Еліта має заслужити право наводити лад. Якщо вона своїм прикладом показує протилежне і намагається навести порядок, починаючи знизу, це призводить до революції, – каже економіст Володимир Дубровський
Щодо найближчих 10 років України – ви налаштовані позитивно чи песимістично?
– Скоріше, позитивно. Революція триває. Це болісний і небезпечний процес. Жодна успішна країна не оминула його. У Франції їх було чотири. У Сполучених Штатах – війна за незалежність і громадянська. Усі проходили через подібні проблеми. Це не гарантія, що Україна стане успішною. Але є тенденції, які налаштовують на позитив.
Це правда, що певна наша відсталість є перевагою? Як її можна використати?
– Держави, які наздоганяють, мають чимало переваг. Це досвід інших, що можна оцінити й застосувати. Бідна країна має дешеву робочу силу й землю. Вона невибаглива до різних соціальних речей. Але, за останньою ознакою, з Україною не все гаразд, бо маємо радянський досвід. У нас будуть непогані можливості, якщо виберемося з цієї пастки. Маємо напрочуд освічене населення. Непогану інфраструктуру – відносно країн з порівняним рівнем добробуту. Це хороші стартові умови.
У чому зараз найбільша проблема нашої економіки?
– Перша і найгірша – це соціальний устрій обмеженого доступу. Його ще можна назвати неофеодалізмом. Це те, що було притаманно всьому світу кількасот років тому: монополізація, зрощення бізнесу і влади, велика корупція. За таких умов економіка не може бути ефективною. Здатна швидко зростати під час індустріалізації за рахунок запозичення ноу-хау. Наприклад, як це відбувалося у 1930-ті в Радянському Союзі. Зараз цей процес триває в багатьох країнах. Приміром, в Індонезії. Але це зростання обмежене. У нас індустріалізація вже відбулася, її потенціал вичерпано. Треба переходити до постіндустріальної стадії.
Друга фундаментальна проблема – структура населення. За радянських часів соціальна сфера розвивалася непогано. Тривалість життя була досить великою. Але архаїчної сім'ї, яка підтримувала стареньких за рахунок дітей, давно немає. Те, що в нас літні люди залежать від молодих, – скоріше, вада теперішнього стану економіки. Маємо невелику народжуваність. Старіння населення глибше, ніж у багатьох розвинених державах. Це тягар, з яким стартуємо.
Які зміни чи реформи на державному рівні потрібні? Що треба запроваджувати в першу чергу, аби економіка росла на 10 відсотків, а не на 2 щорічно?
– Потрібна комплексна програма. Точкові заходи не приведуть до такої мети. Необхідні інституційні реформи, що створять значно кращі умови для бізнесу. Треба позбутися обтяжливих регуляцій, навіть якщо вони є у деяких розвинених країнах. Приміром, у нас не може бути такого суворого контролю за молочними продуктами, як у ЄС. Не всі українці можуть собі дозволити дороге молоко. Має бути сегментований ринок. Щось – для бідних за доступними цінами, щось – для заможніших і для експорту. Населення збагачуватиметься – збільшуватиметься частка якісніших дорожчих продуктів.
Потрібна податкова реформа. Це те, чим займаюся в "Реанімаційному пакеті реформ". Податки та їх адміністрування (робота податкової служби. – Країна) – найбільша перешкода для ведення бізнесу з усіх, що залежать від економічної політики. Хоча є певні досягнення. Знизили рівень єдиного соціального внеску до 22 відсотків (обов'язковий платіж державного страхування у процентах від заробітної плати чи доходу. Раніше був від 36,76% до 49,7% – залежно від виробництва. – Країна).
Запровадили автоматичне відшкодування податку на додану вартість. Починає працювати електронний кабінет платників податків. Зараз ключовий момент – реформа корпоративного податку. Тобто треба замінити податок на прибуток, який є нескінченним джерелом корупції, податком на виведений капітал (податком обкладатимуть лише виведені дивіденди та деякі прирівняні платежі, отже розрахунок прибутку не буде предметом перевірки. Орієнтовною датою впровадження закону президент назвав 1 січня 2019 року. – Країна).
Що ще потрібно змінити?
– Платник податків має працювати із законом, а не з людьми. В Англії свого часу відбулася революція, бо король збирав податки конфіскаційним методом. Сам вирішував, скільки і з кого. В Україні це залишається актуальним. Наша податкова – це державний рекет із ліцензією. Це вихованці Миколи Азарова (прем'єр-міністр часів Януковича. – Країна), який заклав російську структуру. Вона поєднувала все: від розробки законодавства до силового захоплення порушників чи тих, кого ними нарікли.
Треба перезавантажити цю службу. Звиклі до старих методів люди не здатні працювати за новими правилами. Це не означає, що всіх співробітників мають звільнити. Є технічні працівники, які отримуватимуть зарплату чесно, а не в конвертах, як зараз. Але причетні до великомасштабної та дрібної корупції підуть на іншу роботу.
Маємо остаточно ліквідувати податок на працю, яким, по суті, є єдиний соціальний внесок. Це – економічна нісенітниця. Можна обкладати ресурси й доходи, але з останніми є проблема. Платники подають декларації, а їх перевіряють вибірково. Кого саме – вирішує податківець. Під час перевірки звертають увагу на доходи й витрати. Що врахувати як доходи, а що – як витрати? Тут є великий простір для маніпуляцій. Такі стягнення – найшкідливіші для економічного зростання.
Держава забагато перерозподіляє через бюджет та соціальні фонди. Не можемо скоротити ці витрати на 20–25 відсотків, як пропонують. Бо є армія, пенсіонери, державний борг, який треба виплачувати. Потрібно скоротити загальний обсяг і перенести тягар туди, де він менше заважає зростанню. Наприклад, на землю і нерухомість. Таких податків збирають дуже мало. Є шалені зловживання місцевих органів влади з наданням пільг. Існують сучасні прозорі методи оподаткування нерухомості. Ціну визначають залежно від реальних транзакцій купівлі-продажу. Цей механізм значно кращий, ніж праця оцінювача. Бо той може вчинити, як йому заманеться.
Що ще варто зробити?
– Треба реформувати пенсійну систему. Не так, як намагаються зробити зараз. А взагалі відмовитися від солідарної системи (внески нинішніх працівників спрямовують на виплату пенсій сьогоднішнім пенсіонерам. – Країна). Вона давно мертва. Три чверті пенсіонерів отримують не зароблену пенсію, а мінімальну. Необхідно перейти на систему, яка діє в Грузії. Це коли держава зобов'язується сплачувати мінімум людині певного віку, навіть якщо та не працювала. А не пенсію, яку заробила. Тобто не дати померти. А хто трудився і накопичував, отримуватиме ще й дохід зі своїх заощаджень.
Накопичувати можна в різних формах. Вкладати в пенсійні фонди, страхові компанії, нерухомість, потім – здавати її в оренду. Є ще механізм зворотної іпотеки. На старості можна залишити у спадок житло своїм нащадкам, але тоді нехай вони утримують. Або заповісти його тому, хто згоден утримувати, на умовах зворотної іпотеки. Це ринковий механізм. Треба позбутися сподівання, що держава нам забезпечить заможну старість. Вона має гарантувати мінімум.
Потрібно створювати підґрунтя для реформ на рівні суспільної свідомості. Інакше будь-який позитив потраплятиме під політичні загрози. Чому в нас така сваволя силових органів? Тому що у суспільства немає запиту на права власності, на захист прав підприємців.
Наприкінці минулої осені оприлюднили дослідження Асоціації сертифікованих бухгалтерів і аудиторів. Воно показало, що в Україні 46 відсотків тіньової економіки. Це правда?
– Опитували бухгалтерів і фінансових директорів, які входять до цієї асоціації. Це їхня суб'єктивна узагальнена думка. Міністерство економічного розвитку й торгівлі говорить про 33 відсотки. Це великий прогрес. 2014-го було на 10 процентних пунктів більше.
Наскільки це гальмує розвиток? Є думка, що на певному етапі тіньова економіка рятує Україну.
– Якби теперішнє податкове навантаження поширювалося на всю нашу економіку, вона не те що не могла б розвиватися, а вмерла б.
Чи може держава витратити гроші краще за платників податків? До певного рівня – так, але чим більше вона збирає і чим менше її спроможність та підконтрольність, тим гірше. В Україні вона робить це дуже неефективно. Наприклад, утримує силові структури, які займаються державним рекетом.
Попри це тіньова економіка залишається злом. Один підприємець стоїть на базарі, сплативши податки. А поряд із ним – той, хто не заплатив нічого. Виникає нечесна конкуренція. Хто не сплачує, може скинути ціну. Зіштовхує сумлінного платника в тінь. Схемами користуються ті, хто має зв'язки. Іноземні інвестори не мають таких можливостей – і програють. Рівні правила гри приведуть до нас чесних підприємців. Маємо створювати умови, за яких працювати чесно легше.
У структурі нашої економіки домінує великий і надвеликий бізнес, і саме там головна частина тіні. Він має зв'язки з владою, є олігархічним, тому може ухилятися від податків. З країни виводять близько 10 відсотків внутрішнього валового продукту щорічно. Більша частина цих грошей потрапляє в офшори. Десь 50–60 мільярдів гривень щороку втрачаємо тільки на податку на прибуток. А ще є податкові ями. Зараз їх значно прикрили. За Януковича це були чорні діри.
Чому саме офшори й митні порушення є найбільшими?
– За рік до офшорів виводять близько 10 мільярдів доларів, і ще 6 мільярдів доларів становить контрабанда. А точніше, всі зловживання з митною вартістю. Через заниження митної вартості товарів. Контрабанда перевищує обіг усіх підприємців, які працюють у роздрібній торгівлі. Це десь 190 мільярдів.
Знаю випадки, коли контрабандні товари продавали в бюджетні організації. Вони проходили через тендери за фальшивими документами. Великі схеми становлять більшу частину обороту. Починати боротьбу варто з них. Але ті, хто за ними стоїть, намагаються перевести стрілки на дрібний бізнес. До нього справа теж колись дійде, але еліта має заслужити право наводити лад у країні. Якщо вона своїм прикладом показує протилежне і намагається навести порядок, починаючи знизу, це призводить до революції.
Чому проблема тіньової економіки набула таких масштабів?
– Багато проблем тягнуться від совка. Але тінізація зарплат – наслідок солідарної системи. Вона обкладає великими податками працю. Дісталась у спадок від СРСР. Однак діє в багатьох країнах, які не були його частиною. Солідарна система породжує тіньову економіку. Більша її частина – не у виплаті зарплат. Вона – у схемах, якими користуються надвеликі підприємства.
Що дасть країні виведення цих грошей із тіні?
– Неможливо вивести економіку повністю з тіні. 10–15 відсотків залишаться. Це – няні, прибиральниці, люди, які працюють за готівку. Якщо зведемо тіньову економіку до того, що лише вони трудитимуться незареєстровано, а все інше буде "білим", зможемо знизити податки.
Як досягти західного рівня заробітних плат?
– У світі можна знайти людей, готових працювати за 50 доларів на місяць. Наприклад, в Індії. Це пов'язано з кліматом, невибагливістю, молодістю населення, відсутністю великих податків. З точки зору дешевої робочої сили, не можемо з ними конкурувати. Драйвером розвитку в нас можуть бути конкурентні переваги в інноваціях, які ми отримали у спадок від Радянського Союзу. Країни, які отримали зону вільної торгівлі з ЄС, швидко прогресували за рахунок іноземних інвестицій. Після підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом інвестиції там збільшилися в кілька разів. У нас велика перешкода – відсутність правового захисту. Нашій судовій системі не довіряють у світі. Але є політичні і військові ризики, корупція й війна.
Болгарія за кілька років отримувала стільки прямих інвестицій, що вони становили 30 відсотків валового внутрішнього продукту. Країна мала такі самі проблеми, як і ми. Але кожен маленький крок приносив великий потік іноземних грошей. Їхні лідери зрозуміли: так можна заробити значні політичні бали. Болгарський уряд почав наполегливо реформувати систему.
Це могла б бути й українська історія. Але у нас є кордон із Росією. Навіть вирішивши внутрішні проблеми, розраховувати на такий сюжет не варто. РФ агресивна і непередбачувана. Тим більше, не відомо – що там станеться згодом.
Як стимулювати розвиток середнього бізнесу?
– Міністр фінансів Франції Жан-Батист Кольбер (жив у 1619–1683 роках. – Країна) якось зібрав підприємців середнього класу й запитав, чим держава може їм допомогти. Один із них вдало відповів: "Не втручайтесь". Держава не може не заважати бізнесу взагалі. Вона збирає податки, встановлює певні регуляторні обмеження. Але має робити це мінімально й у такій формі, щоб не лізти в саме підприємництво. А в нас це мінні поля – не знаєш, де підірвешся.
Чого чекаєте від президентських і парламентських виборів 2019 року? Відбудеться якісне оновлення влади?
– Багато всього концентрується навколо них. Якщо Росія впливала на вибори у США, то українськими намагатиметься керувати. Хоч якими поганими видаються нинішній парламент і президент, ризики ще гірші. Результати соціологічних опитувань жахають. Можливі великі потрясіння. Сподівання на кращі зміни будуть, якщо люди порозумнішають і з'являться нові політичні гравці.
Які наслідки будуть для країни, якщо Петро Порошенко залишиться президентом на другий термін?
– Залежить від того, хто і як на нього впливатиме. Громадянське суспільство розчароване, але воно є. Західні донори втомилися, однак не припинили підтримувати Україну. Якщо ці дві сили сформують Порошенку коридор для реформ, він робитиме правильні речі.
Які партії і президент потрібні Україні?
– Партії мають бути ідеологічні, а не персональні. Уособлювати інтереси певних частин суспільства, бути відповідальними і працювати на майбутнє. Це не швидкий процес.
Президентом має бути вмілий управлінець із чітким баченням ситуації. Кандидатури, які є зараз, не мають досвіду управління. Навіть якщо у них хороші наміри, отримають владу без дієздатних інститутів й опиняться в ролі англійської королеви. Владу мають ті, хто може її утримати. Таких людей обирати главою держави небезпечно. Якщо хочуть обіймати високі посади, треба спочатку попрацювати, наприклад, міським головою.
Часто кажуть, що один із президентів США, Рональд Рейган, був артистом. Але він зробив кар'єру як лідер величезної профспілки кіноакторів, працював губернатором найбільшого штату – Каліфорнії. Лише після цього очолив країну.
3 
35413
Коментарі