"Талант є в кожного. Треба тільки дізнатись який. А тоді його розвивати"

Від квітня активно зростає попит на книжки. Декотрі місяці у продажах перевищують торішні. Читають історію, нонфікшн, мемуари. Люди хочуть збагнути, як так сталося, що в пік цивілізації залишилося стільки варварів. Хочуть і забутися. В інтернеті це зробити важко. Книжка дає змогу абстрагуватися.

Письмо потребує таланту. А от популярність – певної сукупності факторів.

Талант є в кожного. Треба тільки дізнатись який. А тоді його розвивати.

Традиційно воєнна література була справою обурених. Її творили автори, які пішли на фронт, маючи певні ілюзії. А потім зрозуміли, що війна – це насправді біль, кров, страх і смерть. Російські солдати обдурені пропагандою. Наші ж розуміють, що відбувається. Тому ми – на межі творення нового типу літератури. І ми точно захочемо її читати.

 

Під час війни поезія намагається проговорити найважливіше. Коли ти не знаєш, чи залишишся живий, говориш лише про суттєві речі.

"Читати" означає "розуміти краще". Спектр читання нині значно ширший: інтернет, газети, онлайн-видання, аудіокниги. Але жива книжка – культурний ритуал.

Російська культура скомпрометувала себе. Так, там були добрі письменники, композитори, балет. Але так виходить, що люди, які виросли на них, не мають жодних проблем випустити ракету в будинок, де живуть цивільні, чи замучити сотню в'язнів, полонених у підвалі. То нащо нам така культура?

Світ рано чи пізно нас помітив би. Війна прискорила цей процес.

Є осілі племена, які рухаються цивілізаційним шляхом. А є кочівники, які ніяк не вийдуть зі стадії варварства. Минуло 7 тисяч років, а підхід не змінився. Не завжди вдається відбити орду – Батий спалив Київ. Але сучасний Батий не просунувся далеко – не взяв ні Харкова, ні Чернігова.

Наша війна – це затягнута шахова партія. Суперник бачить, що програє. Втратив фігури, нерозіграний центр поля. Але він не хоче цього визнати – бо ж він титулований, "липовий" гросмейстер. А проти нього сидить старшокласник. Ну як школяру програти? От і затягує, маніпулює, крутить, сподівається, що ми втратимо якусь старшу фігуру. Та це не змінить ходу партії. Треба спокійно та впевнено рухатися вперед.

Путін вирішив, що він призначений для чогось великого. Але втрапив у пастку своїх амбіцій.

Росіяни вирішили, що якщо тебе не хочуть любити, вітати, приймати, то треба вбивати, ґвалтувати, ­плюндрувати. Додайте до цього совєтське пролетарське: "А хто вам дозволив так добре жити?" Додайте автомат – отже, владу над людьми.

Лайно у світовій історії відбувається постійно. Сильніші хочуть щось довести, слабші волають про допомогу. А ми взяли й не підкорилися. Геґель, який ділив світ на історичні й неісторичні нації, підняв би голову і сказав: "Так, українці – це історична нація. Вони стверджують свою суб'єктність і борються за неї".

Ми розуміємо: здамося – нас знищать. Оборонятимемося – побачимо. Немає вже ілюзій, співчуття та симпатії до окупанта. Кожна гривня, кожен патрон – це смерть для ворога.

Вина – на всьому російському суспільстві. Але вона розкладена нерівномірно. Путін винен найбільше, еліти й військові – трохи менше. Цивільні, хоч не вбивають, теж винні. Вони допустили диктатуру, вони підтримують війну. Чи зможуть оговтатися, коли усвідомлять, що вчинили? Важко сказати.

Люди, які щиро вірять у найдурнішу пропаганду, легко змінюють погляди.

На Росію чекають важкі часи. Але що нам до них?

Марко Вовчок, росіянка, вибрала писати українською. Олена Теліга, донька російського генерала, вирішила бути українкою і померти від розстрілу в Бабиному Яру. Це важливо, а не рід і походження.

Моя мама з дому Байда. Це відкриває мені широкий горизонт міфотворчості. Звісно, я переконаний, що я нащадок саме того Байди, в Царгороді.

Усі церкви – про намагання пізнати істину. Та це лише рух до того, що є насправді. Стверджувати, що якась із церков має монополію на уявлення про Бога, – наївно.

Коли Стівена Кінґа запитали, чи він вірить, відповів, що переконаний: там Щось є. Я в цьому питанні – як Стівен Кінґ.

Для того й існують релігія, література й філософія, щоб ставитися до смерті трохи легше.

Пішов у педагогічний в Тернополі, бо в Могилянці на той час не було бакалаврату філології. А я хотів бути автором, значить – філологом. Потім радо погодився з пропозицією наукового керівника вступати туди на магістерку. Так усе стало на свої місця.

Подобається, де я нині є. Люблю читати та писати – це моя сродна праця. Бажаю всім її знайти.

Пригадую, як я сиджу на килимі в центрі кімнати. Довкола дорослі: мама, тато, бабуся та дідусь. Читав їм книжку, хоча радше розповідав щось, бо читати ще не вмів. І вони сміялися.

Удома ніколи не бракувало книжок. Читали всі, й це мене заохочувало.

Юнґ казав, що першу половину життя ми рухаємося від місця, де народилися, а другу – туди, де народилися. Я Юнґу довіряю. Питання тільки, що таке половина життя. Юнґ говорив, що 40 років. Як у мене – побачимо.

Неважливо, де ти живеш, у столиці чи провінції. Головне – подбати, щоб там було цікаво. Навіть у Парижі може бути тоскно, а в Чернігові – захопливо.

У Тернополі пишеться краще, ніж у Києві. Для письма потрібне зосередження, чого у великому місті з його ритмом досягти важко.

Натхнення – це неможливість чогось не робити. І це стосується не тільки творчості.

Донька в мене одна, студентів – сотні. Їм теж допомагаю, намагаюся підтримати та мотивувати. Думаю, це дасть результати.

Із дружиною познайомились у фольклорному товаристві. На Івана Купала зловив вінок, який Оля кинула на воду. Ми обійшли пішки всі села довкола Тернополя. У нас великий перетин інтересів, довга і тривала історія.

Після перемоги хочу повернутися до звичного життя. Видавничий рік розпланований від вересня до травня. BookForum у Львові, Мистецький арсенал. У "Смолоскипі" є свої річні віхи – у травні семінар творчої молоді, літературний конкурс, 16 червня читаємо розділ з "Улісса" Джойса, в серпні-вересні святкуємо день народження книгарні. Цього нині немає. Треба працювати на перемогу.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×