– Коли говоримо про війну, уявляємо Другу світову – танки, бомбардування міст, обстріли. Таке малоймовірно, зараз інша ситуація. Так, скупчення російських військ на кордоні є. Але, з погляду досягнення цілей Росії та реакції світу на це, важко уявити, щоб у центрі Європи була такого масштабу війна, – каже Олег РИБАЧУК, 63 роки, політик, колишній віцепрем'єр із питань європейської інтеграції.

– Кремль має випробуваний сценарій – експорт хаосу. В нього є великі можливості для цього. Є низка громадських організацій і агентури, Московський патріархат, корисні ідіоти. Багато способів впливу. Осінь в Україні – це завжди активний період для таких речей. Думаю, стратегія росіян – не повномасштабна війна. Спробують розхитати Україну будь-якими способами зсередини, додати більше хаосу. Підриватимуть довіру до влади.

Чому ситуація загострюється саме тепер?

– Для Путіна незалежна успішна Україна – це кінець "русского мира". Загроза наступу ворога існує постійно. Влітку ми розслабилися – посадили картоплю, роз'їхалися по відпочинках. Восени в Україні традиційно градус починає наростати. Навесні росіяни нагнітали ситуацію, літо пропустили. Хоча на Грузію напали якраз улітку. Зараз про загрозу наступу першими почали говорити американці, європейці. А українська влада, особливо президентська вертикаль, спочатку заперечувала: перебільшуєте, загрози немає. Потім стали казати: так, бачимо.

Якщо Росія зважиться-таки напасти, ми готові до удару у відповідь?

– Невелика ймовірність наступу є. Можливі якісь локальні речі. Наприклад, можуть використати сили спеціального призначення. Або своїх русотуристів, які 2014-го переїжджали з міста в місто, зривали українські прапори. Але Україна все-таки багато чого навчилася за ці роки. Армія зразка ­2021-го не схожа на ту, що була 2014 року. Це зовсім інші люди, сучасне озброєння. Звісно, його недостатньо. Хотілося б значно більше нових зразків. І не тільки тих, що їх показують на параді, а до армії вони так і не доходять. Головне – в теперішньої армії є злість. Багато військових мені говорили, що 2014-го у Криму вони психологічно не могли уявити, що росіяни стрілятимуть. Адже весь час казали, що ми братні народи. Зараз слово "росіянин" асоціюється зі словом "ворог". Якщо зелені чоловічки з'являться, їх нищитимуть.

В армії відбулися позитивні зміни. В її керівництві з'явилися генерали, які пройшли російсько-українську війну.

Чи готове наше політичне керівництво дати відсіч ворогу?

– Таке зараз враження, що українська влада реалізує російський сценарій. Бо сама себе дискредитує, проявляє слабкість. А головне – знижує й так низьку довіру до себе.

Хотілося б, щоб в Україні була ефективніша система влади. У нас немає професійного верховного командування, єдиного центру та процедури прийняття швидких рішень. Для американців питання національної безпеки – першочергове. В Україні цим може займатися помічник, секретар чи хтось, кому президент сказав начебто. Це неприпустимо. Слід робити висновки. А не лише намагатися переконати громадян, що армія сильна. Це справді так, але цього замало. Військовим важливо розуміти, що в них є певний рівень ­командування і що вони йому довіряють.

Нам постійно треба перебувати у стані бойової готовності, бо маємо сусіда-­агресора. Він хоче, щоб ми втратили незалежність. Для Росії Україна є величезним викликом. Тому намагатися раціонально аналізувати – буде напад чи ні – невдячна робота. Необхідно робити все, щоб ціна за таку авантюру була непідйомна для Кремля.

Захід може зупинити Росію?

– Світ став значно уважніший. Європейські та американські агенції стежать за безпекою. Все фіксують, діють певні алгоритми. І коли накопичується незрозуміло для чого військова сила, перекидаються до українських кордонів танкові підрозділи, на це реагують. Саме цим пояснюється готовність Великої Британії послати спецпризначенців в Україну. Конгресмени США вимагають збільшити військову допомогу. Низка наших союзників висловила готовність підтримати Україну не тільки глибокою стурбованістю, а зброєю, радниками, військовими технологіями.

У ХХІ столітті неможливо щось приховано зробити. Кремлю надійшло багато сигналів про те, якою буде ціна в разі агресії. Зараз міжнародна ситуація складніша, ситуація в Росії – теж, рейтинг Путіна падає.

Загалом стоїть питання системи безпеки в Європі. Росія відкрила фронт на Балканах, у Боснії і Герцеговині посилює ворожнечу між сербами й мусульманами-боснійцями. Захід зрозумів, що це системна загроза. Насправді йде війна за те, щоб зруйнувати систему, вибудувану після Другої світової. Захід це розуміє. Тривають інтенсивні консультації між військовими США та НАТО, європейськими країнами. Путін отримує чіткі сигнали, що ціна за авантюру буде дуже висока. Фактично йдеться про санкції, які стосуватимуться основного джерела доходу РФ – енергетики. Тобто режиму Путіна дають відчути, що він цього не витримає. У Кремлі це розуміють. Хоча, як завжди, шантажують, блефують, нагнітають.

×