ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС І ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ НАЦІЇ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ВСЕ НЕПРАЦЮЮЧЕ ПОВИННЕ ЙТИ, – КАЖЕ ПОЛІТТЕХНОЛОГ СЕРГІЙ ГАЙДАЙ
Політична криза триває майже чотири місяці. Що її спричинило і чому країна досі не може вийти з неї?
– Криза триває не чотири місяці. У нас вона з моменту утворення країни. Періодично стаються її сплески. Основна причина – ми, громадяни, поки що не побудували свою державу. І в ній немає тих, кого можна було б назвати політичною елітою. Державна машина майже не працює.
Що таке революційна ситуація? Це коли верхи не можуть, а низи вже не хочуть жити по-старому. Так ось верхи в нас уже давно не можуть. Вони і раніше не могли. Просто до останнього часу у нас було багато ілюзій, а сьогодні їх не залишилося.
Яких ілюзій?
– Основна технологія збереження влади в українського політичного класу – імітація. Президент вдає, що він – глава держави. Однак ми починаємо розуміти, що він ніякий не гарант Основного закону. Що фабрика в Липецьку для нього важливіша за будь-який конституційний процес. Він не може відмовитися від заробляння грошей, яким займається вся верхівка. Криза – у цьому. Провладний клас не будує нову країну. Не працює для всього суспільства.
Вони так живуть уже майже 25 років. І їм усе сходить з рук.
– Громадян це вже не влаштовує. Одна справа, коли немає війни. Зовсім інша ситуація, коли на нас напали, і агресор – це багаторічний нібито стратегічний партнер. Зараз дискутують, чи потрібно припиняти дипломатичні стосунки з Росією? Звісно, треба. Якби в нас була еліта, це зробили б на другий день після анексії Криму.
Вже пішов третій рік.
– Говорять, у тому числі й президент, що зараз цього не можна робити. Причини називають смішні. Мовляв, наші громадяни, які перебувають там в тюрмах, не будуть захищені. Але вони й так незахищені. Наші дипломатичні стосунки з Росією не впливають на беззаконня там. Щодо Савченко нічого не зміниться, якщо розірвемо відносини з Москвою. І брехня, що тоді не можна буде проводити переговорів про заручників. А що робити з громадянами, які поїхали туди на заробітки? Якщо для них заробіток важливіший, бо в Росії більше платять, то нехай живуть там, будуть емігрантами, приймають інше громадянство. Кілька моїх знайомих працювали в Росії, добре заробляли – більше, ніж тут. Але повернулись: "Не можемо жити в країні, яка оголосила війну нашій Вітчизні".
Грузія переривала дипломатичні відносини, хоча багато грузинів живуть на території РФ. Коли в тебе є дипломатичні й торговельні стосунки з агресором, а ти кажеш, що Росія веде проти нас війну – ти брешеш і своїм громадянам, і світу. У відповідь же чуєш: "Це – громадянська війна". Бо якщо ні, то не було б дипломатичних відносин.
Петро Порошенко відповідає вимогам часу?
– Абсолютно не відповідає. Просто 54 відсоткам українців, які його обрали, був потрібен час, щоб зрозуміти це. Я бачив це на момент виборів – ми йдемо в провалля, обравши олігарха. Людину, яка все життя в політиці заробляла гроші. Українці проголосували за нього, бо сподобався, а не тому, що мав план дій. Плану в нього досі немає: ні як перемогти Росію, ні як скоротити в кілька разів роздутий державний апарат, ні як замінити теперішню еліту – бо вона не працює, а шкодить країні. Все, що робить Порошенко, – намагається зберегти все, як є, і втриматися на посаді.
Його все влаштовує?
– Можливо, його не влаштовують суспільні настрої, але стара система – звичайно. Сьогодні Порошенко – найуспішніша людина в Україні, яка від старої системи отримує найбільші дивіденди.
Вже говорять про дострокові не лише парламентські, а й президентські вибори.
– Усе йде до того, що ця псевдоеліта при владі не втримається. Питання тільки – якою ціною? За втечу "сім'ї Януковича" ми заплатили анексією Криму і війною на Донбасі. А також – економічною, соціальною і політичною кризою.
Порошенко мав би добровільно піти у відставку. Це був би відповідальний крок з його боку. Але жага влади й контролю в нього така, що мирно це не відбудеться. Хоча не треба бути експертом, щоб розуміти: у президента і у всього політичного класу не виходить керувати державою.
В Україні за останні 12 років відбулися дві події, які назвали революціями: помаранчева і Гідності. Насправді ж революції не сталося?
– Революція вдається, коли міняється державний устрій і йде старий політичний клас. Ми прогнали одну "сім'ю", а інша – залишилась. Політичний соратник президента Сергій Лещенко написав, що той просив не чіпати його "сім'ю". Зачекайте, я ж про вашу дружину не пишу. Відповідь: моя "сім'я" – це Кононенко, Шокін. Тобто як у Януковича була своя "сім'я" – починаючи з його сина і завершуючи Курченком. А що сьогодні робить син президента в парламенті? Якби не прізвище Порошенко, мав би шанс бути обраним? Ні.
Майдан програв?
– Ні. Майдан – тільки одна подія в ланцюжку перетворень.
Як переламати ситуацію?
– Для початку – не голосувати за всіх, хто був у владі до 2014 року. Інакше знову прирікатимемо країну на політичну кризу. У сьогоднішньому парламенті є тільки 50 людей, які б'ються, показують своє прагнення і бажання протистояти системі.
Колишні учасники коаліції кажуть, що уряд поганий, треба новий. Але ж вони його формували.
– Дати хабар лікарю в державній поліклініці, щоб він вас краще оглянув – це дрібна побутова корупція. Її можна швидко подолати. Жорстко карати або запровадити приватну медицину.
Справжня корупція – коли чиновники мають безконтрольний, не конкурентний доступ до ресурсів. Суть цієї влади – такий доступ.
Деякі народні депутати кажуть: "Ми – не бізнесмени, ми не заробляємо". Але вони виконують дуже непорядну роль – політично прикривають тих, хто заробляє. Порошенку дорікають, що взяв у БПП майже всю колишню команду Черновецького, який "пиляв" ресурси Києва. Він відповідає: "Але у нас є Мустафа, Лещенко, Заліщук. Вони навіть критикують мене". Насправді, вони виконують роль прикриття. Але все це – єдина система. Суть її – вузьке коло людей має безконтрольний доступ до ресурсів країни. Хтось підрахував, що це близько 500 сімей. Країна багатюща – за географією, земельними і енергетичними ресурсами. Однак багатства не поділені на конкурентній і рівній основі між громадянами. Я кажу не про "зрівняйлівку", а про вільний ринок. Найкращі тут не отримують можливостей. Отримують ті, хто захопив владу і стоять при розподілі. Для збереження цього є багато напрацьованих технологій.
Наприклад?
– Про імітацію вже згадували. Друга технологія потужніша – процедура. Можуть безкінечно маніпулювати процесом, створюючи враження, що він суворо вибудуваний і його треба дотримуватись. Чому, наприклад, багато хто в Грузії не любить Саакашвілі? Бо там він ігнорував звичні процедури. Щоб заарештувати злочинця і корупціонера прийнята довга судова процедура. Це – тяганина. Але якщо це не працює? Навіщо нам така процедура?
Є сенс створювати коаліцію з двох фракцій? Вона життєздатна?
– Усе, що відбувається вcередині парламенту сьогодні, не має для країни значення. Сенс є тільки в одному: всі народні депутати, що представляють фінансово-промислові групи, всі політичні угруповання, створені до 2014-го, повинні залишити політику. Якщо не хочуть сидіти. Бо кожного є за що ув'язнити – люди багато років крадуть, порушують закони, Конституцію. Наприклад, уся прокуратура незаконно відкривала справи, тиснула на політичних противників, підтасовувала факти. Краще поїхали б із цієї країни. Це – головна процедура, яку треба обговорювати. А дискутувати, з яких фракцій буде коаліція, скільки депутатів туди увійдуть – немає ніякого значення.
Вони не хочуть іти.
– Янукович теж не хотів іти у відставку після того, як провалив євроінтеграційний процес. Але суспільство сказало: доведеться. Втеча Януковича з України коштувала понад сотню життів на Майдані. Довелося перервати нормальне життя, будувати барикади, освоювати "коктейлі Молотова", битися з "Беркутом".
Сьогодні маємо обговорювати, чого нам коштуватиме небажання теперішніх подавати у відставку.
Коли політикам кажуть: "Може, все-таки вибори?" Відповідають: "Ні, зараз вони нам не потрібні. Після переформатування парламенту всі збережемо посади, мандати". Наприклад, великий "радикал" Ляшко додумався до того, щоб зберегти мандати нардепів і для тих, хто працюватиме в уряді. Запевняє, що так би проблему з Арсенієм Петровичем вирішили. Він чого тримається за крісло? Бо якщо піде у відставку, то буде в цій країні – ніхто. У нього немає мандата, не зможе ходити на засідання Верховної Ради, не матиме впливу. Йому шлях – на політичне кладовище. А от якби він мав мандат народного депутата, то пішов би у відставку, повернувся б у Верховну Раду і керував там "Народним фронтом". Насправді, Ляшко думає не про Яценюка, а виторговує для членів своєї фракції місця в уряді.
Є ризик, що на дострокових виборах пройдуть ті самі.
– З минулого життя в мене залишилися друзі в Москві й Петербурзі. Вони говорять, що доходить до божевілля. Людям кажуть: "Путін шкодить країні". Ті витріщають очі й відповідають: "А хто, якщо не він?" Це нагадує нашу ситуацію. Якщо цих прибрати, то хто ж? Політичний процес і процес створення нації полягає в тому, що все непрацююче повинне йти. Навіть якщо на його місце приходить щось гірше.
У природі є еволюція і селекція. Народжується багато варіантів якогось живого створіння. Неефективні поступово відмирають. Ефективніші передають цю ознаку спадково і рухаються. Тому нинішній парламент у чомусь кращий за попередній. Але і цей незабаром доведеться переобирати. Бо вже десь через півроку він перестав бути адекватним. Депутати звикли до теплої ванни й почали казати: "А хто, крім нас"?
Вибори варто проводити щороку?
– Італія в 1970-ті переживала страшну політичну кризу. Щороку був новий парламент. Ми крутили пальцем біля скроні. У Радянському Союзі все було стабільно: вибори – раз на п'ять років, кандидат – один на округ. За нього голосували 98 або 99 відсотків. А італійці щороку відправляли парламент у відставку, бо він не справлявся.
Це нагадує процес метаболізму. Коли організм хворіє – що каже лікар? Пийте більше води, приймайте ліки. Завдання – максимальна кількість гидоти має вийти з організму. А тут повинен бути політичний метаболізм.
Хто здатен бути лікарем?
– Громадянське суспільство. Люди, які готові частину свого життя витрачати на політичний процес.
Україні не пощастило з елітою. Вона не утворилася. Але країну врятувала наявність дуже активного громадянського суспільства – на відміну від тієї ж Росії. Інакше Майдану не було б. На його початку громадянська спільнота просила політиків не долучатися. Це було справедливо. Ті, хто називав себе опозицією, нічим не відрізнявся від Януковича і Партії регіонів. Вони колись були при владі й не показували високої ефективності управління країною. Зате заробляли гроші. Тому їх треба міняти. Найважливіше питання: як це зробити з найменшими втратами для країни?
І як?
– Вибори неминучі. Проблема не в тому, що потрібен ефективніший прем'єр, ніж Яценюк. Проблема в системі: хоч кого виберете, а вона далі грабуватиме країну. Потрібна людина, яка прийде демонтувати систему.
Саакашвілі?
– За темпераментом він здатен на таке. У Грузії зуміли розбити кримінальні й корупційні схеми. Але країну реформували троє людей. Це можуть бути й три сили. Одна – каральна. Садили всіх, хто заважав реформам. Якби тут був міністр внутрішніх справ Грузії часів Саакашвілі, то Шокін, Порошенко і Яценюк сиділи б. Якби не встигли втекти. Без каральної сили реформ не буде. Хтось має виконувати брудну роботу. При цьому не дотримуватися процедури. Бо за нашими процедурами, які називаються законами, нікого заарештувати й притягнути до відповідальності неможливо.
Також потрібен методолог – людина, яка знає що робити. Найчастіше з економікою. Каха Бендукідзе був архітектором реформ і мав політичну волю.
Третя людина – веде діалог із нацією. Говорить із суспільством. Займається піаром. Це був Саакашвілі. Боюся, що до нас приїхав тільки піар. Він це робить талановито і в Україні. Але без карального меча і без системного бачення.
Отже, запитання: хто буде каральним мечем і хто дасть бачення змін? Можливо, нам потрібен колективний Каха Бендукідзе. В Україні достатньо людей, які мають план – на відміну від Порошенка. Але хтось повинен їх зібрати і взяти на себе публічну відповідальність за те, що робитиметься. Чи буде це Саакашвілі? Можливо.
Його прізвища немає серед претендентів на посаду керівника уряду.
– Хоч би кого призначили прем'єром – усе буде погано. А якщо він буде з БПП, то це буде узурпація влади президентом. Порошенко не повинен був вести в парламент якусь політичну силу. Після перемоги на виборах у травні 2014 року він мав розбудовувати армію, вести діалог зі світом, стежити, щоб усі органи влади дотримувалися Конституції. А він створив політичну силу, завдання якої – зайти у Верховну Раду і взяти максимальну владу в уряді. Це – неправильно. Він перший є загрозою для Конституції. Бо трактує її, як йому зручно.
Але коли вибирати із двох зол – Яресько і Гройсмана, то я – за Гройсмана.
Чому?
– Яресько показала себе прихильником підвищення податків, ручного управління економікою, хоча її треба відпускати. Держава має сказати: всі мої стосунки з економікою – це підтримка наших виробників за кордоном. І податки. Платіть їх, бо треба гроші в бюджет. А далі – все, що не заборонено – дозволено. Яресько ж – за максимальне регулювання економіки держапаратом і підвищення податків. Хоча як тільки вони перевищують 20 відсотків, підприємництво в будь-якій країні тихо гасне.
Гройсман деякий час успішно з нічого створював Вінницю. Незважаючи на Ющенка, Януковича. Мені здається, він розуміє, що на кораблі президента пливе на політичне кладовище.
Якщо не хоче туди, йому треба буде підняти бунт проти Порошенка. Гройсман добре пам'ятає часи, коли був фігурою по значущості і силі не меншою за народного депутата від Вінниччини Порошенка.
Майбутні члени уряду мають проходити громадське обговорення?
– У владу не можна допускати нікого, хто має бізнес-активи. Категорично. Хоч би якою хорошою була ця людина, хоч би скільки вишиванок одягала. Є активи – іди займайся бізнесом. Створюй робочі місця і плати податки. У політиці тобі нема чого робити.
Як за останні два роки змінилося суспільство?
– Знайомий розповів, що в Адміністрації президента є ситуативна кімната. Нею керує знаний політтехнолог. Недавно ввечері пройшла інформація – президент зібрав фракцію. Сказав, що треба голосувати за відставку прем'єра. Попросив публічно Яценюка і Шокіна написати заяви. Але наступного ранку відбулася дивна річ. Більшість депутатів проголосували за те, щоб визнати роботу уряду незадовільною. Але на відставку Яценюка голосів не вистачило.
Мій знайомий питав керівника цієї ситуативної кімнати: "Що ж ви так прокололися? Президент зробив заяву, а депутати не підтримали". Той пояснює: "Президент сказав усе правильно. Він – чесний. Він – із народом. Не спрацювали козли-депутати. Президент в очах виборців виграв, а Верховна Рада взяла на себе негатив". А в соціальних мережах одразу ж з'явилася інформація: не проголосували всі підконтрольні Порошенку депутати. Якби він хотів по-справжньому зняти Яценюка, то зняв би.
Отак змінився інформаційний простір і суспільство. Всі зрозуміли: президент вирішив обманути народ. Більше це не працює. Народ обманювати все важче.
Якою буде Україна за рік?
– Буде дуже складно, але цікаво.
3 
1
Коментарі