Ексклюзиви
Середа, 10 січня 2018 11:22

"У Росії перспективи погані, дуже погані або катастрофічні. Хороші вже проскочили"

Збройні сили РФ – єдиний ефективний інструмент кремлівської політики, – говорить письменник Віктор ШЕНДЕРОВИЧ

Яка атмосфера в російському суспільстві?

– Воно деградує. Доходить до хвороб­ливих психіатричних проявів, коли люди втрачають спроможність будь-що робити без кивка національного лідера. До істерик за вождем, як у Північній Кореї, ще не дійшло, але 18 років правління одного лідера – важкий діагноз для влади і суспільства. Це ознака запущеності хвороби.

Володимир Путін іде на четвертий термін у березні 2018-го. Як виглядатиме Росія після ще шести років його правління?

– Триватиме занепад. Влада – розбещує, абсолютна влада – розбещує абсолютно. Росія все більше заходить у глухий кут. Санкції будуть ще жорсткіші, матеріальне становище людей погіршуватиметься. Проте нам не звикати. У нас великий досвід, ми – чемпіони з виживання. Тож економічно навряд чи вдасться зламати Росію. Десь у Франції чи Англії після падіння національної валюти в кілька разів і погіршення життєвого рівня народ виніс би владу геть. Для росіян – це наслідки підступів ворогів. Плюс у нас немає досвіду легітимної зміни влади. Леніна терпіли, Сталіна теж, і Путіна будемо.

У РФ немає суду, вільної преси, громадська думка подавлена. Тому вибуху не буде. Будуть далі симуляції змін, періодична гра в демократію – як із допуском Ксенії Собчак до президентських виборів. Це радше потрібно, щоб переконати Захід у нібито демократичних процесах у країні, надати режиму хоч якусь видимість легітимності.

Кремль намагається уникнути найстрашнішого для себе – персональних санкцій для еліти. Її представники бояться бути відрізаними від можливості поїхати на Захід, де їхнє награбоване багатство.

  Віктор ШЕНДЕРОВИЧ, 59 років, російський письменник-сатирик, сценарист, публіцист. Народився 15 серпня 1958-го в Москві в сім’ї інженера Анатолія Шендеровича й педагога Інеси Дозорцевої. Закінчив Московський державний інститут культури за спеціальністю ”режисер самодіяльних театральних колективів”. Автор 26 книжок, багатьох постановок для театрів. З 1992 року працював на телебаченні – як сценарист, автор і ведучий програм. Із 2003-го вів передачу ”Плавленный сырок” на радіо ”Эхо Москвы” і ”Все свободны” – на ”Радіо Свобода”. З 2006-го – автор і ведучий сатиричної програми ”Новые времена” на каналі RTVi. 2005 року балотувався в Державну думу як незалежний кандидат. Вибори програв. У березні 2010-го підписав звернення опозиції ”Путін має піти геть”. У вересні 2014 року – заяву до влади з вимогою ”вивести з території України російські війська й припинити підтримку сепаратистів на південному сході України”. 10 лютого 2014-го опублікував матеріал ”Путін і дівчинка на ковзанах”, в якому порівняв Олімпіади в нацистському Берліні 1936 року та в Сочі 2014-го. Одружений із журналісткою Людмилою Чубаровою. Має дорослу доньку Валентину
Віктор ШЕНДЕРОВИЧ, 59 років, російський письменник-сатирик, сценарист, публіцист. Народився 15 серпня 1958-го в Москві в сім’ї інженера Анатолія Шендеровича й педагога Інеси Дозорцевої. Закінчив Московський державний інститут культури за спеціальністю ”режисер самодіяльних театральних колективів”. Автор 26 книжок, багатьох постановок для театрів. З 1992 року працював на телебаченні – як сценарист, автор і ведучий програм. Із 2003-го вів передачу ”Плавленный сырок” на радіо ”Эхо Москвы” і ”Все свободны” – на ”Радіо Свобода”. З 2006-го – автор і ведучий сатиричної програми ”Новые времена” на каналі RTVi. 2005 року балотувався в Державну думу як незалежний кандидат. Вибори програв. У березні 2010-го підписав звернення опозиції ”Путін має піти геть”. У вересні 2014 року – заяву до влади з вимогою ”вивести з території України російські війська й припинити підтримку сепаратистів на південному сході України”. 10 лютого 2014-го опублікував матеріал ”Путін і дівчинка на ковзанах”, в якому порівняв Олімпіади в нацистському Берліні 1936 року та в Сочі 2014-го. Одружений із журналісткою Людмилою Чубаровою. Має дорослу доньку Валентину

Арешт у Франції сенатора Сулеймана Керімова – дзвінок, що на Заході в курсі про це?

– Це – "чорна мітка" для російської еліти. Означає, що арештувати можна будь-якого російського олігарха, його рахунки, маєтки.

Чи можливий палацовий переворот?

– Це – найімовірніший розвиток подій. Доки Путін 15 років був гарантом злодійської безпеки, він влаштовував верхи. Умовний договір був: еліта підтримує Путіна, а той гарантує їм незмінність їхнього становища на Заході. Усіх усе влаштовувало. А потім Путін став токсичним. Близькість до нього дає практично необмежені можливості в Росії, але це отруйно для становища на Заході.

У міру підвищення токсичності Путіна утворюватиметься небезпечний вакуум навколо нього. Еліта спробує вжити заходів для власної безпеки. Це – ризик для Путіна і бажаний розвиток подій для звичайних росіян.

Скоріш за все, одного дня Володимир Володимирович раптом щезне з Кремля внаслідок перевороту за зразком Муґабе (лідер Зімбабве, торік скинутий найближчим оточенням внаслідок безкровного перевороту. – Країна), Каддафі (лідер Лівії, вбитий під час громадянської війни 2011 року. – Країна) чи Мілошевича (колишнього президента Югославії та Сербії видали Міжнародному трибуналу в Гаазі, який судив його за військові злочини. Помер 2006-го у в'язниці. – Країна).

Інші сценарії – стагнація або вибух. Варіант еволюції проґавили. Перша може тривати нескінченно довго, другий – статися раптово й несподівано. Існують різні варіанти відходу Путіна, але серед них уже немає легітимного. Сам глава Кремля з влади добровільно не піде.

Тобто наступника не буде?

– Ймовірніші зміни до Конституції. Путін надто добре розуміє небезпеку будь-якого послаблення своїх владних повноважень.

Яка роль опозиціонера Олексія Навального в Росії? Його до виборів не допускають.

– Навальний – єдиний, окрім Путіна, хоче зайняти пост президента. Він ставить своїм завданням відсторонення Володимира Володимировича від влади. Всі решта опозиціонерів бавляться в лібералів, але нічого не роблять для досягнення цієї цілі.

Навальний – це уособлення вимог молодої Росії щодо демонтажу путінського режиму. У нього є мережа штабів по країні, десятки тисяч прихильників і волонтерів. Це єдиний політик, який нині протистоїть Путіну.

Чому Кремль не приготував Навальному долі Бориса Нємцова, вбитого в центрі Москви 2015 року?

– По-перше, його використовують у внутрішній боротьбі умовні вежі Кремля, клани у владі. Але це не означає, що він не залишається самостійним політиком. Навальний використовує розбіжності у владі. Йому часто зливають інформацію з Кремля. Це – на користь громадянам. Вони дізнаються, як насправді виглядають російська політика й корупція.

По-друге, у влади немає потреби вбивати Навального. Це не моральні обмеження. За час правління Путіна кількість загиблих критиків і противників режиму – зашкалює. Навальний у влади на гачку. Є можливість тиснути на нього. Зокрема, психологічно. У тюрмі через нього сидить рідний брат, а самого Олексія можуть будь-якої миті заарештувати.

По-третє, Навальний – крупна фігура. Навіть його недопуск на вибори спричинив гостру реакцію Заходу. А вбивство для Путіна стало б гігантським кроком до крайнього авторитаризму. В очах Заходу це перетворило б його на геть токсичну персону.

Чи зміниться після виборів підхід Кремля до Криму, війни на Донбасі?

– Для Путіна війна на Донбасі й захоплення Криму – це внутрішньополітична справа. Гра ва-банк – все або нічого. Для Кремля ідеальна ситуація на Донбасі – тліюча війна, що триває вічно для виснаження України.

Збройні сили Росії – єдиний ефективний інструмент кремлівської політики, тому в них закачують так багато грошей. А підтримка контрольованого вогнища напруги в сусідів відносно недорога.

За Путіна війна закінчитися не повинна. Її припинення на умовах Заходу й України означало б публічну його поразку. Який наркотик для збудження росіян він спробує наступним, яку зовнішньополітичну провокацію ще придумає, щоб відволікти від економічного становища Росії, важко передбачити.

З другого боку, Донбас для нього зараз – карта для торгівлі із Заходом. Він, може, й пішов би звідти, і навіть із Криму, якби йому хтось пообіцяв повернення до нульового циклу 2013 року. Але це – неможливо.

Санкції збільшуватимуться. У цьому сенсі Україна – теж заручник. Поставки летального озброєння зі США означають, що Росія платитиме ще вищу ціну в людських життях. Але це хвилює Путіна в останню чергу. В російській традиції – людей не шкода. Це не зупинить Москву. Більше того, це ще одна причина для істерики на центральних телеканалах – наші гинуть через зброю американців. Для Путіна це навіть тактично вигідно.

Чому громадяни не запитують владу про своїх загиблих на чужій землі?

– Це сумна російська риса – не питали в Леніна й Сталіна за терор і репресії. Не можемо навіть порахувати з точністю до кількох мільйонів втрат під час Другої світової війни. Зневага до життя – частина нашого менталітету. Можна назвати героїзмом готовність загинути за свою країну, проте зворотний бік медалі – байдужість до людяності, життя, страждань. У цьому сенсі загиблі на Донбасі і в Сирії – в рамках російської традиції вмирання за державу як найвищу цінність. У ХІХ столітті це ще можна було зрозуміти, але в ХХІ – це катастрофа. Матерям і дружинам затикають пельки пенсією й винагородою за вбитого.

Така спадщина СРСР, Російської імперії. Вкрите покривалом із серпом і молотом ментальне російське імперське тіло схильне до терору. Не лише над своїм народом, а й іншими. Найбільше постраждав від радянської влади російський народ. Попри жахи Голодомору і репресій проти українців, росіян комунізм винищив більше. Нині бачимо результат цього.

Чи адекватно поводиться українська влада щодо Кремля?

– Україну роздирають власні протиріччя. Але головний ворог – не Росія, а корупція й неспроможність довести до кінця прекрасні починання Майдану. Знести пам'ятники Леніну – добра справа. Однак далі мав би тривати тиск народу на владу задля впровадження реформ.

Ситуація в Україні подібна до Росії 1990-х, коли ми перемогли комуністичну диктатуру й вирішили, що це – кінець. Виявилося, початок. Тиск на владу задля змін має тривати щоденно. Зараз Україна схожа на Росію періоду "Семибоярщини". 1996-го переобрали Єльцина президентом, і кілька олігархів визначали політику країни – знімали й призначали міністрів, "годувалися" із держструктур, усі справи вирішували на закритих зустрічах у ресторанах чи лазнях, багатство країни розписували між своїми.

На відміну від імперських коренів Росії, Україна – наскрізь антиімперська. Зшита з кусків трьох імперій, дуже молода, і за своєю природою є проти загарбання чужого. В певному сенсі подібно до росіян поводяться щодо України поляки як спадкоємці Речі Посполитої, угорці – нащадки Австро-Угорської монархії.

Чи бачите світло в кінці тунелю російського занепаду?

– Російський учений В'ячеслав Іванов, який багато років живе у Каліфорнії, після Криму й Донбасу сказав мені: в Росії перспективи погані, дуже погані або катастрофічні. Хороші ми вже проскочили. Єдине, на що можемо сподіватися, – диво, бо раціо­нального виходу немає. Може, історичне засмічення Росії вдасться пробити якимось вантузом. Надіюся лише, щоб це драматичне прочищення було без великої крові.

Зараз ви читаєте новину «"У Росії перспективи погані, дуже погані або катастрофічні. Хороші вже проскочили"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі