Збройні сили РФ – єдиний ефективний інструмент кремлівської політики, – говорить письменник Віктор ШЕНДЕРОВИЧ
Яка атмосфера в російському суспільстві?
– Воно деградує. Доходить до хворобливих психіатричних проявів, коли люди втрачають спроможність будь-що робити без кивка національного лідера. До істерик за вождем, як у Північній Кореї, ще не дійшло, але 18 років правління одного лідера – важкий діагноз для влади і суспільства. Це ознака запущеності хвороби.
Володимир Путін іде на четвертий термін у березні 2018-го. Як виглядатиме Росія після ще шести років його правління?
– Триватиме занепад. Влада – розбещує, абсолютна влада – розбещує абсолютно. Росія все більше заходить у глухий кут. Санкції будуть ще жорсткіші, матеріальне становище людей погіршуватиметься. Проте нам не звикати. У нас великий досвід, ми – чемпіони з виживання. Тож економічно навряд чи вдасться зламати Росію. Десь у Франції чи Англії після падіння національної валюти в кілька разів і погіршення життєвого рівня народ виніс би владу геть. Для росіян – це наслідки підступів ворогів. Плюс у нас немає досвіду легітимної зміни влади. Леніна терпіли, Сталіна теж, і Путіна будемо.
У РФ немає суду, вільної преси, громадська думка подавлена. Тому вибуху не буде. Будуть далі симуляції змін, періодична гра в демократію – як із допуском Ксенії Собчак до президентських виборів. Це радше потрібно, щоб переконати Захід у нібито демократичних процесах у країні, надати режиму хоч якусь видимість легітимності.
Кремль намагається уникнути найстрашнішого для себе – персональних санкцій для еліти. Її представники бояться бути відрізаними від можливості поїхати на Захід, де їхнє награбоване багатство.
Арешт у Франції сенатора Сулеймана Керімова – дзвінок, що на Заході в курсі про це?
– Це – "чорна мітка" для російської еліти. Означає, що арештувати можна будь-якого російського олігарха, його рахунки, маєтки.
Чи можливий палацовий переворот?
– Це – найімовірніший розвиток подій. Доки Путін 15 років був гарантом злодійської безпеки, він влаштовував верхи. Умовний договір був: еліта підтримує Путіна, а той гарантує їм незмінність їхнього становища на Заході. Усіх усе влаштовувало. А потім Путін став токсичним. Близькість до нього дає практично необмежені можливості в Росії, але це отруйно для становища на Заході.
У міру підвищення токсичності Путіна утворюватиметься небезпечний вакуум навколо нього. Еліта спробує вжити заходів для власної безпеки. Це – ризик для Путіна і бажаний розвиток подій для звичайних росіян.
Скоріш за все, одного дня Володимир Володимирович раптом щезне з Кремля внаслідок перевороту за зразком Муґабе (лідер Зімбабве, торік скинутий найближчим оточенням внаслідок безкровного перевороту. – Країна), Каддафі (лідер Лівії, вбитий під час громадянської війни 2011 року. – Країна) чи Мілошевича (колишнього президента Югославії та Сербії видали Міжнародному трибуналу в Гаазі, який судив його за військові злочини. Помер 2006-го у в'язниці. – Країна).
Інші сценарії – стагнація або вибух. Варіант еволюції проґавили. Перша може тривати нескінченно довго, другий – статися раптово й несподівано. Існують різні варіанти відходу Путіна, але серед них уже немає легітимного. Сам глава Кремля з влади добровільно не піде.
Тобто наступника не буде?
– Ймовірніші зміни до Конституції. Путін надто добре розуміє небезпеку будь-якого послаблення своїх владних повноважень.
Яка роль опозиціонера Олексія Навального в Росії? Його до виборів не допускають.
– Навальний – єдиний, окрім Путіна, хоче зайняти пост президента. Він ставить своїм завданням відсторонення Володимира Володимировича від влади. Всі решта опозиціонерів бавляться в лібералів, але нічого не роблять для досягнення цієї цілі.
Навальний – це уособлення вимог молодої Росії щодо демонтажу путінського режиму. У нього є мережа штабів по країні, десятки тисяч прихильників і волонтерів. Це єдиний політик, який нині протистоїть Путіну.
Чому Кремль не приготував Навальному долі Бориса Нємцова, вбитого в центрі Москви 2015 року?
– По-перше, його використовують у внутрішній боротьбі умовні вежі Кремля, клани у владі. Але це не означає, що він не залишається самостійним політиком. Навальний використовує розбіжності у владі. Йому часто зливають інформацію з Кремля. Це – на користь громадянам. Вони дізнаються, як насправді виглядають російська політика й корупція.
По-друге, у влади немає потреби вбивати Навального. Це не моральні обмеження. За час правління Путіна кількість загиблих критиків і противників режиму – зашкалює. Навальний у влади на гачку. Є можливість тиснути на нього. Зокрема, психологічно. У тюрмі через нього сидить рідний брат, а самого Олексія можуть будь-якої миті заарештувати.
По-третє, Навальний – крупна фігура. Навіть його недопуск на вибори спричинив гостру реакцію Заходу. А вбивство для Путіна стало б гігантським кроком до крайнього авторитаризму. В очах Заходу це перетворило б його на геть токсичну персону.
Чи зміниться після виборів підхід Кремля до Криму, війни на Донбасі?
– Для Путіна війна на Донбасі й захоплення Криму – це внутрішньополітична справа. Гра ва-банк – все або нічого. Для Кремля ідеальна ситуація на Донбасі – тліюча війна, що триває вічно для виснаження України.
Збройні сили Росії – єдиний ефективний інструмент кремлівської політики, тому в них закачують так багато грошей. А підтримка контрольованого вогнища напруги в сусідів відносно недорога.
За Путіна війна закінчитися не повинна. Її припинення на умовах Заходу й України означало б публічну його поразку. Який наркотик для збудження росіян він спробує наступним, яку зовнішньополітичну провокацію ще придумає, щоб відволікти від економічного становища Росії, важко передбачити.
З другого боку, Донбас для нього зараз – карта для торгівлі із Заходом. Він, може, й пішов би звідти, і навіть із Криму, якби йому хтось пообіцяв повернення до нульового циклу 2013 року. Але це – неможливо.
Санкції збільшуватимуться. У цьому сенсі Україна – теж заручник. Поставки летального озброєння зі США означають, що Росія платитиме ще вищу ціну в людських життях. Але це хвилює Путіна в останню чергу. В російській традиції – людей не шкода. Це не зупинить Москву. Більше того, це ще одна причина для істерики на центральних телеканалах – наші гинуть через зброю американців. Для Путіна це навіть тактично вигідно.
Чому громадяни не запитують владу про своїх загиблих на чужій землі?
– Це сумна російська риса – не питали в Леніна й Сталіна за терор і репресії. Не можемо навіть порахувати з точністю до кількох мільйонів втрат під час Другої світової війни. Зневага до життя – частина нашого менталітету. Можна назвати героїзмом готовність загинути за свою країну, проте зворотний бік медалі – байдужість до людяності, життя, страждань. У цьому сенсі загиблі на Донбасі і в Сирії – в рамках російської традиції вмирання за державу як найвищу цінність. У ХІХ столітті це ще можна було зрозуміти, але в ХХІ – це катастрофа. Матерям і дружинам затикають пельки пенсією й винагородою за вбитого.
Така спадщина СРСР, Російської імперії. Вкрите покривалом із серпом і молотом ментальне російське імперське тіло схильне до терору. Не лише над своїм народом, а й іншими. Найбільше постраждав від радянської влади російський народ. Попри жахи Голодомору і репресій проти українців, росіян комунізм винищив більше. Нині бачимо результат цього.
Чи адекватно поводиться українська влада щодо Кремля?
– Україну роздирають власні протиріччя. Але головний ворог – не Росія, а корупція й неспроможність довести до кінця прекрасні починання Майдану. Знести пам'ятники Леніну – добра справа. Однак далі мав би тривати тиск народу на владу задля впровадження реформ.
Ситуація в Україні подібна до Росії 1990-х, коли ми перемогли комуністичну диктатуру й вирішили, що це – кінець. Виявилося, початок. Тиск на владу задля змін має тривати щоденно. Зараз Україна схожа на Росію періоду "Семибоярщини". 1996-го переобрали Єльцина президентом, і кілька олігархів визначали політику країни – знімали й призначали міністрів, "годувалися" із держструктур, усі справи вирішували на закритих зустрічах у ресторанах чи лазнях, багатство країни розписували між своїми.
На відміну від імперських коренів Росії, Україна – наскрізь антиімперська. Зшита з кусків трьох імперій, дуже молода, і за своєю природою є проти загарбання чужого. В певному сенсі подібно до росіян поводяться щодо України поляки як спадкоємці Речі Посполитої, угорці – нащадки Австро-Угорської монархії.
Чи бачите світло в кінці тунелю російського занепаду?
– Російський учений В'ячеслав Іванов, який багато років живе у Каліфорнії, після Криму й Донбасу сказав мені: в Росії перспективи погані, дуже погані або катастрофічні. Хороші ми вже проскочили. Єдине, на що можемо сподіватися, – диво, бо раціонального виходу немає. Може, історичне засмічення Росії вдасться пробити якимось вантузом. Надіюся лише, щоб це драматичне прочищення було без великої крові.
3 
1
Коментарі