Сага про санкції: як це (не) працює

Епізод другий: битва за обленерго, або Незнищенні Бабаков і Ко

"Країна" продовжує розслідувати дію санкцій, які Україна наклала на тих, хто працює на ворога. Держава застосувала персональні санкції щодо понад 10 тисяч осіб і більш як 7 тисяч компаній – у багатьох галузях економіки, зокрема стратегічних. Закон дозволяє конфіскувати підсанкційні активи протягом місяця. А на практиці не працює, навіть коли це стосується національної безпеки. Наприклад, вісім обленерго в Україні досі належать групі компаній VS Enеrgy, в якій заправляють росіяни. За цим стоїть тінь віцеспікера російської Думи Олександра Бабакова й олігархів Євгенія Гінера і Михайла Воєводіна

 

Як Україна почала судитися не з російськими олігархами, а з громадянами Євросоюзу

"Головну санкційну битву розпочато! Стягуємо активи росіян – корпоративні права у восьми обленерго, шести готелях, двох металургійних заводах, торговельному центрі на Хрещатику та ще 31 юридичної особи. Також – грошові кошти близько $2,5 млн", – написала у фейсбуку заступниця міністра юстиції Інна Богатих у червні 2023-го, коли Вищий антикорупційний суд почав розглядати позов Мін'юсту про стягнення в дохід держави активів Бабакова, Гінера, Воєводіна.

Чому Україна за понад рік не виграла цієї гучно анонсованої битви?

Нагадаємо, позов Мін'юсту є ключовою ланкою у процесі накладення санкцій. Механізм передбачає, що після рішення РНБО про застосування санкцій щодо конкретних осіб і VS Energy та набуття чинності цього рішення указом президента Володимира Зеленського 12 травня 2023-го Мін'юст подає позов до Вищого антикорупційного суду про стягнення їхніх активів. І лише за позитивної ухвали суду активи можна конфісковувати. Тим часом підсанкційні особи (ми ж бо демократична держава!) мають право оскаржити в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного суду факт накладення на них санкцій президентом України. У нашому випадку це теж відбувається одночасно з позовом Мін'юсту.

І тут виявилося, що в обох судових процесах державі протистоять не лише одіозні російські персони, а й нібито добропорядні громадяни Євросоюзу. Окрім громадян Росії Олександра Бабакова, Євгенія Гінера та Михайла Воєводіна, відповідачами за позовом Мін'юсту у ВАКСі щодо стягнення підсанкційних активів є троє громадян Латвії – Віліс Дамбінс, Валтс Вігантс, Артурс Альтбергс; двоє громадян Німеччини – Марина Ярославська та Олег Сізерман – і громадянка Франції Наталія Селіванова. Ця інтернаціональна команда оспорює президентський указ про накладення санкцій у Касаційному адміністративному суді. У травні 2023-го ці громадяни дружно подали позови, в яких просять визнати указ президента України протиправним і нечинним. Процеси за їхніми позовами в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного суду тривають понад рік. Судячи з ухвал, перебувають на стадії розгляду аргументів, які представляє Служба безпеки України, і до завершення неблизько.

Що об'єднує цих людей – із Росії, що веде війну на знищення України, з Латвії – одного з найактивніших адвокатів і партнерів України в цій війні, та з Німеччини і Франції – лідерів ЄС? За версією українських слідчих, Бабаков, Гінер і Воєводін створили складну структуру власності із залученням юридичних осіб в Україні, в офшорних країнах і на території ЄС, щоб забезпечити контроль і тінізацію своїх активів. Для цього залучили родичів і керівників їхніх підприємств як номінальних власників. Так серед власників з'явилися колишні менеджери компанії, громадяни Латвії – Віліс Дамбінс, Валтс Вігантс і Артурс Альтбергс; дружина Євгенія Гінера Марина Ярославська, яка народилася в Україні, до березня 2008-го мала російський паспорт, а потім стала громадянкою Німеччини; цивільна дружина Михайла Воєводіна Наталія Селіванова; Олег Сізерман – давній знайомий Гінера і Воє­водіна. Відповідно, щоб конфіскувати активи, держава має довести, що ці люди є номінальними, а не реальними власниками.

Повернімося до Вищого антикорупційного суду. За законом, ВАКС мав би розглянути позов за місяць плюс п'ять днів на апеляцію. Але процес триває понад рік. Чому?

Як розтягнути дні на тижні, тижні – на місяці, а місяці – на роки

Проти швидкої конфіскації підсанкційних активів працює кілька факторів. По-перше, підсанкційні особи всіма силами затягують судовий процес.

23 липня 2024 року. Чергове засідання у справі "Мін'юст проти VS Energy".

У судовій залі присутні: суддівська колегія на чолі з головою Віталієм Крик­ливим, заступниця керівника департаменту санкційної політики Мін'юсту Ірина Сербін і начальник відділу Тетяна Симоненко, а також – увага! – дев'ять адвокатів відповідачів.

– А хто ці люди, які заполонили залу судового засідання? – запитую в Тетяни Симоненко.

– Представники третіх осіб. Усі компанії та фізичні особи, які вважають, що рішення суду може вплинути на них, відрядили своїх представників.

Скільки ж третіх осіб заявлено? За ухвалами в цьому процесі можна порахувати, що в суді виступають представники 87 юридичних осіб та 19 фізичних осіб. Тобто понад 100 фігурантів по черзі висловлюють свою думку стосовно того самого доказу, заявленого у справі Мін'юстом. Таким чином судове засідання розтягнулося на 5 годин. І так щоразу кожного засідання. Звісно, це сповільнює розгляд справи і працює на відповідачів. Що довше слухається справа, то довше вони користуються своєю власністю. Справа налічує 150 томів, і такими темпами вона дійде до завершення не раніше кінця 2024 року. Тобто замість місяця у кращому разі мине півтора року. От вам і швидкий дієвий механізм санкцій.

 

Другий фактор – заплутана система власності групи компаній VS Energy, принцип "матрьошки". Приміром, у складі ПрАТ "Рівнеобленерго" є частка власності АТ "Миколаївобленерго" і навпаки: у складі АТ "Миколаївобл­енерго" є пакет акцій ПрАТ "Рівнеобл­енерго". Тож кожне клопотання, запит чи інша дія з боку держави в судовому процесі одразу множиться на додаткові дії, зустрічні клопотання та претензії. Дев'ять адвокатів, які за кожне засідання отримують суттєві гонорари, свою справу знають.

Ідемо далі. Європейське громадянство власників компанії серйозно ускладнює завдання держави у справі конфіскації цих активів. Навіть якщо всі розуміють, що ці люди є номінальними власниками, а реальні – на російському березі в тіні, запровадження санкцій проти номінальних власників із подальшою націоналізацією їхніх активів можливе лише, якщо суд встановить їхню провину. А це непросто. Власниця німецького паспорта Марина Ярославська, яку 2008-го Путін своїм указом позбавив російського громадянства, аби полегшити своєму партнеру Гінеру заплутати сліди, різких заяв у стилі "Крим наш" чи інших дій у руслі "СВО на Украине" не робила. Якщо ж суд прийме непідкріплене доказами рішення стосовно провини двох фігуранток з іноземними паспортами, будь-які такі дії проти громадян ЄС без серйозних доказів боляче вдарять по репутації України. Крім того, націоналізація без доведення провини може бути успішно оскаржена в Європейському суді з прав людини.

Ідемо ще далі. Бабаков, Гінер і Воє­водін свідомо заплутали не лише структуру своєї власності, а й особисте життя. Представники Марини Ярославської та Наталії Селіванової маневрують усіма юридичними прийомами, аби оспорити докази Мін'юсту про те, що жінки мали сімейні стосунки зі своїми чоловіками – Євгеном Гінером та Михайлом Воєводіним.

Усе це, так би мовити, об'єктивні фактори. Та є і суб'єктивні. Наприклад, сили й ресурси, що їх може задіяти держава та її опоненти. Нагадаю, двом юристкам Мін'юсту протистоять дев'ять адвокатів, найнятих формально незалежними особами.

Важливий і професіоналізм. Хотілося б утриматися від оцінювання роботи державних службовців, та нерідко її можна описати у стилі "не стріляйте в піаніста, він грає, як може". Докази родинних стосунків Гінера та Воєводіна зі своїми дружинами від Державного бюро розслідувань, що є в позові Мін'юсту, не витримують критики. Замість того щоб вчиняти слідчі дії й подавати запити, вони склали… протоколи огляду публікацій у пресі й на цьому робили висновки про причетність тих чи тих відповідачів до Бабакова, Гінера і Воєводіна. І добре це був би один протокол огляду публікації в ЗМІ, але за 5 годин судового засідання адвокати відповідачів розгромили з десяток таких. З такими аргументами важко сподіватися, що суд винесе рішення на користь держави.

Є фактор, що міг би потужно спрацювати як вагомий доказ на користь держави в цивільному процесі, – кримінальні провадження, які веде держава щодо підсанкційних осіб, так би мовити, паралельно. Але знову не спрацьовує. Принаймні поки що.

Як розслідувати, нічого не розслідуючи

Перше кримінальне провадження щодо Олександра Бабакова зареєстровано в листопаді 2012-го. Що тоді вдалося з'ясувати? У тексті ухвали Печерського районного суду знаходимо, що, за версією сторони обвинувачення, на території України, починаючи з 2001 року систематичну протиправну діяльність здійснює злочинна організація. Її членами, за версією слідства, яке вела Генеральна прокуратура, є троє громадян Росії: Євгеній Гінер, Михайло Воєводін і Олександр Бабаков. Останнього називають організатором злочину. Правоохоронці вважають, що ці троє розробили план злочинної діяльності з метою особистого незаконного збагачення на території України. Для цього заволоділи декількома групами активів енергетичної сфери. Ідеться про групу компаній VS Energy, яка є власником акціонерних товариств "Житомиробл­енерго", "Херсонобленерго", "Чернівціобленерго", "Рівнеобленерго" і "Кіровоградобленерго". Потім додалися частки в активах "Севастопольенерго", "Хмельницькобленерго", "Миколаїв­обленерго". Під час досудового розслідування встановили, що Бабаков, будучи депутатом Держдуми від партії "Единая Россия", використовував вплив на вище політичне керівництво України в період із 2001-го по 2014-й і забезпечував лобіювання інтересів злочинної групи та прикриття протиправної діяльності учасників організації з метою набуття нею активів на території України. За версією досудового розслідування, що його вела Генеральна прокуратура, члени групи створили складну структуру власності із залученням юридичних осіб на території України, в офшорних країнах і на території ЄС, залучали до володіння цією власністю родичів, так виникли "колишні дружини", та керівників їхніх підприємств – так з'явилися громадяни Латвії. Та, незважаючи на серйозність звинувачень, протягом усіх цих років слідчих дій у кримінальному провадженні не проводили. Тож для росіян це не мало ніяких наслідків.

2014 року з'явилося нове кримінальне провадження: через Бабакова, який підтримав анексію Криму, через активи в Севастополі та Ялті компанію VS Energy звинуватили в тому, що їхні власники вчиняли умисні дії з метою зміни меж території чи державного кордону України. Тоді Бабаков уперше став фігурантом санкційного списку з боку держави. Але санкції не спрацювали, бо ще не було відповідного законодавства, дієвий закон про санкції Верховна Рада ухвалила у травні 2022-го. А кримінальне провадження, якому анексія Криму нібито дала новий поштовх для боротьби за повернення обленерго у власність держави, теж закінчилося практично нічим. Усе вилилося лише у спробу націоналізувати Рівнеобленерго. У грудні 2015-го народний депутат Сергій Євтушок, мажоритарник із Рівненщини, зареєстрував проєкт закону про націоналізацію майна ПрАТ "Рівнеобленерго" як майна держави-агресора та її резидентів в Україні. Але до сесійної зали документ так і не потрапив.

 

Як виграти битву, коли не всі бої виграно

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спонукало VS Energy зректися росіян. На сайті української дочки VS Energy – ТОВ "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна" з'явилося повідомлення, що власниками бізнесу є громадяни ЄС: а "Бабаков, Гінер, Воєводін не володіють акціями будь-яких організацій Групи та не є серед бенефіціарних власників Групи. Євгеній Гінер перестав бути акціонером групи 2014 року як юридично, так і фактично. Відтоді він не має жодного зв'язку з Групою чи її співробітниками. Щодо Олександра Бабакова та Михайла Воєводіна, то вони ніколи не володіли акціями групи VS Energy".

Але Офіс генпрокурора діяв за своїм планом і у стилі "нам своє робить", у травні 2022-го поновивши слідчі дії за кримінальним провадженням дворічної давнини. Дії вели за статтями про привласнення (розтрату) чужого майна, протидію законній господарській діяльності, створення та керівництво злочинною організацією, а також участь у ній. Прокурор Офісу генпрокурора подав клопотання про арешти енергоактивів групи компаній VS Energy. Пакети акцій Херсонобленерго, Кіровоградобленерго, Житомиробленерго, Рівнеобленерго, Чернівціобленерго прокурор просив суд визнати речовими доказами у кримінальному провадженні й накласти на них арешт. Слідство заявило суду, що представники VS Energy протиправно консолідували частину об'єктів енергетичної інфраструктури України та протягом тривалого часу завдавали шкоди Україні, підривали її суверенітет і територіальну цілісність. Проте Печерський районний суд відмовився заарештувати корпоративні права обленерго. Своє рішення мотивував тим, що прокурор і слідство принесли в суд докази, зібрані 10 років тому. Тобто з папок із матеріалами кримінального провадження 2012-го здмухнули пил і понесли до суду. У результаті жодна посадова особа компаній не отримала підозри – і під час війни обленерго продовжили працювати на росіян.

Нарешті в жовтні 2022-го слідчі територіального підрозділу Державного бюро розслідувань Івано-Франківської області звернулися до міського суду з майже ідентичним попереднім клопотанням – накласти арешт на грошові кошти на банківських рахунках низки компаній групи VS Energy. Схиляю голову перед слідчими з Івано-Франківська! На відміну від своїх столичних колег вони провели реально копітку й об'ємну роботу – детально дослідили рух коштів на декількох десятках рахунків обленерго та групи компаній VS Energy в десятці банків, проаналізували, зіставили і склали картину. Найбільші фінансові потоки йшли через АТ "Перший інвестиційний банк" (PINBank) Євгенія Гінера, в якому йому належали на той час 88% власності. У січні 2024-го банк перереєстрували на державу в особі Фонду державного майна. Підставою стало рішення Вищого антикорупційного суду щодо стягнення акцій банку в дохід держави в межах застосованих щодо російського бізнесмена санкцій. Гінера звинуватили у фінансуванні тероризму та веденні агресивної війни шляхом сплати податків, проведення розрахунків з оборонними підприємствами країни-агресора за контрактами й угодами.

Перевірка російського реєстру платників податків показала, що на початок серпня 2024-го Гінер і досі співпрацює з російським оборонним концерном Рос­тех. У "ИК ТПЭ" Гінеру належить 65%, а Ростеху – 35% власності.

Але повернімося до доказів. За версією слідства, обленерго умисне завищували тарифи й ці кошти відправляли власникам VS Energy. Також аналіз руху грошей показав, що обленерго здійснювали безпідставні виплати на користь ТОВ "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна", ТОВ "ВС Груп Менеджмент" та пов'язаних із ними юридичних осіб. Так у 2017–2022 роках підконтрольні групи обленерго перерахували іншим компаніям всередині групи за фіктивними операціями на придбання цінних паперів 1 656 626 727 грн! У цьому разі суд нарешті став на бік Офісу генпрокурора й задовольнив клопотання. Наклали арешт на цінні папери, державним реєстраторам і нотаріусам заборонили вчиняти будь-які реєстраційні дії з паперами згаданих підприємств. Справді, такий пункт є в законі. На жаль, експерти наголошують, що законодавці не встановили покарання за порушення цієї статті, тож є ризик, що до моменту стягнення активів у дохід держави ці активи можуть не дожити в повному обсязі. Однак перший камінь у фундамент торжества справедливості закладено.

Як розвиватиметься санкційна сага "держава Україна проти Бабакова та Ко"? А головне, що потрібно для перемоги в ній? Потрібен професіоналізм там, де його критично не вистачає, приклади ми наводили. Потрібні узгоджені дії влади: як варіант – у першому матеріалі серії ми давали експертну думку про необхідність єдиного органу, що координував би санкційну діяльність із боку держави. Потрібно дотягти закони щодо санкційної політики там, де утворилися законодавчі прогалини, крізь які Бабаков і Ко вислизають.

Доки цього не зроблено, значна частина українських обленерго фактично належить ворогу. Як і лакшері-готель у самому центрі Києва. Євгеній Гінер, звісно, в ньому не сидить, як було за Януковича, коли київські піддані йшли з поклоном, аби "отримати добро", "вирішити питання" чи "розрулити ситуацію". Але тіні Бабакова, Гінера та Воєводіна за всім цим виразно проступають.

×