Вівторок, 18 червня 2013 15:41

"Тимошенко була бізнесменом із дуже жорсткими правилами ведення справ"

Органи центральної влади варто розпорошити по різних українських містах. Це зменшить корупцію, стверджує підприємець Геннадій Корбан

Якими ресурсами ви розпоряджались у середині 1990-х?

– 2–3 мільйонами доларів.

Якого типу люди складали тоді в Дніпропетровську коло мільйонерів?

– Ті, хто ризикнули й почали свій бізнес. Були й так звані нувориші – абсолютно випадкові люди, які потім опинилися там, де мали. Десь швидко заробили, витратили на автомобілі, дівчат і квартири – і так само швидко це зникло. Ну а дехто зберіг і примножив капітал.

Наскільки небезпечно було жити й вирішувати бізнес-питання у Дніпропетровську?

– Тут не було таких жорстоких криміналь­них воєн, як у Донецьку чи Криму. ­Зберігався баланс між кримінальними структурами й бізнесом, який набирав обертів. Спілкування між ними було, але не виходило за певні рамки. Більшість людей, які зайнялись бізнесом, належали до єврейської общини. Вони завжди намагались вирішувати питання інтелігентно й мирно.

Чи були якісь особистості, цікаві суто психологічно?

– Активно розвивалася група "Приват", її засновники та власники – непересічні люди. До них завжди в місті був інтерес – як суто людський, так і з метою скористатися їхніми можливостями. Багато бізнесменів виросли й змогли зберегти свої гроші завдяки фінансуванню їхніх проектів "Приватбанком". Були й інші групи – Віктора Пінчука, Юлії Тимошенко. Остання поводилася вкрай агресивно. У 1990-х ні ­перед чим не зупинялась. Павло Лазаренко як державний діяч і управлінець давав потуж­ний поштовх регіону – і, відповідно, місцевим бізнесменам. Але, з іншого боку, його інтереси – і, відповідно, інтереси близьких до нього підприємців на зразок Петра Кириченка чи Юлії Тимошенко стояли вище за інших і вище за закон. Вони дуже активно перерозподіляли так звану колективну власність. Допускались до цього пирога тільки близькі до Лазаренка.

Кожен брав якесь майно просто тому, що міг?

– Це був період первинного накопичення капіталу. Звісно, всіма рухала зажерливість. Кожен використовував усі наявні можли­вості для збагачення. Тимошенко їх мала більше, ніж будь-хто. Була бізнесменом із дуже жорсткими правилами ведення справ. Могла й нахамити, й "послати", й не заплатити. Можливо, ставши політиком, вона переродилась як особистість. Я мало вірю в подібні трансформації, але всяке буває.

Незалежні від влади підприємці скаржаться на життя. Та й доходи більшості українців у кращому випадку стоять на місці. Це через низьку якість державного управління чи світову кон'юнктуру?

– Я схильний вважати, що в цьому винна переважно світова фінансова криза. Вона знизила ціни на все, включно з нерухомістю, фінансами, кредитами тощо. ­Решта – наслідок. Можна поставити будь-який уряд із будь-яким кольором прапора. Але геополітично, фінансово й глобально Україна нічого не вирішує. Вона рухається в тому самому тренді, що й весь світ, – тільки повільніше. Бо в економічно розвинутих країн є така штука, як друкарський станок, яким вони регулюють грошову масу, інфляцію. В Україні він також є, але – локальний. Його запуск нікому особливо не допоможе. На сьогодні такі держави, як Україна, не можуть залучати на світових фінансових ринках дешеві гроші. А, приміром, Сполучені Штати чи Японія беруть їх під 0,00001 ­відсотка. От у цьому й різниця. Якби в України була можливість залучати кошти хоча б під 5 відсотків річних – покращення відчули б усі. Але такої можливості немає, і найближчим часом не буде. Єдиний наш серйозний ресурс – це експорт металу й ­хімії. Зараз і перше, й друге перебувають у дуже глибокому негативному тренді.

Вам в Україні цікаво?

– Щодо бізнесу, то в якомусь сенсі цікаво, в якомусь – ні. Є привабливіші ринки за український. Але певні можливості, які я використовую тут, на тих ринках не застосую. Тому – 50 на 50. А що стосується суспільних речей – то нецікаво. Є країни зі значно більшими культурними цінностями. Там кипить життя. Про Україну такого не скажеш. Свіжих інвесторів, свіжого туризму, свіжої крові практично немає.На все потрібен час. Мойсей водив євреїв пустелею 40 років. Так само й тут: почекати ще років 20 – і, думаю, буде краще.

Чому українці так повільно відходять від радянського минулого?

– Країна просто розвивається не так, як хочуть політики. В українців специфічна психологія. Ми істотно відрізняємося від Росії – імперської держави із мисленням зграї. Україна інша, і в цьому її краса. Багато хто вважає це пасивністю, але це не так. Я називаю цю психологію хуторянською. Дніпропетровськ, Харків, Одеса – це хутори, які розташовані недалеко один від одного і якось взаємодіють. Але всюди своє життя. Україну легше підняти, ніж ту саму Росію.

Чому легше підняти?

– Бо кожен подбає про себе сам. А не чекатиме, що про нього потурбується лідер, який має повести зграю вперед. Це видно на прикладі міст. Якщо проїдетесь Дніпропетровськом – побачите, що він розбудовується. Відбувається це за рахунок амбіцій місцевих підприємців. Є розвиток і рух уперед. При цьому центральна влада сьогодні до Дніпропетровська не прихильна. Це нормально: дніпропетровський клан і так довго був при владі, нашому місту чимало перепадало. ­Тепер настала черга іншого клану. Але зараз, якщо Донецьк розвивається за рахунок бюджетних вливань і дотацій, Дніпропетровськ робить це сам по собі. Так само й Одеса, і Харків. Тамтешні еліти намагаються зробити кращими місця свого перебування. Тобто хутори самотужки виживають і ще й намагаються розвиватися.

Ви описали принцип, за яким влаштована Швейцарія.

– Там це ще й закріплено законодавчо. Плюс – чого нема в Україні – є децентралізація. Якби мене спитали щодо державних справ, то я б сказав: Україні потрібна певна децентралізація. Ми йдемо французьким шляхом, а він не дуже хороший для регіонів. У Франції є Париж, і все стікається туди. ­Решта ж у глибокій депресії. В Україні так само: розвивається лише столиця і те, що довкола неї. Треба розкидати певні центральні органи влади по великих обласних центрах. У Швейцарії є Берн – офіційна столиця, і є Женева – ділова столиця. Є Цюрих – банків­ська столиця, Базель – годинникова столиця.До всього, це зменшить корупцію. Децентралізація й корупція – обернено пропорційні речі. Умовно кажучи, якщо Верховний суд буде в Харкові чи Дніпропетровську, то судова влада частково відділиться від виконавчої й на неї буде складніше впливати. Не панацея, звісно, але допоможе.

Ви запропонували Ізраїлю забрати науковий проект "Протон-21", який фінансуєте. Чому?

– Це було сказано жартома. Просто Україна не проявляє інтерес до цього проекту. У нас немає наукових, кадрових та інших ресурсів для того, щоб дати йому поштовх. Подібні проекти – для високорозвинутих країн. Там, де є відповідні науково-дослідні бюджети. Ідеться про мільярди доларів.Коли починали "Протон-21" – певно, думали інакше.– Було просто цікаво. Можливо, тому, що в школі дуже любив фізику. А далі зрозумів, що потягнути проект не в змозі жодна компанія чи фінансова група. Лише держава.У чому суть проекту?– Було проведено ряд дослідів, які відкривають шлях до отримання чистої ­енергії. До створення акумулятора, який може працювати і 100, й 300 років. Також це може бути деактивація радіоактивних елементів – перетворення їх на корисні. Але в основному це певне джерело енергії. У світі досі нема прориву у сфері холодної термо­ядерної реакції. А "Протон" досяг його, хоч це й не класична реакція. Офіційна наука цього поки що не визнає. Хоча іноземці – слідкують.Скільки вклали в цей проект?– До 30 мільйонів доларів."Конфліктологія", як ви її називаєте, – окрім прибутку, цікава як математична гра чи психологічна вправа?– Зараз я цим уже скоріше не займаюся, ніж займаюся. Для мене це – гра. Наче партія в шахи – я колишній шахіст. ­Багато хто з олігархів – також.Програвали?– Можливо, але дуже рідко.

Цікавих співрозмовників маєте?

– Їх дуже мало, не більше десятка. В мене такий спосіб життя, що не можу дозволити собі широке коло спілкування.

Про що говорите?

– З різними людьми про різне. З Віктором Пінчуком – про мистецтво. З Ігорем Коломойським цікаво розмовляти про історичні речі – в нього чудова пам'ять. Чи про іудаїзм. Рінат Ахметов мудрою порадою допоможе розібратись у житейській ситуації.

Тій, що стосується бізнесу?

– І бізнесу також.

Мрії маєте?

– Хотів би заснувати в Україні – може, в Києві, може, у Дніпропетровську – музей сучасного мистецтва. Цього сегмента відчутно не вистачає. Віктор Пінчук, створивши ­PinchukArtCentre, зробив велику роботу, і йому треба подякувати й зняти капелюха – але все одно це має локальний характер. ­Багато вітчизняних бізнесменів володіють значними цінностями мистецтва. І не тільки сучасного. Тому, думаю, в Україні назріває потреба у відповідних культурологічних проектах. Але це – чисті мрії. Ніяких рухів у цьому напрямку поки що не робив.

 

Зараз ви читаєте новину «"Тимошенко була бізнесменом із дуже жорсткими правилами ведення справ"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 649
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну любими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода