Світ заробляє на доданій вартості, а ми нарощуємо виробництво сировини. Це – хибний шлях, – каже голова Аграрної партії України Віталій Скоцик
4 жовтня аграрії провели загальнонаціональний страйк. Чому вийшли на вулицю?
– За півтора року – це восьмий страйк аграріїв. Члени нашої партії є у місцевих органах влади, але не в законодавчому. На жаль, там нас не чують.
Від 30 червня по 4 жовтня мали три вимоги: до кінця 2016 року повернути спеціальний режим ПДВ, протягом 2016-го – систему оподаткування, яка діяла до 1 січня 2015-го – включно з фіксованим податком для сільгосппідприємств і продовжити мораторій на продаж сільськогосподарських земель – до завершення земельної реформи, яка тягнеться 26 років. Мораторій уже вибороли, податкову систему продовжуємо відстоювати.
Мораторій обов'язковий?
– До того часу, коли буде доведено до ладу земельну реформу. У нас немає адміністративних кордонів між районами. Між кожними двома "гуляє" 2–4 тисячі гектарів землі. У середньому в області є 20 районів. Тобто в кожній такої землі – до 40 тисяч гектарів. Орендарі домовляються між собою, де чий клапоть. Земельний кадастр заповнений лише частково. Треба заповнити його повністю. Має з'явитися орган, який регулюватиме обіг земель.
З часу розпаювання в Україні померли близько мільйона власників ділянок. Крім "гуляючої" землі між районами, маємо до 4,5 мільйона гектарів нічийної. Реформу треба закінчити швидко. Мораторій потрібен, щоб землю не розікрали. Але використали час мораторію для напрацювання усіх необхідних законів для цивілізованого обігу земель сільськогосподарського призначення.
Чому хочете повернути стару систему оподаткування?
– 17 років діяла система оподаткування, яка стимулювала нарощувати виробництво, сплачуючи фіксований податок. Зібрав 10 чи 50 тонн з гектара, а платиш однаково. Виробник прагнув підвищувати ефективність, щоб продавати більше. Діяла система накопичення ПДВ на рахунках переробних підприємств. Коли ті продавали готову продукцію, накопичене ПДВ поверталося на рахунок агровиробника. Той вкладав гроші у виробництво. Створював робочі місця. Був стимул продавати за кордон не сировину, а готову продукцію з високою доданою вартістю. Нинішня стратегія уряду полягає у збільшенні експорту сировини. На цьому багато не заробиш. Тому, нарощуючи експорт зерна, ми з кожним роком заробляємо все менше.
Чому Україна досі не серед багатих європейських країн?
– У демократичному суспільстві державу будують політичні партії. На останніх виборах тільки одна мала історію понад чотири роки. Решта формувались під вибори.
Поляки провели успішну економічну реформу у 1990-х, бо за нею – серед інших – стояла Селянська партія. Їй 153 роки, вона зберегла систему господарювання. За 20 років валовий внутрішній продукт у країні тільки ріс – на рівні 4–5 відсотків.
Селянську партію у Польщі складають дрібні та середні землевласники. Вільний селянин – той, хто заробляє працею собі, родині й своїм робітникам. Коли він з'явився в Україні? Українська хліборобська демократична партія виникла у 1917-му. Об'єднала дрібних та середніх землевласників. Але вони пересварилися, і їх винищили.
Зараз в Україні знову є господарі-аграрії. Клас, на якому 250 аграрно-селянських рухів світу вибудували свої демократично-політичні сили. Томас Джефферсон (третій президент США, у 1801–1809 роках, один із засновників держави. – Країна) був прихильником аграризму. Він стояв біля витоків Демократичної партії США. Республіканська партія виникла після скасування рабовласництва та із завершенням земельної реформи. На цій хвилі Авраам Лінкольн і став 16-м президентом Сполучених Штатів Америки.
На початку 1990-х у нас не було економічно незалежних людей – основи демократичної політичної сили. Думали, середній клас з'явиться в містечках, де все купується та продається. А він ріс у селі. Зараз цей середній клас створює 41 відсоток економіки країни.
В Україні багато людей знають, як будувати державу, що варто змінити в освіті, культурі, мистецтві, науці, спорті. Але не було інструменту їхнього об'єднання. Аграрна партія стала силою, що об'єднала інтереси середнього класу і всієї країни. Бо від роботи агросектора сьогодні залежить усе: курс гривні, ціна продуктів на полицях магазинів, фінансування медицини, пенсій і наповнення бюджету.
Які галузі сільського господарства найперспективніші?
– В Україні недооцінене все. 1990 року в галузі шовківництва працювали близько 200 тисяч людей. Мали 2700 підприємств, під шовковицю було відведено 40 тисяч гектарів, працювала фабрика у Харківській області та науково-дослідний інститут. Зараз весь шовк купуємо за кордоном.
В Україні є 48 тисяч гектарів виноградників, 600 зареєстрованих підприємств, які виробляють його, і 60, які виготовляють вино. У Франції їх 87 тисяч. Чому? Бо в Україні діяла дорога ліцензія на продаж вина. Дрібні виробники не можуть її придбати. Лише нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, який скасовує цю ліцензію. Але за 15 років ми встигли втратити 250 тисяч робочих місць у цій галузі.
1990-го Україна виробляла найбільше цукру в Європі. Було понад 130 заводів. Сьогодні сіємо вдвічі менше буряку – на 350 тисячах гектарів. Заводи "віджали" люди, які поняття не мають, що таке виробництво цукру. Працювали, доки не треба було вкладати гроші. Сьогодні залишилося кілька виробників, які реінвестували прибутки.
Якщо зараз запустити виробництво того, що ми імпортуємо, то за два роки створимо 2,5 мільйона робочих місць. Виготовлятимемо все необхідне в Україні.
Треба для цього небагато. Людям потрібні дві речі – зрозуміле податкове законодавство й доступ до фінансового ресурсу. Дайте кредит на 20 років, коли державний банк має ставку 25 відсотків: людина платить 5, а решту компенсує держава.
Як оцінюєте перші дев'ять місяців дії зони вільної торгівлі з Євросоюзом?
– Україна як сильний конкурент не потрібна ні Заходу, ні Сходу. Це – жорстка боротьба.
Минулого тижня в Україну завітав єврокомісар із торгівлі. Запросили всіх керівників парламентських фракцій. Вони на зустріч не прийшли.
Світ бачить, що ми не впоруємося з власними багатствами, нашими чорноземами. І зайняв цікаву позицію – віддає нам сировинні ринки. Україна – другий експортер зерна у світі. Нам щороку дарують відсоток-півтора ринку. Чому? Бо ціна на пшеницю – 140–146 доларів за тонну. Турки купують її в Україні. А самі є одним із найбільших виробників борошномельного обладнання в світі. Продають і його, і перероблену українську пшеницю. При цьому створюють на тонні 680 доларів доданої вартості.
Торік ми експортували 40 мільйонів тонн зерна. Це рекорд. Заробили 14,5 мільярда доларів. Однак позаторік вивезли менше, а отримали 16,4 мільярда, 2013-го – ще менше, а заробили 17,6 мільярда доларів. Цьогоріч від сили буде 11 мільярдів. Бо сировинні ринки впали. Світ заробляє на доданій вартості, на готовій продукції, а ми нарощуємо виробництво сировини. Це – хибний шлях.
Як відійти від нього?
– Є помилковий погляд, що маємо орієнтуватися на експорт. У здоровій економіці на нього відводиться не більше 25 відсотків. Ніколи не станемо багатими від продажу сировини в Європу. Треба піднімати купівельну спроможність нашого населення. Створювати робочі місця, підвищувати доходи людей. Так у країні утвориться ринок.
1990 року ВВП на душу населення був 6,4 тисячі доларів. Торік – 1750. Ринок продуктів харчування стиснувся у два з половиною рази. Тобто у стільки разів українці купують менше. Відповідно падає економіка. Нема попиту – нема виробництва.
Як оцінюєте проект бюджету на 2017 рік?
– У ньому лише 6,9 відсотка видатків направлені на розвиток економіки. За 25 років це – одна з найменших цифр. На 17 відсотків виростають дохідна і витратна частини. Але не за рахунок нових робочих місць, а завдяки додатковим податкам і зборам.
Позаторік думали, що обрали професійну Верховну Раду. Виявилося, вона не здатна генерувати стратегію розвитку країни і формувати уряд, який її реалізує. Попередній Кабінет міністрів вів країну донизу, теперішній рухається в тому ж напрямку. За Конституцією, відповідальність за його діяльність несе Верховна Рада. Якщо працівник не справляється, його звільняють.
Які настрої у селян?
– Наприкінці 2014-го – на початку 2015-го було розчарування. Гинуть люди, а нічого не виходить. Усередині минулого року додався комплекс меншовартості: мовляв, ми ні на що не здатні. Сьогодні переважає розпач. Лікар робить кілька операцій на день, а отримує 2800 гривень. У Польщі, Словаччині, Румунії такі спеціалісти заробляють удесятеро більше. Люди виїжджають із країни. Чотири мільйони українців працездатного віку працюють за кордоном.
Як це зупинити?
– Дайте українцю зарплату у півтори тисячі євро й побачите, що буде з країною за короткий час. Це – реально, якщо запустити всі ніші, які зараз не працюють.
Коли матимемо еліту, яка відповідатиме вимогам часу?
– Зараз її збираємо. При Аграрній партії створюємо 27 рад, які відображатимуть усі складові життя українського суспільства та економіки. Взяли структуру комітетів Верховної Ради – за їхніми функціями та призначенням.
Уже створили 11 рад. Перша – медична. Нею опікується найкращий нейрохірург Східної Європи, президент Академії медичних наук України Віталій Цимбалюк. Спортивну раду очолила олімпійська чемпіонка Стелла Захарова, мистецьку – композитор Олександр Злотник. Сформували раду промислової політики та підприємництва. В Україні навіть міністерства такого немає. Кожна рада проаналізує, де сьогодні перебуває галузь і що маємо зробити.
Всі ради презентуємо 4 грудня на з'їзді Аграрної партії. Напрацювання об'єднаних еліт стануть стратегією розвитку України на 35 років уперед. В основу кладемо індекс людського розвитку за системою ООН: тривалість життя, купівельна здатність, забезпечення медициною, доступність до освіти та інші.
Верховна Рада дослухається до цих напрацювань?
– Теперішнім депутатам їх не виноситимемо. Вони нічого не зроблять. 2019 року будуть парламентські вибори. Наше завдання провести щонайменше 160 депутатів – третину Верховної Ради. Прийдемо з готовими законопроектами й будемо їх ухвалювати. Мусимо показати результат максимум за півроку.
Досвід яких країн Україна могла б перейняти?
– Швейцарії. Вона – не член Євросоюзу і не прагне ним бути. Україна найближчим часом ним теж не стане.
Що конкретно варто переймати?
– Сильну самоврядність і забезпечення її повноваженнями, де вирішується більшість господарських проблем і є ресурси для цього. Відстоювання власних інтересів навіть поруч із таким сусідом, як Євросоюз.
В українській бюджетній резолюції найбільший перерозподіл ВВП через держбюджет за 25 років – 34 відсотки. Тобто 2017-го збиратимемо податки у Київ і потім роздаватимемо донизу. Це не децентралізація. Щоб надати громадам права, маємо забезпечити їх фінансовим ресурсом. Щоб відповідати за школу, садочок, лікарню, мають бути гроші. А за новою бюджетною резолюцією, з 1 січня через державні субвенції забезпечення сільських шкіл та садочків передбачене тільки для педагогічних працівників. Роботу прибиральниці, водія, кочегара котельні, паливо, воду, усі комунальні платежі – має оплачувати місцевий бюджет. Тобто ми обмежуємо самоврядність. Робимо державу слабкою. Централізуємо її. Має діяти принцип: усе, що можливо вирішити на місці, має вирішуватися на місці. Цей принцип треба підкріпити відповідною податковою і бюджетною базою. Більшість податкових зборів потрібно залишати на місцях.
Що за 25 років втратили в аграрному секторі?
– Повністю не втратили нічого. Зникли багато підприємств із Радянського Союзу, які своє віджили.
Головна цінність держави – земля, найбільший носій цінностей – людина, яка працює на ній. Аграризм має простий постулат: збережемо, що зможемо, і змінимо, що потрібно.
Якою буде Україна за рік?
– 2017-й буде вкрай тяжкий. Фактично ми його вже втратили, бо досі не маємо чіткого плану дій.
А через 10 років?
– Якщо виробимо правильне бачення на 2018-й, то зупинимо падіння економіки. Це може зробити ще нинішня Верховна Рада.
2 
1
Коментарі