У комуністів був шок: "Как смогли столько людей вывести?"

Ланцюг єдності мав загальнонародну підтримку

Рішення про Ланцюг злуки в Україні ухвалювали на засіданні центрального проводу Народного руху 16 грудня 1989-го. Богдан і Михайло Горині, я та більшість секретарів обласних осередків підтримали ідею Живого ланцюга від Франківська до Києва. Та були ті, хто поставилися з осторогою. Вони резонно запитували, як забезпечити вивезення на трасу сотень тисяч людей, адже Компартія контролює всі автопідприємства? Пропонували прокласти Ланцюг злуки вздовж залізниці Львів – Київ, мотивуючи, що електричками легше перевезти людей. Зрештою після бурхливого обговорення вирішили проводити акцію на автотрасі. Мені доручили відповідати за ділянку Рівне – Житомир.

У Рівному зібрали актив Народного руху. Знайшли карту й почали розписувати, який осередок куди поїде. Умисно зробили замовлення автопідприємствам і навіть завдаток дали, знаючи, що останньої миті машин не дадуть. Вдалися до такої дезінформації, щоб відвернути увагу органів. Самі почали формувати команди на приватний транспорт.

 

У Русі було десь 5 тисяч людей. Із ріднею і знайомими хай би набралося 10 тисяч. А щоб розставити людей на відстані 2 метрів на 160 кілометрах, потрібно 80 тисяч. Щоб вивезти на трасу стільки, треба 2 тисячі автобусів або 20 тисяч приватних автомобілів.

З'явилася ідея покластися на місцеві села. Послали туди команди агітаторів із листівками. А парторги колгоспні, голови сільрад почали говорити, що приїдуть рухівці з ножами, за людьми бігатимуть. Одні вірили. Інші не хотіли бути причетними, щоб їх не заарештували. Та все ж агітаторам вдалося нормально поспілкуватись із селянами. Їх годували, навіть ночувати запрошували. Це підтвердило, що в нас нормальні й гостинні українці. Пропрацювавши все детально, виявили, що можна обійтися меншою кількістю автомобілів, якщо вивозити людей тільки в найвіддаленіші місця.

Постало наступне питання – пошити символіку. В цей час за вказівкою органів із крамниць щезла жовта й синя тканина. Однак ми зна­йшли знайомих, які показали вихід на підсобку магазину тканин "Білий лебідь" у Рівному. Там нам продали два сувої. Замотали їх у газети.

Щасливий ніс тканину у штаб Народного руху. Сотні жінок шили прапорці на ручних машинках. Хлопці з молодіжки стругали древка. Почали закуповувати бензин. Люди скидалися по 3, 5, 10 карбованців. Ховали його в каністрах у гаражах.

Доки ми готувалися, не спало і "всевидяче око" КГБ та обком партії. 19 грудня, о п'ятій ранку, в моїй квартирі задеренчав дзвінок: "Срочная телеграмма!" Щойно я відчинив двері, як із-за рогу сходового майданчика вигулькнув міліціонер: "Вас затримано у зв'язку з протиправними діями членів вашої організації". Поїхали в прокуратуру. За годину мене вже допитували у Млинівській прокуратурі, де була відкрита кримінальна справа за наклеп у листівках тримісячної давнини. Привезли мене та ще двох членів Руху. Прокурор намагався довести склад злочину, але звинувачення довелося зняти.

Потім Волинська організація Руху несподівано заявила про неспроможність заповнити доручений відтинок і попросила його зменшити на 30 кілометрів. Довелося терміново латати прогалину людьми з інших організацій. Львів'яни погодилися заповнити цей проміжок хлопцями зі Спілки української молоді.

Всі три автопідприємства Рівного замовлених автобусів не дали, як ми й передбачали, завдаток повернули. За кілька днів до проведення Живого ланцюга в місті й області з'явилися листівки. В них ішлося про те, що 21 січня 1924-го помер Ленін і ця дата обрана, щоб спаплюжити його пам'ять. А 21 січня 1918-го "завершилася кривава розправа буржуазного уряду над тисячами робітників "Арсеналу" та їхніми сім'ями. Й організатори святкування сплять і бачать Україну буржуазною, націоналістичною державою, якою вона була в січні 1919 року.

Вранці 21 січня 1990-го в центрі міста почали збиратися люди, потоком під'їжджали автомобілі з прапорами. Сигналили, радо вітали одне одного. Кожен "уазик", "Жигулі", "Москвич", "Запорожець" знав, куди йому їхати, на якому кілометрі траси зупинитися. Я займався організаційними моментами десь до 10:00, а тоді сів у машину й поїхав уздовж шляху. Зі львівського боку гуркотіли сотні "Ікарусів". Прив'язані до їхніх кронштейнів синьо-жовті прапори майоріли на вітрі. Їх вітали захопленими вигуками й піднесеними трьома пальцями у вигляді тризуба.

Львівські автобуси висаджували людей, їхали в Рівне й робили ще кілька ходок, забираючи місцевих. Від Львова до Києва вийшов десь мільйон людей. А міліція написала, що 450 тисяч. Пізніше ми знайшли міліцейські звіти, там були вказані всі номери автобусів і машин. Не зводили недремного ока з таких подій.

 

У Новограді-Волинському, куди я вирушив на авто, велична, хвилююча й незабутня картина постала перед очима. Вздовж автотраси безперервним живим ланцюгом стояли люди із синьо-жовтими прапорцями в руках і всіх вітали. Слава Богу, погода видалася неморозна й без снігу.

За мостом була прогалина в ланцюгу метрів на 30. Аж тут, дивлюся, йде колона молоді з червоно-лазуровими прапорами УРСР. Спитав їх, чи підтримують Злуку українських земель. "Мы за советскую Украину", – відповіла дебела дівчина з комсомольським значком. Я сказав: "Ну, якщо за Україну, то ставайте в ланцюг". Вони взялися за руки й зі своїм прапором стали в шеренгу з нашими маніфестантами, заповнивши вільний проміжок.

Я гордий тим, що захід відбувся без жодного інциденту. Ніхто не прийшов п'яний, не було бійок.

Увечері з Москви по телебаченню показали сюжет на хвилину-дві, що відбулася така подія – і все. Стримано, нейтрально.

Ланцюг злуки показав, що Народний рух має загальнонародну підтримку. А для комуністичної групи у Верховній Раді це був шок. Вони казали одне одному: "А ты смог бы столько людей вывести? А они могут".

Народний рух України після цього на виборах привів майже 90 своїх членів до Верховної Ради. І це сприяло демократичному процесу в Україні.

×