спецслужб.

5 липня письменниця Тамара Горіха Зерня у фейсбуку повідомила, що мав відбутися брифінг за участю МВС і Генпрокуратури, на якому оприлюднять ключові дані про донецький концтабір "Ізоляція". Зокрема, прізвища і фото адміністрації цієї катівні, переважно кадрових російських військових. Але брифінг скасували. Відсторонили слідчого Гюндуза Мамедова, який вів цю й десятки інших справ про катування, вбивства й інші тяжкі злочини, які скоїли росіяни на Донбасі. Чи не є це також наслідком "активних заходів" з боку РФ?

Активні заходи – це спецоперації розвідувальних служб, що впливають на політичне життя країн. Їхня мета – ввести противника в оману, ослабити позиції, зірвати досягнення цілей, вплинути на громадську думку інших країн.

28 червня, за два дні до підписання втаємниченої угоди між КНР та Україною, за місяць до ймовірної зустрічі Зеленського і Байдена, в журналі The National Interest вийшла стаття старшого на­укового працівника з оборонних і зовнішньополітичних досліджень Інституту Катона Теда Карпентера під назвою "Чому Україна є небезпечним і негідним союзником". Збіг? Можливо. Втім, найімовірніше, йдеться про конкретний випад проти України.

"У стратегічному плані Україна – це пастка для США. Великий ризик втягування Америки в непотрібну війну. Україна здатна зіграти в історії Штатів таку ж роль, яку Сербія зіграла в історії царської Росії 1914 року", – пише Карпентер. З десяток російських сайтів оперативно переклали цей текст.

За лаштунками журналу The National Interest стоїть друг Путіна Дмитро Саймс. Його сумнівними зв'язками з Кремлем цікавилися ФБР і американський Конгрес. Створені Саймсом у Штатах журнал і Центр національних інтересів давно просувають погляди Кремля. Членом наглядової ради The National Interest є депутат російської Держдуми Олексій Пушков. Вашингтон запровадив проти нього санкції через російське вторгнення в Україну.

Підписана 30 червня угода між Китаєм і Україною в контексті статті Карпентера отримує дивне забарвлення.

28 червня вийшла стаття російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова "О праве, правах и правилах". Його логіка завжди прямолінійна до нудоти. Мовляв, у світі всі неправильно чинять і думають. Лише Росія має рацію. Росіяни наодинці проти всього світу.

На перший погляд, стаття Лаврова – банальне віддзеркалення давніх традицій московитів. У РФ, крім ворогів зовнішніх, є ще ворог внут­рішній, який водночас є наймитом світового антихриста/буржуїнства/імперіалізму.

 

Лавров подає сигнали, взяті з арсеналу "активних заходів". "Кремль звинувачують в "агресивній політиці" в низці регіонів. Фактично видаючи за таку лінію дії Москви на протидію ультрарадикальним і неонацистським тенденціям у політиці сусідніх країн, які пригнічують права росіян, як і інших національних меншин, викорчовують російську мову, освіту, культуру. Не подобається й те, що Москва заступається за країни, що стали жертвами західних авантюр і піддалися нападу міжнародного тероризму із загрозою втрати державності, як це відбувалося в Сирії", – пише він.

Стоп. Як тоді розуміти, що японці, приміром, почали звертати увагу на воєнну загрозу для себе з боку Росії. Міністр оборони Японії Нобуо Кісі зазначив, що РФ нарощує військову присутність на Далекому Сході.

Лавров у статті дипломатично не називає країн, що "пригнічують права росіян". Бо, напевно, пам'ятає, що Путін підписав закон про небажані організації. Йдеться про підготовку до тотальної "зачистки" інформаційного та інтелектуального простору РФ від альтернативних думок. Одне слово, свобода, брате, свобода.

1995 року Умберто Еко в есе "Вічний фашизм" навів 14 ознак фашизму. У статті Лаврова можна натрапити на ці ознаки. Недогляд? Навряд. Найімовірніше, маємо справу з "активними заходами" у виконанні запеклого інтригана з дипломатичним паспортом.

Є у статті російського дипломата і фрагменти, де він геть пустився берега: "Не приживеться на Заході древній російський звичай, коли вдарили по руках – без усяких документів – і свято тримають своє слово".

Не полінуймося зазирнути в історію. Представниками різних народів і станів зафіксовані цілком інші "древні російські звичаї". Данський посол у Росії у 1709–1712 роках Юль Юст характеризував росіян як "пихатих, чванькуватих, які всіх у чомусь підозрюють, скупих, дріб'язкових, тупих, грубіянів, незграбних, брехливих, неосвічених". Російський письменник Олександр Сол­женіцин стверджував: "Немає в цьому світі дрібнішої, сволочнішої і хамовитішої особини, ніж кацап. Народжений у нацистській країні, вигодуваний пропагандою нацизму, цей виродок ніколи не стане людиною. У його країни немає друзів – або холуї, або вороги. Його країна здатна лише погрожувати, принижувати й убивати".

А це вже спостереження наших сучасників. Перший надзвичайний і повноважний посол України в РФ Володимир Крижанівський наголошує, що треба вичитувати до кожної літери, крапки й коми будь-який документ, укладений із росіянами. Бо вони можуть в останній момент щось утнути. На переговорах про поділ Чорноморського флоту колишнього СРСР у вересні 1993 року представники російської делегації, як дрібні злодії, з подання заступника міністра закордонних справ РФ Юрія Дубініна в останній момент зробили в документах правки без відома української сторони.

30 червня президент РФ Володимир Путін під час щорічної прямої лінії знову назвав українців і росіян одним народом.

Кілька фрагментів із виступу розкривають його плани: "Колись, на жаль, розпалася наша загальна батьківщина. Росія втратила майже половину населення і території, в які століттями вкладала ресурси. Відновлювати СРСР неможливо, без­глуздо й недоцільно. Можемо стикнутися з соціальними питаннями та розмиванням етнічного ядра. У нас багато було славних періодів в історії Росії. Петро I провів великі реформи, які змінили країну. У період Катерини Великої зроблені найбільші територіальні здобутки. А за Олександра I Росія перетворилася на те, що сьогодні називається супердержавою".

Коментувати ностальгійні імперські інвективи зайве. Однак, захоплюючись брутальними діяннями творців Російської імперії, Володимир Путін 2 липня 2021 року підписав указ "Про стратегію національної безпеки Російської Федерації". У ньому є тези, що викликають здивування і тривогу. Наприклад, що Росію необґрунтовано звинувачують у порушенні міжнародних зобов'язань, комп'ютерних атаках, втручанні у внутрішні справи іноземних держав. Що росіяни, які живуть за кордоном, зазнають дискримінації та переслідувань. Йдеться про підготовку економіки РФ до забезпечення захисту держави від збройного нападу й задоволення потреб держави та населення у воєнний час. Кремль прагне зміцнення братерських зв'язків між російським, білоруським й українським народами. Протидіє спробам фальсифікації історії. Реалізація стратегії сприятиме збереженню народу Росії.

"Народ Росії"? Колись уже гриміло: Ein Volk, ein Reich, ein Führer. А нині вже запущений процес аншлюсу Білорусі.

Чи ознайомився верховний головнокомандувач Збройних сил України з новою стратегією національної безпеки РФ? Бо вона – ірраціональна. Означає неминучу війну, за логікою Кремля.

7 липня міністр оборони України Андрій Таран під час дискусії "Реформи сектору безпеки та оборони" у Вільнюсі на весь світ заявив, що в нього "є певні неузгодження з військовим керівництвом". І це в умовах війни? І далі: "Я відчуваю, що є опір в Генеральному штабі від військовиків. Вони намагаються опиратися змінам, що їх ми пропонуємо до військової культури. У нас немає справжньої зброї, яка може зупинити вторгнення з моря".

Ці висловлювання – теж наслідок "активних заходів" з боку Росії?

×