"Україна муситиме приймати рішення про самостійне протистояння Росії"

Статус кандидата в Євросоюз дає Берліну, Парижу і Брюсселю інструменти тиску на Київ, – каже політолог та історик Пшемислав Журавський вель Граєвський

Яким чином кордон між Польщею та Україною перетворився на символ економічного протистояння? Чому у відносинах між країнами такі емоційні зигзаги?

– Це результати стратегічних рішень. Українська влада й Офіс президента отримали сигнали з Берліна й Вашингтона, що було б краще, якби в Польщі відбулася зміна влади.

Старт напруженості навесні 2023-го стався після непропорційно різкої реакції посла України в Польщі Василя Зварича на невдалу відповідь спікера польського МЗС Лукаша Ясіни журналістці інтернет-порталу Onet – ­рупора німецької пропаганди в Польщі. Вона чотири рази запитувала: чи повинен Зеленський перепросити за Волинь? На що Ясіна відповів: "Так, повинен". Звісно, він мав той вислів сформулювати інакше. Це був дрібний аспект. Такі суперечки третьорядні.

Польща надала багато зброї Україні, є логістичним хабом для військових постачань, скрізь підтримує Київ дипломатично. Попри це реакція посла Василя Зварича на репліку польського спікера низького рівня була вкрай нервова.

А якби не було реакції посла Василя Зварича?

– Ніхто не звернув би уваги на слова Ясіни. Тим паче, що керівник польського МЗС відправив Ясіну у відпустку, що означає фактичне покарання й усунення від обов'язків. Це був поєднавчий крок у бік України. Однак у відповідь Антон Дробович, голова Українського інституту націо­нальної пам'яті, заявив, що не буде згоди на ексгумацію жертв злочину на Волині (етнічні чистки поляків підрозділами Української повстанської армії на Волині під час Другої світової, що в Польщі визнано як геноцид. – Країна), доки не буде розв'язане питання повернення попередньої форми напису на могильній плиті на місці поховання вояків УПА на горі Монастир у Польщі (нині напис: "Братська могила українців, які загинули в битві з радянським НКВС у монастирських лісах уночі з 2 на 3 березня 1945 року". До червня 2015-го, коли вандали розтрощили плиту, на ній був інший текст: "Полягли за вільну Україну. Тут спочивають полеглі в бою з НКВС у монастирських лісах у ніч з 2 на 3 березня 1945 року". – Країна).

У риторичному сенсі Антон Дробович правий, бо потрібно повернути первинний напис. Але в контексті загрози з боку Росії це не є першорядним питанням. Дробович розумів, яку реакцію в Польщі викличуть його слова.

 

Конфлікт на цьому ж не закінчився?

– На цю ситуацію міністр польського МЗС Збіґнєв Рау заявив, що на тлі російської загрози він відмовляється брати участь у цій дискусії. Тоді після висловлювання на телебаченні Марціна Пшидача, міністра канцелярії президента Польщі та керівника Офісу міжнародної політики, посла Польщі в Україні Бартоша Ціхоцького викликали до українського МЗС (Пшидач заявив, що Україні "варто було б почати цінувати роль, яку Польща зіграла для Києва протягом останніх років". – Країна).

Виклик посла дипломатичною мовою читається як перший крок до розірвання дипвідносин. Польща, скажімо, викликала посла РФ, коли Москва публічно заявляла, що Варшава готується до окупації українських земель. Натомість виклик посла Ціхоцького, а він був єдиний амбасадор, який залишився в Києві в лютому-березні 2022 року, в Польщі сприйняли негативно.

Першу реакцію посла Василя Зварича можна було ще зрозуміти як емоції представника країни, яка перебуває у війні. Виступ Антона Дробовича можна було вважати випадковою невдачею, а от виклик посла – вже політична дія. Третій інцидент – це політична лінія, а не серія випадковостей.

Після цього почався конфлікт щодо агропродукції?

– Слід зауважити, що Польща не блокує транзиту, як це часом заявляють українські посадовці. Однак не допускає української продукції на свій ринок, бо це нищить польський агропромисловий комплекс.

Варшава відкрила свої кордони на транзит, щоб Україна отримувала засоби на продовження війни. Але не погодиться на знищення своїх виробників. Бо це виборці.

Тому всі ці фактори робили правдоподібною тезу, що влада України, а також влада Німеччини та США, підважували позиції уряду Об'єднаної правиці на чолі з партією "Право і справедливість". Бо ця політсила має конфлікт із німцями й ідеологічним мейнстримом Євросоюзу.

Після цього президент Володимир Зеленський в ООН, хоч і непрямо, але прирівняв Польщу до РФ. І це в умовах наростання виборчої кампанії в Польщі.

Як це впливало на внутрішню політику Польщі?

– По-перше, це дало можливість тодішній опозиції показувати правий уряд Польщі як такий, що конфліктує з усіма і діє так на користь Москви.

По-друге, поставило уряд у ситуацію, коли треба вибирати: конф­ліктувати з 3 мільйонами польських аграріїв, які є виборцями, чи уможливити пропагандистську тезу опозиції, що уряд ламає право ЄС, запроваджуючи односторонні санкції проти українського зерна.

Україна в цьому процесі виступала як надавач послуг Німеччині та певною мірою США. Але мета була досягнута – уряд на чолі з ПіС повалено. Та заплатять за це і Україна, і Польща.

Яким чином?

– Тепер польська закордонна політика буде підпорядкована німцям. У Варшаві робитимуть те, що скажуть у Берліні. Уряд Матеуша Моравецького тиснув на Німеччину щодо постачання зброї в Україну. Саме Польща надала Києву гармати-гаубиці "Краб", ПЗКР "Перун", дрони "Вармейт", а Німеччина в той час – 5 тисяч старих шоломів. Варшава без згоди Берліна ініціювала танкову коаліцію (спочатку постачаючи танки PT91 Twardy – модернізовані радянські Т-72М1 – і перші "Леопарди", загалом до травня 2023 року 325 танків з усіх 575, які Україна отримала з-за кордону. – Країна), а потім літаки, ініціювала авіаційну коаліцію. Тепер тиску Польщі на Німеччину більше не буде. І якщо дивитеся на дані Німецького інституту в Кельні, які показують допомогу Берліна, будь ласка, розрізняйте слова "зобов'язання" і "надано".

Буде щось подібне до того, що вже було за урядування Дональда Туска й Радослава Сікорського?

– Політичні цілі в Дональда Туска й Радослава Сікорського персональні. Вони хочуть обійняти високі посади в Євросоюзі. А це залежить від підтримки Франції та Німеччини. Щоб її мати, не треба противитися політиці Парижа й Берліна. Якщо там захочуть зменшити допомогу Києву чи досягти "компромісу" з Москвою коштом територіальних втрат України, то така політика буде втілена, хоч і в лагідніших для Києва обрамленнях.

Відбувається пришвидшення централізації Євросоюзу. У підсумку це означатиме, що Польща без згоди Німеччини та Франції не зможе постачати до України жодного озброєння та матеріалів. Якби це було в лютому-березні 2022-го, Варшава чекала б на рішення Брюсселя та Берліна й нічого не передавала Києву.

Триває процес реформування рішень Євросоюзу, скасування liberum veto, й це часто ставиться в контекст України. Мовляв, якщо не скасувати права вето, то Україна ніколи не стане членом ЄС. Чи це так?

– Liberum veto загалом зле формулювання. В ЄС засаду консенсусу чи однодумності впроваджували, для того щоб кожна країна бралася до уваги. Сьогодні система прийняття рішень у Раді ЄС ґрунтується на Лісабонській системі, що передбачає пропорційність голосів до чисельності країни. Це створює перевагу для 84 мільйонів німців і 67 мільйонів французів. Сюди також варто додати країни Півдня, які мають велику заборгованість (Греція, Італія, Іспанія та Португалія), а тому піддатливі на тиск заможних німців. Німці та французи сьогодні здатні переголосувати всіх у ЄС.

То як функціонує право вето в Європейському Союзі?

– Якщо йдеться про Україну в ЄС, то вступ залежить не від права вето, а від волі виборців країн Заходу Європи. Решта – інструменти політичної гри. Нині скидається на те, що німці та французи не хочуть приймати Україну в ЄС, як і жодну іншу країну. Згодилися б хіба на заможні Норвегію, Швейцарію чи Ісландію, якби ті хотіли приєднатися.

У конституції Франції є стаття, що застерігає від прийняття кожної нової країни, яка має населення більш як 5 відсотків Євросоюзу – 22,4 мільйона – без референдуму. Немає сумніву, який буде результат. Такий, як і в Нідерландах на тему асоціації України з Євросоюзом (2016 року на консультативному референдумі в Нідерландах 61% виборців проголосував проти асоціації України та ЄС. – Країна).

Чому ж Україні надали статус кандидата в ЄС?

– Це дає Берліну, Парижу і Брюсселю інструменти тиску на Київ. Політика стратегічної невизначеності щодо України продовжиться. Процес інтеграції Туреччини та ЄС триває вже 60 років. Немає причин стверджувати, що євроінтеграція України буде швидша. На мій погляд, це все не закінчиться вступом України в Євросоюз.

А як щодо НАТО?

– На саміті у Вільнюсі дійшло до важливих кроків. По-перше, Україна не отримала статусу кандидата до НАТО. По-друге, президент США Джо Байден заявив, що членство України в Альянсі нешвидке і він його не пришвидшуватиме. По-третє, Байден сказав, що наступним генсеком НАТО буде нинішня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Це означає, що американці ставлять на німців. По-четверте, Альянс не припиняє дії Основоположного акту Росія – НАТО 1997 року. А це означає, що рівень присутності військ Альянсу в Центральній Європі буде предметом дискусій після війни в Україні, як і статус самої України. Це все буде предметом переговорів із Росією. Такий сигнал відправлено Кремлю.

Ситуація драматична, Польща й Україна розділені, а вони лише разом створюють єдиний потенціал, який може зберегти Центральну Європу. Берлін тяжіє до порозуміння з Москвою, бо це йому економічно потрібно. Нинішні страйки в Німеччині – це результат подорожчання енергії.

До цього додаємо майбутні вибори у Сполучених Штатах. Там політики обіцяють виборцям радше скорочення підтримки не лише України, а й будь-кого з-поза США.

У Євросоюзі зростає конфлікт щодо централізації. Берлін тему розширення та реформи використовує у своїх цілях.

Сценарій заморожування війни в Україні реалістичний?

– Я це назвав би стратегічною паузою. Це щось подібне до паузи після угоди в Хасавюрті між російсько-чеченськими війнами. Та німці й американці цього не розуміють. Вони намагатимуться владнати конфлікт через угоду з РФ. А Москва одразу готуватиметься до нової війни.

Україну можуть до того змушувати німці й американці. Теперішня Польща теж може в цьому брати участь. Це може закінчитися трагічно, Україна муситиме приймати рішення про самостійне протистояння РФ, а на це в неї немає засобів і коштів.

Коли ілюзії щодо ЄС та НАТО в суспільстві розвіюватимуться, як залишатися європейською країною за політичною культурою і не піддатися впливам нового москвофільства?

– У ЄС маєте справу з демократичними країнами. Відтак кожна влада хоче виграти наступні вибори. Рівень готовності до жертовності та здатності ділитися власним багатством досить малий. Це природно. Бо якщо запитати поляків, на які жертви вони готові задля оборони іспанських анклавів – Сеути та Мелільї – на марокканському березі, вони запитають: а що це таке? Так і люди на Заході Європи. Вони, можливо, чули про російські злочини, але до цього не знали про існування Бахмута, Ірпеня, Бучі чи Маріуполя.

Спирайтеся на власну культуру та традиції, на конституцію Пилипа Орлика, яка виросла з демократичної політичної культури. Цього всього не було в Москві. Також бажано зменшити конфліктність із Польщею на економічному рівні, бо є речі важливі, а є другорядні. Якщо в Києва буде можливість отримувати кошти з фондів ЄС, брати все. Натомість не створювати ілюзій, що Україна приєднається до ЄС. Бо нині така воля більшості виборців у країнах Євросоюзу. І уряди цього не переламають.

Щодо НАТО подібна ситуація?

– НАТО – інструмент, а не ціль. Україна потребує стримування Росії. Це або гарантії в межах Альянсу, або двосторонні угоди із США, Британією та Польщею. Для Києва обидва варіанти прийнятні. Бо якою бачать перемогу України? Повернення кордонів 1991 року й унеможливлення нової агресії Москви. А як унеможливити? Розмістити сили НАТО, Британії, США й Польщі на лінії розмежування, як це було зроблено між Республікою Кореєю та КНДР. І росіяни мають знати, що вторгнення до України означатиме не так війну із ЗСУ, як бойові дії проти американців та їхніх союзників. Це єдиний сценарій ефективної перемоги й міцного миру. Звісно, крім розпаду Росії та громадянської війни в ній, але він нині нереальний.

Загострюється політична боротьба у США. Які рішення там можуть ухвалювати, за умови перемоги Байдена чи Трампа?

– Невідомо, яку політику проводитимуть Байден чи Трамп після перемоги на виборах. Невідомо, як відбудеться транзит влади. Попередній транзит – від Трампа до Байдена – був кризовий. І це одна з причин вибуху війни, адже Путін побачив слабкість Вашингтона. Ще треба згадати й вихід США з Афганістану. Усе це підштовхнуло Кремль до широкомасштабної війни.

Якщо у США буде нова криза транзиту влади, Москва знову це використає для агресії. Крім того, президенту Байдену 81 рік, краще йому не йти на другий термін, бо може не дожити до кінця каденції. І це теж викликало б кризу.

Демократи тяжіють до союзу з німцями й вирішення проблем у Європі через їхнє лідерство, а Берлін не хоче конфронтації з Росією. Бо якщо він захоче розпочати війну проти Москви, відповідно до 5-ї статті НАТО, пацифістські маніфестації обвалять будь-який німецький уряд. Росіяни це знають.

Трамп говорить про швидке закінчення війни. Але в який спосіб? Через масове постачання зброї – це один варіант. Якщо через порозуміння з Росією – то це стратегічна пауза перед новим етапом війни за якийсь час.

Ситуація в кожному разі кризова.

×