За рік-два росіяни опускатимуть очі при зустрічі з нами, – каже Юрій Сапронов, бізнесмен із Харкова
Чому державне управління в Україні таке малоефективне?
– Я на державну службу прийшов у 46 років. Мене попросив допомогти Михайло Добкін (колишній губернатор Харківщини. – "Країна").
От я віце-губернатор з економіки, у мене в прямому підпорядкуванні десь 200 чиновників. Окрім цього, ще когось координую, ще когось направляю. Щодня на стіл кладуть 70‑100 документів. Спочатку уважно читав їх. Але вже після кількох тижнів зрозумів, що половину з них слід одразу класти в паперорізальну машину. Там нічого немає. Це документи з різних міністерств: надайте те, а відчитайтеся за те. Ще 25 відсотків документів просто суперечать один одному. Те саме питання Міністерство економіки тлумачить так, а Мінфін – інакше. І лише чверть паперів можуть принести користь жителям Харківської області.
Та я повинен був розписати всі ті сто паперів щоденно, і щонайменше дві сотні людей бігли виконувати мої розпорядження. Я звик, що коефіцієнт корисної дії має бути понад 50 відсотків. На держслужбі ж він був дуже низький. Я сказав губернатору, що нічого доброго не вийде. Виконавча влада в регіоні – абсолютно несамостійні люди. За жорсткою вертикаллю, ми були солдатами президента, прем'єра і Кабміну.
Піти з державної служби я мав ще за півтора року до Майдану. Навіть якби був губернатором, нічого змінити не міг би. Так, у нього більше повноважень, але ми всі боялись Януковича. Він не те що був такий суворий і жорстокий. Ми скоріше боялися його оточення, оцих одіозних фігур: Єфремова, Іванющенка, синів Януковича. Вони дуже впливали на ситуацію. Насправді в перші півтора року правління Янукович щось намагався зробити. Були цікаві процеси з точки зору економіки й соціалки. Але 2012-го навесні країну по суті віддав групі людей: сини, Захарченко, Клименко, Арбузов, Пшонка. На моїй роботі це ніяк не позначилося. Але так, я служив злочинній владі. Хоча мені не соромно за жодну свою дію.
Чи може змінити ситуацію запрошення іноземців чиновниками першого ешелону влади?
– Є думка, що люди рівня Наталії Яресько та Айвараса Абромавічуса (міністри фінансів та економіки. – "Країна") – смотрящі від Заходу, щоб українці не розікрали гроші, які він нам надає. Мені як громадянину байдуже, хто контролюватиме наших чиновників. Чи це буде Барак Обама, чи Яресько, чи хоч Папа Римський. Рівень корупції у країні зараз не знизився. Восени 2010 року я добудовував готель до Євро-2012. І, будучи віце-губернатором, ПДВ компенсував за 30 відсотків відкату. Недавно говорив із двома сільгоспвиробниками. Мають десь по 100 і 150 тисяч гектарів землі. ПДВ вони нині компенсують за 40 відсотків відкату.
Поки що нема жодних зрушень. Хоча із червня-липня можна було почати вводити реформи і пояснювати людям: у нас так тяжко, бо війна. Важливо давати надію, якийсь маленький конкретний крок зробити – і суспільство повірить. Хоча не думаю, що новим реформаторам дадуть працювати. Системі, за якою стоять групи людей і компаній, це не вигідно. У Верховній Раді до 150 депутатів – відверті лобісти свого або чужого бізнесу. Правда, є і десь 80 патріотів.
Порошенко і Яценюк – не реформатори. У країні дуже великий рівень корупції. Малоймовірно, що це відбувається без відома прем'єра. Не вірю в це. Держава витрачає з бюджету шалені гроші – для армії, сільського господарства, потреб медицини, шкіл. Електронний майданчик – за тиждень програма пишеться. Оголошення в "Урядовому кур'єрі" – і вся країна сидить і бере участь у торгах. Хіба це проблема? Чому цього немає? Значить, це комусь невигідно.
Західні інвестори не хочуть заходити в Україну через війну. Однак півтора року тому її не було і особливих інвестицій – теж.
– Інвесторові пофіг, яка влада у країні – лиш би була політична стабільність. Навіть на корупцію вони дивляться тільки до якогось рівня. Але зараз в Україну ніхто не прийде. Хоч дефолту не повинно статися. Не через економічні причини, а політичні. Європа і світ даватимуть Україні гроші. Однак поки що їхня фінансова і військово-політична допомога – абсолютно недостатня. Вона має бути навіть не в рази, а на порядок більша.
Українці давно хочуть закінчити цю війну. Але агресор щодня обстрілює нашу армію й мирне населення. То хто винен?
– У першу чергу, звичайно, Путін. Не хоче відпустити Україну – дуже великий ризик для нього, якщо вона стане успішною. Путін – злий геній, але геній. Він, як Гітлер. Однак війна колись закінчиться. І буквально за рік-два росіяни опускатимуть очі при зустрічі з нами.
Які у вас зараз стосунки з російськими бізнес-партнерами?
– Складні. Саме тому, що ми – Україна, а вони – Росія. Але з початку грудня розмовляти стало легше. Бо холодильник починає перемагати телевізор. Вони незадоволені девальвацією рубля, зростанням цін, неможливістю отримувати рефінансування в західних банків. На фоні цього починають більше задумуватися. Але досі звинувачують в усьому Америку й Обаму. А інші – просто мовчать. І я розумію, що вони хочуть сказати, але бояться. Хоча грошей у Росії все одно багато. Вистачить ще на рік-півтора.
Які у вас взаємини з харківським мером Геннадієм Кернесом?
– Непрості. Він і сам непростий. Давно з ним не спілкувався, ще коли пішов із державної служби. Немає предмету для розмови. Мені хочеться вірити, що він здатний змінитись, але життя показує, що не факт. Багато за що хочеться покритикувати сьогодні Кернеса. Чому не роблю цього? Його Бог покарав уже.
Якби президент хотів – Харків уже мав би іншого мера. Це питання до нього. Друге: як Кернес зараз поводиться? Інакше, ніж півтора року тому. Він – талановитий менеджер і актор. Навіть якщо Кернеса не любити – місто змінилось у кращий бік при ньому: освітлення, парк Горького, лавки, двори. Звичайно, Геннадію пощастило, бо впали шалені державні гроші перед Євро-2012. Дніпропетровськ чи Одеса заслуговували цього не менше. А пощастило нам.
На осінніх виборах до Верховної Ради в нас переміг "Опозиційний блок" і колишні "регіонали". Почалися розмови, що Харків – "вата". Але зачекайте. По-перше, якби не звалили пам'ятника Леніну 28 вересня – "Опозиційний блок" отримав би на 5 відсотків менше. Не було б на Покрову факельної ходи містом у балаклавах – ще на 5 відсотків менше було б. Не можна насаджувати тут чуже. Це ж прикордоння, тут і сім'ї часто перемішані, й бізнесів спільних багато. Ринок "Барабашово", як кажуть власники, половину доходу втратив, бо туди перестали їздити росіяни. Треба це все враховувати.
Для мене і Ленін, і Гітлер – два абсолютно однакові мудаки. І час зносити пам'ятники Іллічу настав. Але ж можна було цивілізованіше – через референдум, громадські слухання – все що завгодно. У сухому підсумку, якщо Кернес піде на вибори мера восени 2015-го, то виграє їх. У нього мізки шахіста. Він дуже швидко міркує, прораховує варіанти, приймає рішення. Кернес – харизматичний.
Окрім того, нема опозиції йому в місті. Є група хлопців, які мені подобаються безпосередністю, незаляпаністю і юнацьким максималізмом. Але вони ще багато чого не знають.
Загалом регіону потрібен сильний губернатор, авторитетний. Ігор Балута – хороший чоловік, добрий. Але не те. Його заміна – Ігор Райкін – також не найсильніша фігура.
Могли б бути кращі варіанти?
– Суботін. Чернов. Ярославський (Володимир Суботін – директор Турбоатому, Сергій Чернов – голова Харківської облради, Олександр Ярославський – підприємець, за версією журналу "Фокус" – один із 13 українських доларових мільярдерів. – "Країна"). Людину повинні знати й поважати в регіоні, вона має бути лідером думок.
З Михайлом Добкіним підтримуєте контакти?
– Не бачилися десь із жовтня. Є свої проблеми в наших взаєминах. Ми по-різному дивимося на життя.
Я ніколи не зможу бути політиком. Не виходить у мене думати про одне, а говорити – інше. Коли був віце-губернатором, силував себе. Але коли приходив додому, ставав навпроти дзеркала, плював на нього – і дивився, як слина розтікається по моєму віддзеркаленню.
Для мене в усьому, що відбулося в нас, винен Леонід Кучма. Було три претенденти в його наступники: Медведчук, Тігіпко і Янукович. Кучма обрав найгіршого з них. Також він винен у тому, що саме за другого його президентського терміну в Україні з'явився олігархічний капіталізм. Ми ще довго від нього страждатимемо і відпльовуватимемося.
Куди все рухається?
– Маю песимістичний та оптимістичний прогнози. За песимістичним – це розкол України й федеративний устрій. Також сюди додаю другий варіант – військовий переворот. Коли повернуться хлопці з війни – третього Майдану не буде. А якщо і станеться, то триватиме 5–6 годин у Києві. Зі зброєю та кров'ю.
Оптимістичний прогноз – що таки всядуться за стіл переговорів. Найоптимістичніший варіант – мир за два тижні чи за місяць. Але це все одно відчуження території, де тривають бойові дії. І відновлення економіки. Звичайно, головне – це реформи й більше розуміння з боку Заходу. Хай поставлять будь-яких контролерів, але й дадуть не 8 мільярдів доларів, а 50. Маленькій Греції виділили 310 мільярдів. А тепер слухай від неї, Європо, який Путін хороший.
Економіка коли почне відновлюватися?
– Цього року нічого хорошого не буде. Він економічно набагато складніший за 2014-й. Цей рік буде дном. 2016-го, сподіваюся, почнеться підйом.
Зараз будь-яка реформа в будь-якій сфері – вкрай непопулярний крок, що знизить рівень життя населення. Але все одно його треба робити. Навчитися нарешті жити по кишені. Мають зрости ціни на енергоносії, повинні скасувати купу пільг. На Харківщині 3,1 мільйона населення. А знаєте, скільки пільговиків? 1,8 мільйона.
1 
1
Коментарі