"Щоб після війни не відкотитися назад, потрібен керівник із великими яйцями. Або жінка"

Кожен повинен вирішити, для чого він живе. Мій сенс життя – змінити культуру харчування в Україні. Це усвідомлення дає мені спокій.

Доки їмо радянські страви, доти сповідуємо цю культуру. Споживання олів'є на Новий рік усталює звичку дивитися телевізор за столом і палити клаптик паперу з бажанням над келихом шампанського.

Багато хто недолюблює мене за позитив і добро. "От шо ти такий веселий вічно", – кажуть.

 

У війні винні всі росіяни. Вб'ють цього Путіна – на його місце прийде інший.

Чому Путіну так уперлась Україна? Це знає тільки він. Думаю, ми просто його бісимо. Купив усіх, а нас не може. Має патологічне кадебістське виховання: всіх, хто тебе не любить, треба змусити тебе любити силою.

Під час зйомок фільму про борщ поспілкувався з вояками на Донбасі. Був здивований: усі гарні, чисті, спілкуються англійською.

Нам потрібен мілітарний державний устрій. Щоб кожен заздалегідь знав своє місце на війні. Хто вміє – воюватиме зі зброєю. Хтось волонтеритиме, лікуватиме, займатиметься логістикою. Я буду облаштовувати польові кухні.

Найперше, що пригадую, – як грався дерев'яними кубиками. Мав їх три.

Мій тато багато говорить і жартує. Мама – більш врівноважена, спокійна. Характер у мене – від батька, а спосіб мислення – від мами.

У дитинстві готував лише яєшню. Якось подивився шоу Гордона Рамзі. Спробував приготувати пасту за його рецептом. У процесі впустив виделку. Підняв, подивився на неї і зрозумів, що кулінарія – таки моє.

Кухар – не професія, вважали мої батьки й родичі. Ніхто не вірив, що в цьому можна досягнути успіху. Пізніше визнали, що помилялись.

Ідеальна їжа дарує емоції та відкриває новий світ. Сьогодні вона також повинна давати відчуття дому і того, що все буде добре.

Віримо ми всі, та кожен – у своє.

Уперше закохався у восьмому класі. Її звали Лада. Ми зустрічалися тиждень, після того ще два роки її любив. Потім закохався на першому курсі. Зустрічалися п'ять років. Теж не склалося. Востаннє – на одному з телешоу. І знову не пішло. Такі от три кохання в моєму житті.

Живу у світі любові. Відчуваю її до людей, до своїх кухарів, до продуктів, які використовую, до страв. Готовий дарувати свою любов усім та всьому довкола.

 

Любов – кайф для організму. Як трохи випити, як позайматися спортом, як після важкого дня лягти в гарячу ванну.

Абсолютного успіху не існує. Іноді мені кажуть, що я успішний. О'кей. Це не означає, що я повинен припинити свою роботу.

Боюся самотності під кінець життя. Боюся старості батьків. І ще з дитинства боюся бідності.

У маршрутці можемо передавати 500 гривень за проїзд через весь салон. А потім так само через купу людей отримуємо решту. Такого більше ніде у світі немає. Отже, ми добрі й довіряємо одне одному.

Не хочу говорити про хороші риси українців. Це буде необ'єктивно.

Ми втратили можливість уникнути війни після перемоги помаранчевої революції 2004-го.

Після війни важливо не відкотитися назад. Щоб цього не сталося, потрібен керівник із великими яйцями. Або жінка. Все-таки в нас матріархальне суспільство.

Дратує, коли кажуть: "Ти маєш бути мужиком". Бути чоловіком – це брати відповідальність за свої вчинки, оберігати тих, кого любиш. Та це стосується всіх людей. Все решта – тупі стереотипи.

Переконаний, після війни в нас легалізують марихуану. Швидше, ніж в інших європейських країнах. І доведіть мені, що канабіс шкідливіший за горілку.

Європейців з'їв їхній же лібералізм.

У моїй сім'ї всі спілкувалися українською. Російською почав говорити несвідомо. Вважав, що пофіг, яка мова. Коли на телебаченні запровадили мовні квоти, продюсери сказали: "Треба вчитись". "А я вмію! – відповів. – Можу завтра вже почати".

Якщо хочеш бути українцем, треба говорити українською. Особисто "прітєснятиму" тих, хто говоритиме про "прітєснєніє".

Перше, що зроблю, коли викинемо ворога з нашої країни, – поїду на риболовлю.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×