Вона зараз патріотичніша і згуртованіша, ніж була 25 років тому
Процес побудови нації складається з двох частин: утвердження територіального простору з визначеними і визнаними кордонами та спрямованої на підйом національної свідомості й національного об'єднання внутрішньої політики. Україна після 25 років незалежності – патріотичніша і згуртованіша, ніж була 1991-го.
Визначення українського територіального простору відбувалось під впливом трьох ключових факторів. Перший: змагання за кордони на заході та сході. Другий: боротьба за можливість бути визнаним окремим народом із правом на незалежність. Ці чинники досі визначають перебіг подій на Донбасі. Третім фактором був вплив на українську державність радянських і російських лідерів Володимира Леніна, Йосипа Сталіна та Володимира Путіна. Ленін помістив Україну на карту світу. Він погодився утворити союз республік, в якому Україна була другою за величиною. Сталін географічно об'єднав Україну під час Другої світової війни. Включив до неї території, які були поділені між п'ятьма державами. Путін сприяв консолідації української національної ідентичності. Сталінське розв'язання польсько-українського протистояння також допомогло процесу примирення.
До утворення СРСР 1922 року Україну неможливо було відшукати на будь-якій мапі. Усі сусіди відмовляли їй у праві на існування. До Другої світової війни Польща й Угорщина не визнавали українців як окремого народу, а лідери РФ і сьогодні говорять про росіян та українців як про "один народ".
Боротьба за кордони завжди була жорстокою. З розпаду Австро-Угорської імперії 1918-го й до етнічної чистки українців, що жили в південно-східній Польщі, під час операції "Вісла" 1947-го, між поляками й українцями точилася війна з приводу того, де має знаходитися кордон між ними. Польські історики й політики зосереджують увагу на різанині 1943 року на Волині, вчиненій українськими націоналістами. Вони називають її "геноцидом". Нейтральні історики пишуть, що тоді загинули близько 60 тис. поляків і 20 тис. українців. Однак першу цифру часто роздувають до 100 тис., а про останню забувають. Коли різанина стає "геноцидом" – коли кількість її жертв досягає 50 чи 60 тис.? Якщо вчинки українських націоналістів є "геноцидом", то як назвати масові вбивства з боку поляків?
Протягом 1937–1948 років погроми траплялися по всій території "кресів" – прикордонних земель. Українців убивали й піддавали етнічним чисткам озброєні угруповання – Армія Крайова (Armia Krajowa), Національні збройні сили (Narodowe Si?y Zbrojne), Батальйони хлопські (Bataliony Ch?opskie) й Корпус внутрішньої безпеки (Korpus Bezpiecze?stwa Wewn?trznego). Польсько-український конфлікт завершив Сталін. Він силою змінив кордони, виселивши поляків до комуністичної Польщі. А поляків зі Львова переселили до німецького Бреслау, який відтоді став польським Вроцлавом. Водночас українців вичистили з південно-східних земель комуністичної Польщі під час операції "Вісла".
Змагання за український східний кордон було мирно завершено після розпаду СРСР і визнання Росією кордонів України в 1997–1999 роках. Однак позаторік Путін наново відкрив питання кордонів. І, на думку переважної більшості українців, їхня країна зараз перебуває у стані війни з Росією. Кремль збирався анексувати Крим і ще вісім переважно російськомовних регіонів на півдні та сході України – в межах так званої Новоросії.
Але реалізація плану Путіна забуксувала. Як і поляки кілька десятиліть тому, росіяни сьогодні не можуть зрозуміти, як "неіснуючий народ" (українці) може так відчайдушно захищати "неіснуючу країну" (Україну). Поляки були змушені зрозуміти, що помилялися щодо українців. Однак російська ментальність, яку постійно бомбардує сюрреалістична телевізійна пропаганда, застряла в ХІХ ст.
Американський історик Стівен Коткін нещодавно написав у журналі Foreign Affairs, що Путін гірший за Сталіна, бо Сталін хоч визнавав "існування окремої української держави". При цьому обоє з них вважали незалежні держави біля власних кордонів "зброєю в руках західних країн, яку ті хотіли застосувати проти Росії".
Прикордонна війна України з Росією триватиме. По-перше, і російський режим, і "демократична" опозиція підтримують анексію Криму. По-друге, Путін лишатиметься фактичним президентом РФ до кінця свого життя. Доти продовжуватиметься війна на Донбасі й зберігатиметься загроза вторгнення Росії у східну Україну.
З 1991 року українська національна ідентичність розвивалася з допомогою української держави за часів правління чотирьох глав держави і наперекір президентам Януковичу й Путіну. Побудову нації було ускладнено тим, що Українська держава успадкувала глибоку соціально-економічну кризу, яка тривала з 1989–го по 1999-й. Це збільшило популярність лівих сил, зокрема Комуністичної партії, яка ратувала за відновлення СРСР.
Серед перших трьох президентів найбільших успіхів у націєтворенні досяг виходець зі східного регіону Леонід Кучма. Він просував використання української мови в освіті, популяризував викладання історії України, маргіналізував кримських сепаратистів і переміг лідера комуністів Петра Симоненка на президентських виборах 1999-го. Таким чином було покладено край будь-яким сподіванням на відновлення СРСР.
1991-го Західна Україна, осередок Народного руху й націоналістів, стала двигуном здобуття Україною незалежності. На виборах того року лише жителі тамтешніх областей проголосували за націонал-демократа В'ячеслава Чорновола.
Другим поворотним моментом у зміні української національної ідентичності став "Кучмагейт" 2000-го. Він стимулював чотирирічну мобілізацію громадянського суспільства і досягнув кульмінації в помаранчевій революції. Народне повстання засвідчило зрілість пострадянського покоління і середнього класу українців. За 13 років, що передували революції, національна свідомість поширилась на центр України, який разом із заходом обрав президентом Віктора Ющенка. Десятьма роками раніше мешканці Центральної України голосували разом зі сходом за Кучму.
Третім піком стала націоналістична й демократична революція Євромайдану і війна з Росією. Януковича повсюдно сприймали як президента, який тягне Україну в неорадянське минуле. Тому Революція гідності нагадувала національно-визвольне змагання і згодом стала насильницькою. Мафіозний дон Янукович ніколи б не покинув офіс безкровно – чи то 2014-го, чи то наступного року під час запланованих виборів президента. Якби Майдан не почався 2013-го, він би трапився на виборах 2015 року.
Найпотужніша трансформація відбулася серед українців, які мешкали на сході і мали подвійну російсько-українську ідентичність. Після початку війни вони більше не змогли сидіти одночасно на двох стільцях. Путін та інші лідери Росії й досі не здатні збагнути, як може існувати російськомовний патріот України. В їхніх очах усі російськомовні є їхніми "співвітчизниками", тобто "росіянами". На саміті НАТО 2008 року Путін заявив, що у Східній і Південній Україні живуть "17 мільйонів росіян".
Ці міфічні шовіністичні фантазії господаря Кремля стикнулися з реальністю у 2014‑2015 роках. Більшість російськомовних громадян України показали себе патріотами власної держави і захисниками її територіальної цілісності. Вони знищили імперіалістичні амбіції Путіна щодо створення "Новоросії".
Таким чином, за останні 25 років українська національна ідентичність поширилась із Західної до Центральної та Східної України. Конфлікти й війни прискорювали її формування, пробуджували патріотизм і націоналістичні почуття, а також спонукали всіх невизначених обирати сторону. Україна тут не відрізняється від інших держав.
Традиційно лише жителі Західної України мали негативне ставлення до Росії. Однак зараз три чверті розділяють його щодо керівництва РФ. Українці, які раніше мали подвійну етнічну ідентичність, почуваються зрадженими Путіним і росіянами. Ті, в їхньому розумінні, напали на них і таким чином знищили "співдружність народів".
Ідентифікацію себе з регіоном проживання замінила зростаюча ідентифікація з Україною. Підтримка сепаратистських ідей ніколи не була сильною поза межами Донбасу та Криму. Однак із 2014 року вона практично зникла у всіх інших східних і південних областях. Пісня "Путін – ху*ло" стала другим гімном України.
Конфлікт на Донбасі розколов цей регіон на дві частини, одна з яких перебуває в процесі повернення до СРСР, а друга – підконтрольна Україні – українізації та дерадянізації. У східних і південних областях у рамках декомунізації знесли понад тисячу пам'ятників Леніну. Торік уперше за часи незалежності більшість жителів контрольованих Україною територій Донеччини й Луганщини вказала на переважання української ідентичності над регіональною.
Однак лишаються труднощі, які потрібно подолати. Почуття патріотизму зросли в усіх регіонах України, але їх рівень на Донбасі – найнижчий. Інша проблема полягає в утворенні політичного вакууму в східних областях після руйнування монополії Партії регіонів. Третім негативним фактором лишається вплив російської культури та Російської православної церкви, вірним якої досі є президент Порошенко.
Після чверті століття власної незалежності Україна вже не зникне з мапи світу. Однак Росія всіма силами намагається перетворити її на свого васала в межах "русского мира". До того часу, як Путін лишатиметься керівником РФ, Україна прагнутиме справитися з неймовірним завданням – врегулювати конфлікт на Донбасі. З часом поточна лінія фронту стане новим фактичним кордоном між Україною та Росією. Україна ніколи не почуватиметься в безпеці, перебуваючи в "сірій зоні". Однак інтеграція в Євросоюз і НАТО лишатиметься нереальною, доки на українському кордоні продовжуватимуться конфлікти
1 
1
Коментарі