Президент України Віктор Янукович 8 серпня підписав закон "Про основи державної мовної політики". Він дозволяє оголошувати регіональними мови національних меншин із представництвом понад 10 відсотків у регіоні. Закон ухвалений для підтримки в Україні російської мови, вважають більшість експертів. Якою може бути мовна ситуація в країні за 20 років, розповідають українські філологи.
Віктор НЕБОРАК, 51 рік, поет та літературознавець, Львів:
– Двомовності за 20 років ми не позбудемось. З'явиться більше суржику. Українську досі не пов'язують із життєвим успіхом. Не думаю, що ця загальна картина зміниться. Хіба трапиться щось радикальне, що зовсім переінакшить ставлення до мови. Можливо, зменшиться кількість відомих людей, що спілкуються лише російською, хоч їх однаково буде більшість. Дуже просто подивитися, якою мовою вони говорять у побуті, – і ціна їхнім заявам стає зрозуміла.
Мовні закони "регіоналів" точно не зашкодять Україні, як це трапилось у Білорусі. Там країна і суспільство монолітні. А у нас є Захід, Центр і Північ, Південь і Схід – скрізь мовна ситуація різниться, від області до області. Оця строкатість порятує нас і збереже українську.
Українізацію не можна провести під тиском. Треба створювати комфортне довкілля для україномовних. Досі вони роблять це самі. Українські медіа, преса, інтернет розвиватимуться – отже, україномовним буде комфортніше. Їхнього середовища побільшає, проте цього не помічатимуть, як не помічають зараз. Тобто, українська захоплюватиме людей потроху, без будь-якої підтримки держави.
Мова вже не буде смішною для російськомовних. З'явиться чимало нових понять, буде і лексичне оновлення. Це потроху вже відбувається, просто ми не помічаємо. Головне, щоб українською говорили – щоб існувало мовлення.
Леонід УШКАЛОВ, 55 років, літературознавець, Харків:
– Століттями чекають, що українська зникне, а вона все ніяк. Життя виявляється хитріше. На початку ХІХ століття харківські романтики, зокрема поет Амвросій Метлинський, казали, що української мови вже нема. Історія довела, що вони серйозно помилялися.
Мовне питання в Україні ставитимуть і за 20 років. Але не так гостро. Зрештою, мовою в нас і останні 20 років ніхто по-справжньому не займався. Попри те, вона розвивається.
Ми завжди казали: допоки житиме українське село, буде мова. От зараз, як писав класик, село вигибає. Але мови стає більше. І це парадокс. Хоча є і зворотні процеси. Пригадую, їхав потягом від Львова до Харкова з пересічними галичанами. У Львові балакали українською. Під'їхали до Києва – заговорили суржиком. А ближче до Харкова – взагалі "істинно русскіє люді".
Ніяких катастрофічних наслідків ухвалення закону про мови не матиме. Ситуація розвиватиметься сама собою. Очевидно, за 20 років українська не захопить Схід та Південь без підтримки держави. Але буде багато чинників, які на це впливатимуть. Можуть трапитися великі несподіванки.
Мова літератури сильно змінилася з 1990-х. Маю на увазі актуальну літературу, яку читають. Ці зрушення позитивні – повернулося багато забутих слів, мова поволі звільняється від русизмів та калькованих конструкцій. Мова сучасної літератури поступово стає стандартом, яким залюбки спілкуються освічені верстви. У ЗМІ вона – дуже різна. Кожен пише по-своєму. Тож є багато різних варіантів української.
Підтримувати українську – це щоденна робота кожного. Почати з того, що самому весь час говорити нею. Зробити хатньою, природною, а не тільки розмірковувати про її долю.
Іван ЮЩУК, 78 років, мовознавець, автор підручників з української мови, Київ:
– Серед людей зростає усвідомлення того, що в нас існує власна, українська мова. Тож її буде більше, і вона буде багатша. Дуже складно залучити українську у фінансову, бізнесову сфери, бо ті люди поки що думають лише про власне збагачення. Але серед тих, хто вже достатньо збагатилися, врешті-решт теж прокинеться національний дух. Не в усіх, але в багатьох. Це навіть зараз можна спостерігати. Окремі підприємці почали розмовляти українською.
І міста нею заговорять. Цього року до Київського університету імені Тараса Шевченка найбільше заяв подали з Донецької та Луганської областей. Тамтешня молодь рветься до українських освітніх центрів, до українства. Це стало популярним і дасть плоди. Викладачі в школах та університетах теж уже призвичаїлись до української.
У людей перемішуються слова з різних мов, утворюючи суржик. Цього не треба боятися. Це – перехідний етап. Головне: іде міжмовне спілкування, української стає більше. Двомовність дедалі виразніша, і ти щоразу маєш задумуватися, якою говориш. Що більше ставатиме української, то чистішою вона буде.
Нині держава не лише не допомагає українській, а й хилить нас зовсім в інший бік своїми законами. Виникає спротив. Коли по-злодійськи приймають антиукраїнський закон про мовну політику, це одразу пробуджує в людях почуття гідності.
Ростислав СЕМКІВ, 37 років, культуролог, директор видавництва "Смолоскип", Київ:
– Повільна українізація почне згортатися. Не швидко, але буде. Це не катастрофа. Щонайменше 20 мільйонів україномовних у цій країні нікуди не дінуться. Новий закон їх лише згуртує. У подальші десятиліття мовна ситуація особливо не зміниться.
Мовний закон розцементує державу. З двома мовами важче говорити про єдність. Ідентичностей буде більше, і це розмиватиме почуття належності до єдиної держави.
Україномовні поступово починають обстоювати власні права. Голосують гаманцем. Коли людина заходить до супермаркету, і для неї принципово, якою мовою говорять, це поважна проблема для бізнесу. Багато компаній уже орієнтуються і на людей, які розмовляють українською. Бо покупець просто поміняє марку або фірму. Бізнесу однаково, аби воно гроші приносило.
Проблеми будуть з державними службами, документацією, школами, садками. Тут можливі найширші зловживання. У цих сферах держава мусить забезпечити пріоритетну позицію української.
1 
1
Коментарі
7