Верховна Рада проголосувала за перейменування Кіровоградської області на Кропивницьку. Але провалила зміну Дніпропетровської області на Січеславську. Щоб регіони отримали нові назви, парламент має внести зміни до Конституції. Народні депутати взялися за них згідно із законами про декомунізацію, що набули чинності 21 травня 2015 року.
За цей час перейменували 32 міста і 955 селищ. Прибрали майже всі пам'ятники, пов'язані з тоталітарним режимом. Крім тих, що мають мистецьку цінність. Що вдалося? Що ще потребує звільнення від радянщини в культурі, ментальності, освіті, історії
Закон "Про декомунізацію" – половинчастий. Він обумовив послаблення для комуністів, які воювали у Другій світовій війні. Отримали індульгенцію ті, хто служив у сталінських військах. Серед них убивці, прокурори, спецслужбісти. Тому ми не знесли пам'ятник Ватутіну з центра Києва.
Ми змогли припинити дискусію "Комунізм – це добре чи погано?" Закон прирівняв комуністичну ідеологію до нацистської. Досягли згоди, що комуністична ідеологія – злочинна. Але маємо йти далі: запропонувати здорову українську ідеологію.
Мусимо сказати, що бійці ОУН-УПА, Української революції 1917–1921 років – наші герої. Згадати постаті доби Івана Мазепи, Богдана Хмельницького й інших періодів, які спотворювала совєтська історична наука. Закон "Про декомунізацію" створив можливості для утвердження влади української нації в себе вдома.
Радянський спадок лукавий, тонко вживлений у людську психіку. Мусимо розуміти: ЗА ВСЕ ДОБРЕ В СРСР СПЛАЧЕНО ЖАХЛИВУ ЦІНУ. Чи можна отримувати дешевий хліб або безкоштовну освіту обманом, убивствами, пониженням у правах мільйонів людей? Якщо впровадимо такий імператив, знищимо будь-який натяк на демагогію про швидке щастя за рахунок інших. Зможемо морально очиститися і стати українською християнською нацією. 10 заповідей – це хороший антикомуністичний заповіт.
Ростислав Мартинюк, 47 років, історик
Радянщина – це не люди з комуністичною ідеологією. Це світогляд, у якому людина – лише матеріал. У такому суспільстві не цінують життя. Нам вдалося звільнитися від пам'ятників Леніну, змінити вивіски, призвичаїти їх до нового символічного ландшафту. Але процес ухвалення політичних рішень не так далеко відкотився від радянських практик. Справжня декомунізація відбудеться, коли буде інше ставлення до людини як до основної цінності. Зараз ЙОГО НЕ МАЮТЬ НІ БІЗНЕС, НІ ДЕРЖАВНІ ПІДПРИЄМСТВА. Людина – це щось нікому не цікаве. Це по суті той самий Радянський Союз, тільки в іншому забарвленні.
Декомунізація не завершилася. До неї далеко, судячи з риторики політиків і власників бізнесу. Шлях до звільнення від радянщини можна пройти за три роки, а можна й за 30. Усе залежить від алгоритмів і того, хто залучений в ухвалення рішень. Суспільству потрібна критична маса людей із владними повноваженнями, яка мислить по-новому. Вони мають вибрати той інструмент, який працюватиме і дасть змогу впливати на людей. Але цей вплив має бути переконливий, а не маніпулятивний. В українських реаліях це зробити нелегко.
Микола Скиба, 45 років, експерт із питань освіти
Маємо декомунізувати й адміністративний поділ, нав'язаний за часів СРСР. Наприклад, ліквідували Кам'янець-Подільську область, бо там була столиця УНР. Треба повертати, як це було за притомніших часів, щонайменше століття тому, коли була Українська держава. Навіть назву "Південно-Західна залізниця", яку ввели за часів Російської імперії, не спромоглися змінити. Ніхто не може пояснити, чому воно так. Коли завершиться процес декомунізації – не знаю. Мислити п'ятирічками – це теж радянщина. ГОЛОВНЕ – ПРОДОВЖУВАТИ ПРАЦЮВАТИ.
Ростислав Лужецький, 48 років, художник
Маємо подолати свою меншовартість. Поки що живемо спогадами "Не все було погано". Забуваємо про десятки мільйонів жертв цього минулого. У радянські часи постійна БРЕХНЯ І ТИСК стали наркотиками. Після 1991 року багатьом цього не вистачає.
На початку незалежності комуністи ставали під синьо-жовтий стяг, бо їм важливо було залишатися начальниками, не важливо де. Ми 1990-го пережили правління колишніх комуністів, далі нами правили колишні комсомольці, зараз у владі піонери. Залишилося пережити жовтенят.
Ті, хто виросли при комунізмі, мають відійти.
Йосиф Зісельс, 71 рік, дисидент, керівник Конгресу національних громад України
Декомунізація не вимагає великого бюджету. Її роблять історики, мистецтвознавці та комунальники. Найпоширеніший міф – "скільки відмиють на табличках" – профанація, видумана противниками очищення. Гроші на періодичну заміну вивісок закладають у бюджети багато років.
Люди, які не бачать різниці у назвах вулиць, можуть віддавати свою квартиру мародерам із ДНР–ЛНР. За байдужістю приходять молодики, які встановлюватимуть тут своє.
Коли спільно із західними партнерами ПЕРЕМОЖЕМО РОСІЮ, це буде відправна точка. Можна буде завершувати декомунізацію і братися за дерусифікацію. Багато досі виховують дітей у такому дусі: "Росіяни – брати", "У нас там родичі", "Ми там на заробітках". Не треба сподіватися, що "совки" помруть. Фізично вони зникнуть, але ментально передадуть псевдоцінності в наступні покоління.
В умовах воєнного стану всіх, хто говорить про "русский мир", треба судити. Це потрібно було робити давно, але не було кому.
Сергій ШАМАРА, 37 років, історик
Маємо декомунізувати й адміністративний поділ, нав'язаний за часів СРСР. Наприклад, ліквідували Кам'янець-Подільську область, бо там була столиця УНР. Треба повертати, як це було за притомніших часів, щонайменше століття тому, коли була Українська держава. Навіть назву "Південно-Західна залізниця", яку ввели за часів Російської імперії, не спромоглися змінити. Ніхто не може пояснити, чому воно так. Коли завершиться процес декомунізації – не знаю. Мислити п'ятирічками – це теж радянщина. ГОЛОВНЕ – ПРОДОВЖУВАТИ ПРАЦЮВАТИ.
Ростислав Лужецький, 48 років, художник
Ростити нову Україну потрібно зі школи. З підручників треба прибрати задачі, де питають, СКІЛЬКИ ВІДЕР ПОМІДОРІВ ЗІБРАЛИ КОЛГОСПНИКИ. Взагалі не має бути позитивних згадувань про радянщину. Україна повинна мати власну історію без чужих міфів і героїв. Ними Росія досі тримає біля себе велику частину нашого народу. Наприклад, через телебачення. Багато українців вважають, що тоді жили краще.
Сергій Марченко, 43 роки, експерт ринку праці
Знесли багато пам'ятників, які отруювали людям мізки. Важко бути моральним, де посеред міста стоїть людина, яка вбивала українців. Але досі не декомунізували Кримінальний кодекс, де визнана первинність "социалистической собственности". Людина вб'є іншу й сяде на вісім років. А вкраде велосипед – загримить на 10.
Совок – ПРОДУКТ ВЕЛИКИХ ЛЮДСЬКИХ ГРІХІВ. Коли він у голові, люди мислять, як примітивні споживачі. Щоб перетворитися на "радянську людину", достатньо дивитися російські та й деякі українські телеканали й вимкнути мозок. А щоб стати гідним українцем, треба навчатися, спілкуватися, думати, читати. Докладати зусиль. Совок заганяє людину до мінімальних потреб. Деградувати легко. Важко йти догори.
Олександр ПАЛІЙ, 44 роки, політолог
В Ізраїлі не хочеш прийняти ідеї, які є визначальними для суспільства, – посидь у тюрмі. У Швейцарії історик піддав сумніву кількість жертв Голокосту в образливий спосіб – сів на п'ять років. А ми ЗАНАДТО ЛІБЕРАЛЬНІ ДО ВОРОГІВ своєї держави.
Тарас ЧОРНОВІЛ, 54 роки, колишній народний депутат
Чому спалили тіло Гітлера? Щоб не було могили, на яку можуть покласти квіти. Маємо витерти зі своєї історії все комуністичне.
Більшість людей, які ностальгують за радянським минулим, сумують за стабільністю. Вони були молоді й мали секс – їм здається, що тоді все було добре. А між тим від Радянського Союзу нам дісталися не тільки гідроелектростанції, мости, але й ОБІСЦЯНІ ПІД'ЇЗДИ і підпалені кнопки ліфтів, жлобство. І таку жлоб-культуру треба перемагати в собі.
Віталій ДЕЙНЕГА, 35 років, засновник волонтерської організації "Повернись живим"
Мусимо рухатися до повного очищення від радянського. Спочатку навколишнього, візуального й топонімічного простору. Потім – свідомості. Насамперед треба відмовитися від поняття "ми як радянський народ". Від підручників до історичного музею. Бо там "ми" воювали з гітлерівцями. Насправді ж, ми воювали і з гітлерівцями, і зі сталінцями. Що ті, що ті окупанти.
Декомунізація змушує нас замислитися про масштаби гуманітарної трагедії українського народу. Визвольні змагання столітньої давнини, Голодомор, Друга світова – це все боротьба радянської системи з українцями. Як наслідок – народ ненавидить країну, державу. Опирається відповідальності. Тому нам ще не один рік доведеться боротися з патерналізмом, сподіваннями на популістів і байдужістю до того, що лежить за межами примітивних сьогоденних інтересів.
Тімур ЖЕЛДАК, 43 роки, експерт у сфері аналізу даних, штучного інтелекту
Процес декомунізації складний і довготривалий. Із людьми треба працювати, розíяснювати, чому одні символи замінюють на інші, чому колишні назви міст і вулиць неприпустимі сьогодні. Часто цього не розуміють і не сприймають.
Декомунізація однаково важлива для науки, освіти, культури, політики й армії. Якщо не вирішуватимемо проблему комплексно, ця хвороба прогресуватиме.
Варто створювати свій якісний продукт ñ видавати українські книжки, знімати фільми. Нам не вистачає інформаційного та фінансового ресурсу.
Декомунізація змушує суспільство САМОСТІЙНО ДУМАТИ. Українці дізнаватимуться нове, згадуватимуть минуле, аналізуватимуть, порівнюватимуть факти. Це буде гімнастикою для розуму. Тема звільнення від радянського почне відходити на другий план, коли перестане цікавити суспільство. На це піде до 10 років.
Василь ПАВЛОВ, 43 роки, історик
Декомунізація розгортається в переконливому напрямі й доволі великому обсязі. Єдиний її дефект – пізно почалася. Цей процес гальмує дурість. Депутат Вілкул виступав за збереження назви Дніпропетровськ. Якби він потрапив до рук Петровського, на честь якого назвали Катеринослав, той би розстріляв його і за 5 хвилин забув. Тепер маємо дурість, подібну на російську. Санкт-Петербург – центр Ленінградської області. Те саме
з Дніпром і Дніпропетровською областю.
У Києві недавно з'явилася вулиця Сверстюка. Одразу зібралися бабусі. Мовляв, залиште назву Марини Раскової. Їх не цікавить, яке відношення ця радянська льотчиця мала до Києва. Перейменували без пояснення. А має бути великий щит, де написано, хто такий Євген Сверстюк.
Проспект Степана Бандери в Києві – це правильно. Але треба було ще в 1990-х розтлумачувати, що таке ОУН, УПА, радянська присутність у Галичині. Щоб масова свідомість знала: ЦЕ ТРЕБА ЗРОБИТИ Й ІНШОГО ВИХОДУ НЕМАЄ.
Вадим Скуратівський, 77 років, культуролог
Зміни у свідомості потребують просвітницької роботи. Треба просувати українство. Довести молоді, що УКРАЇНЦЕМ БУТИ КЛАСНО. Декомунізація визначає курс країни на десятиріччя. Вона має прийти в освіту і просвітництво більш широко. Також слід вирішити, як працювати з людьми і громадами, які категорично проти змін.
Денис МОНАСТИРСЬКИЙ, 37 років, експерт з питань права
4 
1
Коментарі