Читаю в інтернеті коментарі про секс-шоп. Молодь каже, що я – старовір і не просунутий. Мовляв, краще б зайшов у магазин і розширив горизонти сексуального життя. Я не проти сексу, а проти секс-шопів у громадських місцях. Проходжу з малою донькою повз, вона дивиться на відверту білизну у вітрині й просить купити. Що ви відчули б на моєму місці?
Звісно, дивно, що прем'єр закриває секс-шопи. У чиновника такого рангу мав би бути інший рівень справ. Та й закрили його одразу – мовляв, без документів був. Але ж якось кіоск тут до цього стояв. Невже про це ніхто не знав? Чи таки були документи?
Кажуть, це брехня, що ціни знизили спеціально до приїзду Азарова. Не знаю, чи це так, але від червоних позначок "акція" аж в очах миготіло. Я ж людина небагата, слідкую за цим. Знаю, що серед 20 видів сирів точно буде один акційний, дешевший. Я візьму його, бо вони мені всі на смак однакові.
Депутати за місцеві проблеми не беруться. Вони наче з іншого світу, як і чиновники. Їм скаржаться на забудовника, а вони: усі дозволи в нього є, усе законно. А в людей потім тріщини по стінах.
Завжди стараюся, щоб були свідки, коли спілкуюсь із забудовниками. Бо не раз казали, що сотні тисяч доларів вимагаю.
Говорять, що я пов'язаний із тими, з ким борюся. Мовляв, половина ларків на цій площі – мої. Якби було так, хіба я вимагав би їх знести? Звісно, зацікавлені люди можуть громадську приймальню подарувати, чи квартиру, чи щось продати за півціни. Чув, що часто так роблять. Але ж така слава про мене одразу розійдеться по людях. А я живу тут все життя, і батьки – також. 2002 року купив квартиру неподалік у новобудові економ-класу. Як житиму далі серед цих людей?
Батько — комуністичного гарту. Казав, треба працювати для людей. Так що громадського діяча з мене ліпили з дитинства. У всіх піонерських таборах головою ради дружини обирали. Жінка п'ять років тому сказала: "Ти – один з усіх наших друзів такого віку можеш розмовляти годинами з 60-річними бабусями у дворі".
Політика — це підняття прапора над собою. Мені більше подобається муніципальна опозиція. Це коли змусив чиновника відремонтувати щось у дворі.
Колись на Печерську було трохи комфортніше за інші райони. Жила номенклатура, технічна інтелігенція. Усі сили кидали на те, щоб зберегти інфраструктуру. А зараз забули про це. Двори – брудні, магазинів немає. У нас відібрали право на комфортне життя, а ми – занадто інтелігентні, щоб вимагати поваги до себе.
Основна проблема — не градоначальник чи голова адміністрації, а комунальна мафія. Щороку величезні гроші списують на утримання будинків. А я знаю двірників, які розписуються у відомостях за лопати, але на руки їх не отримують.
У квартплаті жеку врахований захист прав мешканців будинків. Уявіть жіночку, майстра, за якою закріплено певний дім. Вона зможе захистити його від якихось рейдерів?
Виборчу кампанію оплатив із власної кишені. Виносив усе з родини. Рекламні агентства дозволити собі не міг, до власників рекламних щитів сам їздив, напряму домовлявся. Усі тексти сам писав. Стояв біля виходу зі станції метро "Золоті ворота" й роздавав календарики. Звичайно, цьогорічну кампанію до Київради ми з дружиною вже не потягнемо. Доведеться домовлятися з якоюсь партією.
Пам'ятаю час, коли на кожному під'їзді висіли таблички з телефонами та прізвищами районних депутатів. Це було правильно. Кожен чітко відповідав за десяток дворів, знав там усі каштани, дитячий клуб, школу, дитсадок.
Якщо роботу чиновника видно, знають його ім'я. Якщо заслуговує на повагу, то й по батькові. А в нас спитайте прізвище голови своєї райадміністрації. Більшість не скажуть.
Думаю, як голова районної адміністрації, я б відбувся.
Батько все життя працює чиновником. Він – заслужений економіст, але геть некомерційна людина. Не торгував, до Польщі не їздив. Отримував 200 карбованців, яких вистачало тільки на їжу. Друзі мали джинси та двокасетні магнітофони, а мені мама пояснювала, що ми не можемо цього собі дозволити.
Краще б Азаров на інфраструктуру звернув увагу. Весь Печерськ – це підводні ріки. Під землею місцями вже озера утворюються. Будинки зсуваються. Багато будівель зведені не на сваях, на простому фундаменті.
Чим би займався, якби не ця діяльність? Може, відновлював би дитячі бази відпочинку й табори. Мої друзі успішно це роблять під Одесою.
Хороший опозиціонер той, хто хоч завтра готовий очолити адміністрацію району чи міста. Хто знає, як працювати, прийде і займеться розв'язанням проблем.
Мені пропонують судитися із забудовниками. Але я не вірю в справедливість судів. Зате зі мною можуть прийти з півсотні бабусь, яких певна проблема прямо зачіпає. І це вже некерована ріка. Чиновник із переляку побіжить розбиратися з тим, що він там понапідписував. Бо ж дійде до його начальника, а звідти – до мера чи міністра якогось.
Новий лідер має піти ва-банк, як у фільмі "Спрут" із комісаром Каттані. Держава контролюється мафією, корупція повністю пронизала суспільство – зупинити це здатна лише безкомпромісна людина. Яка може звільнити міністра навіть за чутки, що той відкати чи хабарі бере.
Ідеальний мер має говорити: "Люди, в бюджеті є стільки-то грошей. Я їх розділив ось так. Не влаштовує – давайте разом вирішимо, скільки на школу, скільки на лікарні".
Не розумію депутатів, які в Київраді сидять. Той із них, хто зараз вийде і скаже: "Усе, ось мій мандат, здаю його, бо в цьому збіговиську брати участі не можу", – став би дуже популярний.
Лише раз у житті відпочивав за кордоном. У Єгипті, 2006-го. А так уже п'ять років у відпустці не був. Щовівторка організовую збори на Печерській площі. Все тут.
Друг поїхав до Америки й не повернувся. Там бензоколонка, бар і супермаркет – от і весь центр соціального життя. І за 100 кілометрів на роботу щодня їздять. Я краси в цьому не бачу.
До всіх жителів району звертаюсь як до сусідів. Ще знаю, в українському селі є звичай – усі мають вітатися. Тому я тут з усіма вітаюся, усі мене знають в обличчя.
Чув від одного міського чиновника фразу: "У жителів так багато проблем, що з ними нецікаво говорити".
Коли виходимо на якусь акцію, завжди кажу: один позитив точно є. Ми зібралися разом. А то два роки на одному поверсі живемо й жодного разу не бачилися.
Хотів іти на вибори самовисуванцем, але злякався негативного шлейфа "тушок". Щоразу довелося б пояснювати, що не стану перебіжчиком. Тому й пристав на пропозицію УДАРу.
Під час наступної виборчої кампанії хочу розвісити оголошення й залучати кошти населення: 5, 10, 20 гривень. Як в Америці роблять.
Я не надто набожний. Але раз на тиждень заходжу в храм, байдуже якого патріархату. Ставлю свічку, молюся за близьких.
Усі нинішні політики накопичили негативну енергію. Потрібні нові люди. Але я у себе на Печерську інших таких не бачу. Зараз на виборах до Київради тут буде п'ять-шість округів. Кого ставити – не знаю. Нікого не видно з місцевих лідерів, які обходили б людей від дверей до дверей. Думаю, їхнє місце займуть ті, хто не потрапив у парламент. Чи з регіонів хтось. Багато ж хто прописаний на Печерську. Братимуть національними проблемами.
Ти вільний, якщо – чесний.
2 
1
Коментарі