Ексклюзиви
Четвер, 11 листопада 2010 16:53

"Справжня поезія не може бути популярною"

  Іван Малкович, поет, видавець, 49 років. Народився в селі Нижній Березів на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище по класу скрипки. Вихід першої книги віршів Малковича "Білий камінь" підтримала поетеса Ліна Костенко. Написала до неї передмову. 1985-го закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Видав збірки "Ключ" (1988), "Вірші" (1992), "Із янголом на плечі" (1997), "Все поруч" (2010). 1992-го створив й очолив видавництво дитячої літератури "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", яке перше в світі переклало п'ятий та сьомий томи саги Джоан Ролінґ про Гаррі Поттера. Автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема "Української абетки" та "Улюблених віршів". Принципово не видає книжки російською мовою. Живе та працює в Києві. Одружений, має двох синів.
Іван Малкович, поет, видавець, 49 років. Народився в селі Нижній Березів на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище по класу скрипки. Вихід першої книги віршів Малковича "Білий камінь" підтримала поетеса Ліна Костенко. Написала до неї передмову. 1985-го закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Видав збірки "Ключ" (1988), "Вірші" (1992), "Із янголом на плечі" (1997), "Все поруч" (2010). 1992-го створив й очолив видавництво дитячої літератури "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", яке перше в світі переклало п'ятий та сьомий томи саги Джоан Ролінґ про Гаррі Поттера. Автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема "Української абетки" та "Улюблених віршів". Принципово не видає книжки російською мовою. Живе та працює в Києві. Одружений, має двох синів.

Вірші пишуться, коли ходиться. Тоді більше самотується, отже - думається. А тепер я більше на колесах пересуваюся.

Іноді жартую, що поет Іван Малкович пішов від нас молодим. Зараз допізна працюю над рукописами, редагую до другої ночі. Часом, коли вже не можу думати про роботу, просяться вірші. Як правило, притлумлюю їх, бо глибоко в собі маю дуже іронічного Малковича. Він такий гротесковий, дивиться збоку й каже, наче знущаючись: "Кого ти цим здивуєш? Хто це буде читати?

У нас удома в Березові збиралися дисиденти, переховували заборонену літературу - у тому числі, Грушевського й Лепкого. Книжки були в сховку. Я читав їх непомітно в одному місці, де світло ледь пробивалося крізь дошки, й то лише в сонячний день. Не буду казати, де той сховок. Мало ще які часи можуть бути.

Дід був дивовижний грибар. Ми з ним швидким кроком забиралися на майже прямовисні гори. День - два перед тим прикривав хмизом манюсінькі грибочки, а тоді посилав мене й казав: "Я кимлю, шо там мало би шось бути". Я йшов і - точно, знаходив на свою радість.

На красу завжди западав, як інфузорія туфелька. Вже потім розбирався, що й до чого.

Я - з однолюбів. Але в юності, особливо в гуртожитку, а ще й поет, до якого підвищена дівоча увага, та ще й скрипаль... Багато фліртів, романчиків, намагаєшся нікого не образити.

Студентом гостював у професора Олександра Білецького в Києві. Його квартира скидалася на бібліотеку - скрізь книжки. Щовівторка до нього заходив перекладач Григорій Кочур. Одного разу він знайшов якусь цікаву книжку. Білецький у цей час сидів на балконі. І вони почали раптом весело обговорювати її китайською, бо обидва знали по 40 мов. Це була незабутня картина: середина 1970-х, розчинений балкон, і двоє мудреців сміються й жартують на ризиковані політичні теми китайською мовою.

Із дружиною Яриною познайомився в книгарні "Поезія". Вона була у високій, туго плетеній червоній капелюшці, як Червона Шапочка. Пригортала до грудей скрипковий футляр. Витикалася навшпиньки серед людей, когось виглядала. Одразу відчув "раптове в серці хвилювання". Та як підійти? Мені було 24, а не міг вимовити й слова. Мав при собі свою першу книжку "Білий камінь". Ніс її Винничукові, але ще не підписану. Вирішив написати їй присвяту. Текст диктував Петро Осадчук. Написав, дивлюся - така дурня! Позакреслював усе і щось від себе придумав. Вона й досі зберігає цю книжку.

Ми з дружиною не граємо разом на скрипках - обоє солісти.

Справжня поезія не може бути популярною.

"Із янголом на плечі" довго не хотів записувати. Чомусь відчував, що цей вірш буде відомий, а я ж мав себе за поета майже герметичного. Довго носив його в собі. Коли ж текст врешті написався, побачив, що ніби й непогано, але якось надто правильно, чи що… Точно буде відомий.

Коли був студентом, щедро ділився з однокурсниками своїми конспектами. Але мав такий почерк, що ніхто не міг ними користуватися.

Знаєте різницю між Миколаєм і Дідом Морозом? Дід Мороз приходить із лісу, в нього кут зору менший, а Миколай - із неба, він усе бачить

Деякі вірші писалися особливо важко. Думав, просто вмру зараз - не вдавалося вловити словом оте бриніння образу, яке прилетіло й готове було розтанути.

Політичних програм років зо три не дивлюся. Люблю ввімкнути французький канал класичної музики "Меццо". Моя 3-річна племінниця Яя закохалася в балет, який там іноді показують. Увімкнеш їй якусь попсу в машині, а вона: "Ти мені музику вклюци".

Дружина ревнує мене до стола. Так само ревнувала свого дідуся, відомого львівського актора Богдана Антківа. Коли писав сценарії до вистав, вона вилазила йому на коліна. Як не допомагало, ховала його окуляри в піч. По півроку шукали. Мої не ховає.

Карта України видається мені звірятком - ведмедиком чи гусеням. Головою у Європу, хвостом до матрьошки. Про це й один з моїх останніх віршів. Він закінчується рядком "Боюсь за твою ліву лапку". Ліва лапка - то Крим.

Україна більша за Францію й майже вдвічі більша за Німеччину. Коли кажу про це на  міжнародних зібраннях, дуже заздрять представники країн із 3-, 5-, 10-мільйонним населенням: "О, та у вас має процвітати видавнича справа! Маєте, мабуть, такі наклади!" А я лише сумно всміхаюся. Звісно, вони не можуть повірити, що такій численній нації можна нав'язати комплекс другосортності й безперспективності.

Якось пропонували мені посаду заступника міністра інформації. Не хотів туди йти, але не знав, як відмовитись. Пішов за порадою до старшого сина, йому тоді було років 12. Каже: "Татку, в світі так багато міністрів і так мало гарних українських дитячих книжечок". Я його обійняв і назавтра передав цю фразу у вищі інстанції. Сам так гарно не сказав би.

У спілкуванні буваю дуже в'їдливим. Часом наші суперечки з художниками тривають по тижню - два. Можемо днями не розмовляти. Але я першим іду на перемир'я. Допомагає іронія.

Смерть настільки близько цього року пролетіла над нашою родиною, що мені важко говорити про неї вголос. Пішов тато, який навчив мене головного - лікуватися працею.

Бога відчув уперше через Святого Миколая. Пам'ятаю - мені років зо 3, тато каже: "Завтра прийде до нас Миколай. Треба, розказати йому молитву". Тоді я вивчив "Ангелику мій, охоронцю мій". Потім нею відкрив першу сторінку першої книжки видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" - "Абетку".

Знаєте різницю між Миколаєм і Дідом Морозом? Дід Мороз приходить з лісу, у нього кут зору менший, а Миколай - із неба, він усе бачить.

Удома всіх дістаю - приношу малюночки, питаю, чи подобається. Єрко жартує, ніби я ходжу на Бессарабку питати думки бабусь і м'ясників. Але такого ще не робив.

Колись до сина-першокласника прийшли друзі і я пожартував. Дотепно. Але засміявся тільки мій Тарас. Ішлося про панну Цап із "Карлсона". Інші дітки не зрозуміли жарту, бо вони читали й дивилися "Карлсона" російською. А там була Фрекен Бок ("бок" - шведською "цап"). Ми в Україні навіть засміятися разом не можемо.

Часом шкодую, що мої діти читають усі абабагаламагівські книжки іще в рукописах. Перевіряю на них, чи справді цікаво. Але через це вони не мають змоги відчути повної насолоди від книжкової розкоші.

Іноді людині хочеться бути відомішою, а часом - щоб ніхто не займав. Мене не впізнають на вулиці якісь бевзі, а тільки ті, хто читає книжки, - інтелігентні й прекрасні. Йду - вони усміхнуться, а я їм у відповідь. Це фантастично.

Одного разу опинився на Співочому полі біля Катерини Ющенко. Навколо багато людей, охорона. Вона мене побачила, взяла під руку і вирушила зі мною аж до сцени. Ішли добрі півгодини. Я побачив, наскільки це важко бути першою особою. До неї підбігали люди звідусіль і постійно щось просили, вимагали. Доки дійшли, вона просто повисла на моїй руці. Із неї висотали сили. Сіла на лавочку й хвилин зо 5 відходила від спілкування з народом.

Люди переоцінюють те, що я роблю. Я не роблю настільки багато, як здається. Ну, скільки тих книжок? Хіба я забезпечив усіх дітей?

Зараз ви читаєте новину «"Справжня поезія не може бути популярною"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 62
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути