Стратегічна мета Росії – розмивання України та української ідентичності. Не так поглинання, як розмивання, послаблення державності, вважає Сергій Головатий, народний депутат України, колишній міністр юстиції

Чому влада ухвалила мовний закон? Чи усвідомлює його можливі наслідки?

– Вони прорахувалися. Вважали, що це додасть у передвиборній кампанії 2–3 проценти за рахунок агресивної позиції щодо української мови й нав'язування російської. Бо очевидно, що про мови меншин тут ніхто не дбає. Михайло Чечетов сказав це відверто.

Він заявив: його неправильно зрозуміли, коли казав, що закон прийняли під російську мову.

– Ні, я чув це на телебаченні, там було все чітко сказано. Чечетов виправдовується, бо у фракції "Регіонів" є румун Іван Попеску, а він і їх назвав "кучкою". Але виявилося, що навіть етнічні росіяни, не кажучи вже про "російськомовне населення", яке взагалі не є об'єктом захисту, – поставилися до цього закону прохолодно, а то й негативно. "Російськомовні" – це не юридична категорія. Так склалося історично, що частина українців була позбавлена змоги опанувати рідну мову. Зараз цим людям ліньки її вчити. Вони не хочуть, не дбають, презирливо ставляться. А оскільки лінощі та неповага не знають, що таке честь і гідність, тому й не поважають ні себе, ні інших.

Мовний закон – це частина операції щодо легалізації русифікації в Україні.

Що маєте на увазі?

– Мовний закон я схильний вважати лише інструментом. Рано чи пізно мало так статися, бо Партія регіонів орієнтована на Москву. А тій не подобається, що тут відбувається. За 20 років виявилося, що Кремль втрачає мовний і церковний впливи в Україні. Що вірян Української церкви більше, ніж Московської.

Мовний штиль боявся порушувати навіть Кучма, який сам перейшов на українську. А що довше цей штиль існував, то більше утверджувалась українська. Це природний процес. Зростає покоління, яке здобуває освіту українською, працює українською, документи пише українською. І мова утверджується. Якби її не ламали, усе так тривало б і надалі. Але Росії це не вигідно, тому вона й заподіяла мовну агресію, ­кирило-­путінський шабаш. Це їхній проект – впливати через мову, церкву.

Влада не відчуває, що дискримінує україномовних?

– Від початку свідомо запустили маніпулятивну формулу – "каждый должен иметь право разговаривать на удобном ему языке". Приватне "разговаривать" – прошу дуже! Жоден закон не може регулювати приватної сфери. Це вибір людини. А от у сфері суспільного спілкування будь­-який український громадянин має право вимагати спілкування мовою громадянства. Українською. Навіть якщо це не його материнська мова. Венеційська комісія надіслала зауваження на мовний закон Колесніченка – Ківалова – Симоненка – Гриневецького. Вказала, що не зрозуміли, що означає в ньому "рідна мова". За європейською термінологією має бути – "материнська". Вона означає не стільки пов'язану з біологічною матір'ю, а матір'ю в ширшому розумінні – землею і країною. У нас материнська земля – це Україна. А нам запустили формулу "как удобно".

Що змінилося після перемоги Віктора Януковича на виборах президента?

– Є відмінність в ідеологічних речах. ­Якщо ж поглянути на економічний розвиток, приватизацію, бізнес – великої різниці між нинішньою владою і попередньою немає.

А знищення правової системи?

– Вона не знищена, вона не сформована ще. За 20 років незалежності не відбулося становлення юридичної системи, що виписана в Конституції. Бо в цьому ніхто не був зацікавлений. Україна досі на етапі дикого капіталізму, який проходили всі західні держави, але в інші століття. Наше суспільство проходить це зараз. Тому жодна влада, жоден президент не будуть зацікавлені у чесній грі та справедливих правилах. Є одна мета – збагачення. Сформувався олігархат, монополісти. Їх п'ятеро­семеро, і вони володіють мало не всім майном. Зміни будуть у період вторинного накопичення – перерозподілу всього цього. Він буде цивілізованіший, бо ми близько до Європи. Європа впливає на нас.

Тобто за два з половиною роки президент­ства Януковича, по суті, нічого не змінилося?

– На краще – ні. Майже все – на гірше. І це не помилки влади, а її усвідомлені дії. Це частини єдиної стратегії. Я назвав би три її потужні складові – Харківські угоди, місія патріарха Кирила й мова. Вони втілені Росією для досягнення її стратегічної мети – розмивання України та української ідентичності. Не так поглинання, як саме розмивання, послаблення української державності.

Але ж стосунки між Володимиром Путіним та Віктором Януковичем не найкращі.

– Дуже погані. Але це особисті стосунки двох людей. П'ятирічне президентство – це короткий термін для стратегії. Десь на початку 2000­-х російські аналітики казали, що Україна як проект не проіснує більше 20 років. Тобто не чекали приходу до влади "Регіонів", а намацували інструментарій для досягнення цієї мети. І знайшли: Харківські угоди, шантаж газом, церква, панування в масовій культурі й мова. Газ – це гроші, це матеріальна основа. Севастополь – це символічна, ідеологічна річ, дуже впливовий ментальний чинник: "русский город", "флот – один", "праздник – один". Іде постійна ідеологічна обробка.

Більшість українців це усвідомлюють?

– Вони різні. Катерина Ващук – українка? Володимир Литвин – українець? Критично мало свідомих українців, які задумуються, хто вони і що вони. ­Домінантою для більшості зараз є матеріальне – зарплата, робота, поставити на ноги дітей.

Ви працювали з трьома президентами. З ким було найпростіше?

– З Леонідом Кучмою. Я ввійшов у політику на антикомуністичній платформі, 1990 року. Коли Кучма став главою держави, комуністи одразу виступили проти будь­яких реформ. І тоді я підказав йому ідею Конституційного договору. Леонід Данилович домігся її реалізації. Він пробив бетонну комуністичну стіну, бо голосів на прийняття Конституції не було. І Верховна Рада 1995 року ухвалила цей договір простою більшістю, хоч тодішній спікер, Олександр Мороз, його не сприймав. Саме цей договір дав можливість згодом ухвалити Конституцію і зламати хребет комуністичній системі.

Ухвалення Конституції стало найбільшим нашим завоюванням. Було відкрито простір для трансформації в усіх сферах. Включили туди все найважливіше. І прописали порядок внесення змін так, щоб він був якнайважчий. Саме в першому ­розділі Конституції зазначені унітарна держава, заборона іноземних військових баз, ­державна українська мова. Змінити цю частину можна лише конституційною більшістю на двох сесіях, а тоді ще це має бути затверджено національним референдумом.

Кучма звільнив мене 1997-­го, хоча ми не мали жодних конфліктів. Пізніше він сказав, хто мене прибрав – "медведчуки". І додав, що це звільнення було однією з найбільших його помилок. Пояснював: до нього прийшли силовики – голова СБУ, міністр внутрішніх справ, прокурор, і натиснули. І він підписав указ про звільнення. За цим стояв Віктор Медведчук. Коли Кучму обирали на другий термін, вони вже повністю контролювали його.

Янукович вам пропонував посаду міністра?

– Ні. Уряд Азарова повністю ставив не Янукович. Деякі ключові позиції вирішувалися поза Україною.

Ви говорили з президентом на цю тему?

– Так, але я не можу про це розповідати. Янукович розуміє, що відбувається.

Можна очікувати, що ситуація зміниться?

– Кардинально – ні. Але якоюсь мірою – так. У мовному питанні, наприклад.

В який бік?

– У наш!

Якщо Азаров піде у відставку, і вам запропонують посаду в Кабміні?

– Не запропонують. Доки політичний процес контролюватиме Росія, Головатий буде поза політикою. Коли я зустрічався з Януковичем у "Межигір'ї", це влаштували так, щоб навіть його охорона не знала, кого везуть. Щоб жодна камера не зафіксувала обличчя. Бо він розумів, що йому не можна відкрито зі мною зустрічатися.

Ви заявили, що не йдете на парламентські вибори і закінчуєте політичну кар'єру. Чому?

– Я не мав можливості бути в партійних списках. Відповідно до своїх політичних переконань, лишився єдиним безпартійним у фракції Партії регіонів. Коли постало питання про вступ, відмовився. А щоб мати успіх в окрузі, треба мінімум півтора мільйона доларів – про це всі кажуть і пишуть. І ще півмільйона – для захисту свого результату в судах. Я не бізнесмен, у мене нема таких грошей.

Тобто вибори перетворились на перегони гаманців?

– Змагаються "грошові мішки" й технології. Маніпуляції всюди. Навіть під час реєстрації кандидатів. Частину з них відсіюють. А де треба – не відсіюють. ­Такого не було ще жодного разу.

Скажу більше – з приходом Тимошенко до Верховної Ради почалось руйнування парламентаризму. Після запровадження пропорційної системи виборів і закритих списків – у хід пішли великі гроші. Я був обраний по мажоритарці, і відповідав тільки перед виборцями. Не звітував ні перед одним із лідерів жодної партії. Пропорціоналка зробила депутата рабом політичного лідера – вождя. Це не моя сутність. Я це відчув, коли був у фракції Тимошенко. Потім, коли Ющенко звільнив її з прем'єрства і запропонував кандидатуру Юрія Єханурова, вона 4 години тримала мене в машині й умовляла не ­голосувати за нього. І 4 години не могла пояснити причин. Повторювала: "Ти не розумієш". Я проголосував за Єханурова, і мене зразу ж виключили з фракції – за нелояльність до вождихи.

Якби залишатися в політиці, я б не йшов за чиїмись списками. Можливо, крім списку Ющенка. Але не тому, що там Ющенко, а тому, що там є українська ­ідеологія. Ті фундаментальні речі, що він робив стосовно церкви й мови, – це моє. Але якщо брати решту партій – навіщо це мені? Я чужий для всіх. Не можу бути в "Регіонах" і "Батьківщині" – там ­немає ­нічого ідеологічно українського. Так само в Кличка. Це – "мішки з грошима". Мені в цьому парламенті місця нема.

Опозиція дуже змінилась після ув'язнення Тимошенко?

– Вони тільки називаються опозицією. Суть одна – мішки грошей без ідеології. Більше того: це, мабуть, буде перший парламент без потужної проукраїнської сили. На зразок тієї, що в комуністичні часи привела до проголошення незалежності 1991 року. Парадокс: що далі розвиваємося, то сильніше розмивається ідеологічна основа українського буття.

Ви понад рік взагалі не голосуєте в парламенті?

– Не голосую.

Чому? Виборці могли б бачили, що у фракції Партії регіонів є людина, яка голосує самостійно.

– А який сенс сидіти в парламенті цілий день? Щоб голосувати проти, проти, проти. У мене був час займатися іншими речами, набагато кориснішими. Я працював на чолі комісії (Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. – "Країна"), яку створив Янукович. Ми підготували кілька законопроектів, які позитивно оцінила Венеційська комісія. Це закон про судоустрій, закон про прокуратуру, закон про адвокатуру, про свободу мирних зібрань. Проте їх ще не реалізовано. Самостійно я написав закон про українську мову як державну.

Говорили про нього з кимось із фракції?

– Ні. Вони зараз зайняті виборами. А опозиція здала все ще в першому читанні. У другому – також.

Як саме опозиція могла захищати українську мову?

– Це питання до її лідерів. У Верховній Раді, коли була комуністична більшість, нам удавалось перемагати. Тоді був інший склад парламенту в інтелектуальному плані, були якісь моральні стримувачі в депутатів. ­Зараз такого нема, бо перемогли гроші.

Якщо політики не можуть знайти собі місця, що робити людям?

– Я не можу давати порад, бо це питання внутрішнього самовизначення кожного.

Є думка, що Україна втратила свою європейську перспективу. Ви згодні?

– Ні. Україна не буде втраченою для ­Європи, доки сама не перейде до Євразії. Але навіть коли припустити, що прийняте рішення про входження в Євразію політично, то навіть на цьому не можна було б поставити крапку. І далі існуватимуть сили, що боротимуться за Україну ­євро­пейську, а не путінсько­­азійську. ­Переконаний, що Євросоюз хотів би бачити Україну у своєму складі. Але все ­залежить від українського суспільства.

В який бік більше схиляється влада?

– Влада може підписати Харківські угоди чи прийняти антиукраїнський мовний закон. Але чи погодиться із цим суспільство і чи матимуть ці рішення силу? Після 250 років у складі Російської імперії, а потім 75 років у складі Радянського Союзу, суспільство піднялось до незалежності. У 1990­х ми йшли до російського, білоруського чи казахського варіантів, але виник Майдан. Його ­ніхто не організовував згори, і навіть не політики. Суспільство вибухнуло. Тому й далі головне питання – як реагуватиме суспільство.

Зараз у Європі говорять про можливі санкції проти України, якщо вибори будуть несправедливими. Це ймовірно?

– Україні санкціями ніхто не погрожував. Мова про окремих чиновників – про відповідну реакцію на їхні дії. Це ­можливо, але усе залежатиме від того, наскільки окремі політичні фігури розумітимуть, що це – загроза для них ­особисто. ­Україну ж у Європі не сприймають ні як Росію, ні як Білорусь. ­Україна – це інша субстанція з великим потенціалом ­євро­пейськості, демократії, свободи. Саме тому для нас двері в Європу ніколи не ­будуть зачинені. Звісно, якщо ми самі їх не зачинимо.

Революція в нас можлива?

– На цих виборах опозиція навряд чи переможе. Закон написано так, що дістати 226 голосів противникам влади дуже проблематично. Тоді й побачимо реакцію суспільства.

×