Чи зможе Росія стати ліберальною державою й модернізуватися? На ці питання журналу "Країна" відповіли українські та закордонні політологи.
Вадим КАРАСЬОВ, 55 років, директор Інституту глобальних стратегій:
– Проблеми тамтешньої демократії – це проблеми імперії й постімперії. Якщо Росія лібералізує політику й економіку, то просто розпадеться.
У російській структурі справжній суверен – не народ, а президент. Він стоїть над гілками влади, над конституцією, законами і відпустити країну до демократії не може. Проблеми демократизації одразу наштовхуються на існування Росії як великої держави. Навіть у російській мові слово "держава" – "государство" походить від "государь". Бо вся держава – в руках "государя". Демократизація ставить питання: що буде після імперії? Це страшить усіх.
За демократичної системи Росія втратить свої ресурсні колонії – Сибір, Поволжя. Щойно країна розпочне шлях до лібералізації, постане питання сепаратизму. Демократизація 1990х стикнулася з проблемою Чечні й Кавказу. Бо це зона нестабільності. Там навіть держави немає, а є родовоплемінні владні структури. Ці території можуть стати зоною впливу для Ірану, Туреччини, Саудівської Аравії абощо. Уся геополітична структура світу зміниться.
Росія вже не така сильна, щоб бути імперією типу Романових або Сталіна. Але ще занадто сильна, щоб відмовитися від імперських амбіцій і будувати типову східноєвропейську демократичну країну, однак в інших територіальних межах. І тоді може статися, що Україна буде за територією більша, ніж Росія. Тому вона підтримує хитку рівновагу між уженеімперією і щенедержавою за рахунок зовнішньої політики – економічної, енергетичної тощо. Саме тому й не відпускає Україну, Білорусь та інші суміжні держави. Вона мусить тримати периметр по своїх кордонах. Якщо його не буде, то демократизація довколишніх країн перекинеться на Росію – і далі буде все з тимитаки наслідками.
За демократичної системи Росія втратить свої ресурсні колонії
Тому всі російські модернізації й лібералізації йдуть лише згори. Це не європеїзація – створення сучасної, модерної, мобільної нації. А імперська модернізація, що живить, оновлює імперію й завжди закінчується підсиленням її військового потенціалу. У Росії цикли мілітаризації поєднуються з циклами смути – лібералізації та демократизації. Зараз вона – у мілітарному циклі.
Президент Медведєв намагався поєднати модернізацію та європеїзацію зі збереженням нинішньої структури влади. Але це йому не вдалося, бо наштовхнувся на опір значної частини чиновництва та й самого Путіна. І на економіку, у якої не вистачає ресурсів для європеїзації.
Росія не зможе стати другим Китаєм, бо досі не має власного цивілізаційного коду. Вона фундаментально дуальна (має подвійну свідомість – "Країна"). Має європейські культуру, спосіб споживання, наміри еліт, що хочуть бути такими самими, "як у Європі". Але суспільні відносини залишаються азійськими. Проте Росія не може бути азійською державою, як Китай або Іран, бо ті не такі дуальні. З іншого боку, і європейською бути не може – в Європі культура і прагнення влади нерозривно поєднані з договірноправовими відносинами в суспільстві, а також – між суспільством і владою. А в Росії ця культура поєднується з командними, вертикальними, мілітарними, деспотичними формами суспільних відносин.
Росія не зможе стати другим Китаєм
Україна вийшла з цієї чужої для себе системи. І зараз, хоч і хитається деколи, але позбувається набутих рис євроазійськості. Закрити цю дуальність не дає саме Росія. Віктор Ющенко хотів це раз і назавжди вирішити – вступити до НАТО, а тоді до ЄС. Але росіяни розуміють, що позбуття дуальності України – це загроза для них. Після втрати України, Білорусі й Молдови Росія обиратиме: або ставати повністю європейською, або ж повністю євразійською, тобто азійською. А ресурсів, принаймні зараз, немає ні для того, ні для іншого. Тому вона ще певний час консервуватиме ситуацію, коливаючись між псевдодемократією, постімперією та псевдонацією. Якщо немає нації – то лише центральна влада може утримувати територію країни. Бо тільки силою можна об'єднати у спільноту дагестанців, росіян і башкирів. Тим більше, федерація в Росії – на етнічній основі, а не на адміністративній.
У перспективі Путін уже програв середньому класу
Щоб Росії стати економічною потугою, на зразок авторитарного Сингапуру, треба запровадити в економіку ліберальні, договірні принципи, справедливий суд, гарантії власності. Такого немає навіть у Китаї, де модернізація дуже поверхова. Успіх китайської моделі зумовило втягнення в економічні відносини армії селян. Відбулася капіталізація дешевої, невибагливої робочої сили. Але цей успіх уже себе вичерпує. Тепер постає питання – як поєднати ліберальні економіку та цінності з китайським цивілізаційним кодом. Бо вже не можна модернізуватися за рахунок дешевої робочої сили, якої стає все менше. А в Росії робоча сила дорожча за китайську.
Стартових умов для ривка Росія не має. Сформувався середній клас як основа економічної системи, а влада не знає, що з ним робити. Зараз призначила його своїм ворогом і поставила на традиційні пострадянські, залежні від держави, соціальні верстви. Влада поставила на замороження ситуації – бо інакше Путін не зміг би виграти виборів. Він конкурував не із Сергієм Мироновим чи Геннадієм Зюгановим, а боровся проти Болотної площі та проспекту Сахарова, на які вийшов середній клас. Путін його здолав, бодай отриманими голосами. Але не поборов історично й соціально. Це – тріумф і трагедія водночас. Більше того, у перспективі Путін уже програв середньому класу ту мить, коли оголосив, що повертається, а Медведєв не кандидуватиме.
Президент Росії проводитиме дуже обережну політику. Ставитиме не на ліберальний прорив, а на мілітаризацію і зміцнення авторитаризму. Що й довели каральні акції проти опозиції одразу після виборів. Він усе робитиме для того, щоб західні сусіди Росії не вирвалися з її зони впливу і не вийшли на європейський оперативний простір. На цьому балансуванні, як на цирковій линві під куполом, він і проведе ці шість років.
Для тривалішого балансування бракує ресурсів. Щойно виникають проблеми з бюджетом, одразу підіймається питання – чим годувати Чечню? А з іншого боку, зростає кількість росіян, які вимагають припинити це підгодовування. А провінція каже: "Досить годувати Москву". Як 1991го, імперія й далі розкладається, на наших очах. Гадаю, до 2050х завершиться процес еволюції Росії, входження її до сучасного світу. Кількома країнами, звісно. Бо за соціальною структурою Росія – це країна кінця XVIII – початку XIX століття. І це проблема світова. Бо Росія – одна шоста суші, величезна ресурсна складова і головний біль Заходу. Не тому, що він прагне Росію загарбати, а тому, що не уявляє, що буде після того, як великодержавній Росії прийде кінець. Скільки відбере собі Китай? Європа? Ісламський світ? Розрахунки такі на Заході роблять, стратегічні й аналітичні наслідки прораховують, але забагато чинників на цей розпад впливатимуть. Зрештою, ХХІ століття мусить поставити жирну крапку на історії імперської Росії.
Андреас УМЛАНД, 44 роки, німецький політолог, викладач Києво-Могилянської академії
– Модернізована Росія мала б бути політично й економічно відкритою. Тобто, з відкритими каналами комунікацій між державою та суспільством. Це дозволило б вести перемовини і визначитися, якою Росія має бути зсередини, яку проводити зовнішню політику – чи вона є частиною Європи, чи має власну цивілізацію, чи повинна бути державою азійського типу. Росіяни не дали відповіді на це запитання ні собі, ні світу.
Зараз є три Росії. Перша – політична верхівка, друга – народні маси, третя – інтернетспільнота. Усі вони живуть у різних світах. Модернізована Росія має з'єднати їх в один – із вільними ЗМІ, політичним плюралізмом і комунікацією між державою та народом.
Володимир ЛАНОВИЙ, 59 років, президент Центру ринкових реформ
– Сьогодні домінує візантійська модель: на одному полюсі Москва, всевладні чиновники і газодолари, на іншому – провінція, безправні громадяни й бідність. Кошти йдуть на захоплення активів в інших країнах. Якби нова Росія зберегла монополії в найбільш дохідних галузях, то гроші почали б працювати на внутрішню політику.
Проблемою для модернізації є розміри країни. В умовах феодалізму чи комунізму такі розміри виправдані. Теперішня політична й економічна структура Росії відповідає імперіалістичному типу країн. Але якщо вона відмовиться від імперіалістичних принципів, то потребуватиме децентралізації. Наприклад, Далекосхідний регіон матиме міцніші економічні зв'язки з Японією, аніж з Москвою чи Калінінградською областю. До якої міри піде політична дезінтеграція Росії – невідомо. Скоріше за все, федерація перетвориться на конфедерацію. Частина країни може бути більш наближена до ЄС, інша – до Китаю та Японії.
Зміниться розподіл доходів. Збагачуватимуться ті, хто працюють в окремих регіонах, а не ті, хто сидять у Москві й збирають мита, податки, корупційні преференції та інвестиції. Демократія має вирівняти все не за адміністративнополітичною логікою, а за економічною.
Михаїл ТАВКХЕЛІДЗЕ, 40 років, грузинський політолог
– Будь-яка модернізація російського політикуму, соціуму чи економіки призведе до розпаду Росії. Якщо, звісно, буде справжня модернізація, а не те, що намагався імітувати президент Медведєв.
Парадокс із Путіним у тому, що його політика консервації також призведе до того, що й формальна модернізація, але значно пізніше. Тобто, Росія намагається застигнути, уповільнити ходу історії. Теперішній новийстарий лідер живе ніби в реальності, а насправді – в ілюзорному світі. Думає, що понад 63 відсотки населення Росії його люблять. У таких же ілюзіях живе і частина країни. Як можна модернізувати таку країну? Модернізувати можна хіба що ілюзії людей, які там живуть.
7 
1
Коментарі
44