Вівторок, 14 січня 2020 12:13

Тільки церкви можуть провести календарну реформу

Остаточний перехід слід очікувати у середині 2020-х

Від початку грудня 2019-го знов голосно озвалася задавнена проблема. Лідери громадської думки підняли питання про зміну календаря. А насамперед – дати Різдва. Майже весь грудень представники Православної церкви України та Української греко-католицької церкви робили заяви з цього приводу. Головна думка – зміна потрібна, але не на часі. Соціологічні компанії визначили, що перехід на новий календар підтримують 25 відсотків українців, а на заході країни таких прихильників понад половина.

Що ж відбувається? І чому це питання виникло саме зараз?

  Ігор ЛУБ’ЯНОВ, журналіст
Ігор ЛУБ’ЯНОВ, журналіст

Чотири роки тому я писав невелику розвідку про те, чому збереження юліанського календаря в Україні є фарсом. За той час багато що змінилося, Різдво за новим стилем зробили навіть державним святом. Та цього разу гучність питання перед Різдвом перевершила всі сподівання. Як і моментальне стихання опісля. Хто сьогодні про це говорить? Та ніхто! Бо свята минули. Але ми таки спробуємо.

Чому важливо змінити календар? У побуті ми використовуємо григоріанський, "новий". Натомість, українські Церкви через історичні та політичні обставини не перейшли на новий календар. Він відрізняється від "старого" юліанського на 13 днів. Отже, між світським і церковним календарями закрався люфт у ті ж таки 13 днів. Тому й виходить, що Різдво святкуємо 7 січня, хоча за "новим" календарем мали би святкувати 25 грудня.

Чимало українців вважають, що з цим немає жодних проб­лем. Можна святкувати "католицьке" Різдво 25-го, тоді "православне" – 7-го, а також Новий рік і старий Новий рік. Більше свят хороших і радісних!

Проте вдавана безпроблемність – оманлива. Два календарі створюють низку логічних проблем. А вони далі перетворюються на проблеми з ідентичністю.

Святкувати Новий рік можна буде, як раніше – з багатою кутею і ковбасами, а не з олів'є і шубою

Перша – втрата прив'язки традицій. В Україні колядувати починали наприкінці року, а Новий рік збігався зі Щедрим вечором. І з 1 січня починали щедрувати й засівати, у щедрівках ми вітаємо господарів з Новим роком. Зараз щедрувати потрібно 14‑го, і про настання Нового року не йдеться, бо він давно настав у свідомості людей. Ніхто ж серйозно не прив'язує це свято до 14 січня. Тому щедрівки й засівання потроху відмирають. А "Щедрик" сприймається як різдвяна пісня. Я заради цікавості питав багатьох знайомих, розумних людей. Абсолютна більшість відрухово назвала "Щедрик" колядкою. Ну, бо коли його співати? Не на 14-те ж. Але "Щедрик" – новорічна пісня! І повернення календаря поставить Щедрий вечір на 31 грудня. Святкувати Новий рік можна буде, як раніше, – з багатою кутею і ковбасами, а не з олів'є і шубою.

Таких прикладів чимало. Різдво Івана Хрестителя і святкування Купала історично припадає на дні літнього сонцестояння – 24 червня. Святкувати його 7 липня, два тижні по тому, – це заперечувати саму суть народної традиції. Колись Купала мало значення саме завдяки найдовшому дню в році, було своєрідним "полюсом" Різдва, яке припадало на 25 грудня. Зараз це втрачено. Зв'язку з астрономією немає.

Як наслідок – друга проблема. Втрата календарного погодного циклу. Скажімо, на Спаса святять плоди першого врожаю – навіть доти заборонено їсти яблука. Коли Спаса випадає на 6 серпня – усе логічно. Достигають перші яблука, сливи, груші, виноград. А до 19 серпня яблука першого врожаю можуть і не достояти! На Петра і Павла – 29 червня за "новим", 12 липня за "старим" календарем – дівчата вдягали вінки з квітами маку. У липні мак уже відцвітає. Так само з іншими квітами на Маковія або Першу Пречисту. Так само на Третю Пречисту визначали врожайність наступного року за кількістю води. Зараз свято припадає на 4 грудня – заморозки, яка вже тут вода. А от раніше – на 21 листопада, пору рясних дощів. Благовіщення відзначалося як свято весняного рівнодення – 25 березня, зараз – 7 квітня.

Календар перестав бути логічним і гармонійним. А отже, національні традиції, прив'язані до нього, втратили суттєву частину змісту. Це роз'їдає внутрішній символізм українців, змушує дивитися на календар, як на обрядову цяцьку, мало пристосовану до життя.

Зрештою, по-третє, хоча в соц­мережах – це перша причина. Юліанський календар розриває цикли свят з іншими країнами.

Коли західний світ заходить на Різдвяні вакації, у нас ще навіть до Миколая далеко. Коли ми святкуємо, на Заході вже працюють

Більшість православних церков світу використовують "новий" календар під назвою "новоюліанський". Де всі нерухомі свята пересунуті на 13 днів назад і збігаються зі світським григоріанським календарем. Тож нормально, що людям хочеться святкувати Різдво з цілим світом. До того ж теперішній розрив неприємний з економічного погляду. Коли західний світ заходить на Різдвяні вакації, у нас ще навіть до Миколая далеко. Натомість, коли ми святкуємо, на Заході вже працюють. Це означає, що грудень і січень повністю вибито з робочого календаря. А це чималі збитки.

З огляду на ці всі обставини влада в Україні ще кілька років тому почала м'яко заохочувати перехід на новий календар. Навіть зробила 25 грудня вихідним днем.

Поспішне оголошення 25 грудня вихідним - шкідливе

Проте, на жаль чи на щастя, влада тут безсила. Жодні декрети й закони не зможуть змінити календар релігійних свят. А поспішне оголошення 25 грудня вихідним – радше шкідливе. І ось чому.

Вихідний спровокував дискусію щодо Різдва. Очевидно, що прозахідно налаштовані українці – ті самі 25 відсотків – хочуть святкувати його разом із рештою світу. І маніфестація цього відбулася. Стало майже традицією відсвяткувати "нове" Різдво без колядок і часто без Святвечора, й закликати змінити календар. Це відбувається щороку й нічого не змінює. По суті, в Україні з'явилося два Різдва – світське, ідеологічне й прозахідне 25-те, і релігійне, церковне й традиційне 7-ме. Тоді як інших свят це майже не торкнулося. І в цьому трагедія – до такого можна звикнути.

  ”Календар перестав бути логічним і гармонійним. А отже національні традиції, прив’язані до нього, втратили суттєву частину змісту. Це роз’їдає внутрішній символізм українців, змушує дивитися на календар, як на обрядову цяцьку, мало пристосовану до життя”, – пише журналіст Ігор ЛУБ’ЯНОВ. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Календар перестав бути логічним і гармонійним. А отже національні традиції, прив’язані до нього, втратили суттєву частину змісту. Це роз’їдає внутрішній символізм українців, змушує дивитися на календар, як на обрядову цяцьку, мало пристосовану до життя”, – пише журналіст Ігор ЛУБ’ЯНОВ. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Бо проблема календаря – це не лише великі свята. Новий календар має змінити весь рік, припасувати всю обрядовість до дат, змінити свідомість. А до цього більшість не готова.

Мені завжди було цікаво, хто з тих, хто закликає у Facebook перейти на Різдво 25 грудня, піде святити воду 6 січня, у день Навечір'я "старого" Різдва. І щороку мої "надії" виправдовуються – ніхто! Ніхто не згадує про Маланку і Щедрий вечір 31 грудня і що Покрову козаки святкували 1 жовтня, а не 14‑го. Календарна свідомість відмирає.

Якби ініціатори 25 грудня цупко трималися за кожну дату "нового" календаря, вимагали б у священників проводити служби у "нові" дні, ходили б на ці служби і піарили кожну з цих дат, – це мало б сенс. Постійний тиск дав би плоди. Але цим треба займатися постійно, по кілька разів на місяць, можливо, кілька років поспіль. І ходити до церкви. Що робить неможливою всю цю затію.

Рівень дискусії про дату Різдва не зможе набрати таких обертів, щоб змести весь юліанський календар і замінити його новим

Я переконаний, що ані держава, ані активна частина суспільства змінити календар не здатні. Рівень дискусії про дату Різдва не зможе набрати таких обертів, щоб змести весь юліанський календар і замінити його новим. Бо цій дискусії бракує інших 364 днів року.

Отже розв'язання питання – лише одне (тобто два: перше – залишити все, як є). Вимагати переходу в Церков. Тільки вони можуть провести календарну реформу офіційно. І тільки від них залежить, чи матиме продовження ця історія. Але тут таки наштовху­єшся на низку інших проблем.

Є дві Церкви, які мусять ухва­лити це рішення одночасно: Православна церква України та Українська греко-католицька церква. Бо згода лише однієї з них незмінно спровокує конфлікт. Звинувачення у "проросійськості" іншої та браку "традиційності" в першої. До того ж обидві Церкви заявляють, що, в принципі, не проти переходу. Проте, кажуть, варто зачекати, щоб підготувати громадську думку. Що, як на мене, загалом теж шкодить.

ПЦУ як одну з причин називає те, що православні церкви в Україні досі не об'єднані. Натякаючи на Російську церкву. Оскільки остання має більшість парафій, які так і не перейшли до ПЦУ. Там вважають, що будь-які тектонічні зміни в календарі або обряді зацементують розкол. І від РПЦвУ до ПЦУ парафії перестануть переходити. Як на мене, концепція помилкова. Більшість людей з обох таборів чудово розуміють різницю між ПЦУ та Російською церквою. Намагання мімікрувати під росіян, лише щоб приєднати ще кількасот парафій, виглядає негідним Православної церкви України. Для збільшення кількості парафій потрібно утворювати нові, будувати церкви і, найголовніше, залучати українців, які люблять і шанують ПЦУ, до церковного життя. Якщо ж зберігати російську традицію заради позірної майбутньої єдності – чекати можна і 50 років та і жданики поїсти.

Натомість розрублення гордієвого вузла календаря з боку ПЦУ стало би неймовірно потужним кроком. Свідчило б про силу Церкви і готовність обстоювати принципи попри кон'юнктуру.

З УГКЦ простіше. Більшість парафій греко-католиків за кордоном використовують новоюліанський календар. Керівництво церкви не приховує, що єдиним значним мотивом, чому УГКЦ досі не перейшла на новий календар, є небажання календарного розриву з православними. Тому, гадаю, звідти проблем бути не має.

Перехід міг би бути чудовим піар-ходом обох церков, незгірш томоса. Провести спільне засідання Синоду, урочистий молебень, виступ обох предстоятелів, видання нового календаря, – це був би яскравий крок.

Яке це може мати майбутнє? Підозрюю, що 25 відсотків – це майже межа для активних прихильників. Більше навряд чи буде. Можливо, 30 відсотків. Але, за великим рахунком, цього достатньо. До них долучаться активні парафіяни, які підтримають рішення церковної влади. Також, імовірно, державі новоюліанський календар вигідніший Україні з погляду ідеології.

Календарна свідомість – одна з найважливіших. Гармонійний календар для кожної нації пов'язаний із сотнями дрібних традицій, які тчуть загальне розуміння символізму часу і його періодів. Новоюліанський календар для свідомості українців можна порівняти хіба що з мовою. Його важливість неможливо переоцінити. І навіть близько не можна уявити глибинних наслідків.

Ми йтимемо до двох паралельних суспільств, які рідко перетинаються і є різними. Це - незворотній процес

Навряд чи це спровокує в суспільстві новий розкол. Ідеологічний і так є – він міцний і тривкий. Нічого нового в нього календарна реформа не принесе. Умовні проукраїнські сили її підтримають, умовні проросійські – категорично відкинуть. Якщо держава використає привід і перенесе День захисника України на 1 жовтня, – ті, хто шанує захисників України, радо святкуватимуть у цей день. А не святкуватимуть ті, хто й зараз цього не робить. Водорозділ не зміниться, але поглибшає. Ми й далі йтимемо до двох паралельних суспільств на зразок країн Балтії, які рідко перетинаються і є різними. Це незворотний процес. Альтернатива йому – білоруський сценарій і повна русифікація України.

Водночас схиляюся до того, що календарну реформу потрібно було здійснювати ще 2014-го. Зараз період міжчасся і реакції, отже позиція держави буде вкрай невизначеною. Тому календар визріватиме ще кілька років, – до зміни влади. Саме тоді, в середині 2020-х, і можна очікувати остаточний перехід. А доти веред (нарив, гнійник. – Країна) набиратиме.

 
Зараз ви читаєте новину «Тільки церкви можуть провести календарну реформу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода