"Росіяни з білорусами підуть у наступ із півночі"

Путін і Лукашенко розгортають бойові дії континентального масштабу. Їхнє подальше існування можливе тільки за розростання цієї війни в широкий регіональний конфлікт, – каже дипломат Роман Безсмертний

Росія та Білорусь готують спільне розгортання військ. Про це домовилися глава режиму Олександр Лукашенко та російський президент Володимир Путін. Яка мета цього рішення?

– Угода про створення об'єднаної держави "Республіка Білорусь – Російська Федерація" зобов'язувала обидві країни утворити так зване регіональне угруповання військ. Але цю позицію Лукашенко ігнорував. Другий поштовх був 2019-го, коли підписали угоду між міністерствами оборони та внутрішніх справ обох держав. Третій – торік Лукашенко та Путін проголосили військову доктрину, що об'єднувала збройні сили й управління ними. Результат зустрічі 10 жовтня – формування бойового угруповання для військових дій. Це складова воєнної операції, яку проводять обидві країни. Лукашенко є сателітом, і його військом керують із генштабу РФ. У якому напрямку використають білоруські сили? Єдиний варіант – північний наступ на Україну. Рано чи пізно це реалізують. До нього вдавалися і 24 лютого. Диверсійно-розвідувальні групи, що увійшли на територію України, були здебільшого сформовані з білоруських громадян. Територію Білорусі використовують для обстрілів України. Є інформація, що це угруповання має однакову спрямованість на Україну, Польщу й Балтійські держави. Не можна про це забувати.

Протягом кількох останніх тижнів Кремль нарощує інформаційний прес, що нібито воює проти Північноатлантичного альянсу. Отже, якщо РФ робить це з ним на українській території, то чому не може воювати на польській чи балтійській? Паралельно всіляко крутять тему, що НАТО має слабкий військовий потенціал. Я переконаний, що Путін і Лукашенко – психічно хворі. Вони не просто йдуть на розгортання бойових дій континентального масштабу. Їхнє подальше існування можливе тільки за розростання цієї війни в широкий регіональний конфлікт.

 

Путін спільно з Лукашенком готувалися завдати об'єднаного удару по північному кордону України, казали ви.

– 10 жовтня, коли РФ завдала ракетних ударів по Україні, лише успішні дії нашої протиповітряної та протиракетної оборони й низька ефективність використання ракет і БПЛА – ураження цілей становило 13–18 відсотків – зруйнували план наступу. Підтвердженням цього є сформоване угруповання, що нині маневрує.

Інформаційно-психологічна атака, яку вели з 8 по 11 жовтня цьогоріч, свідчила, що Білорусь готова була вступити у війну, але наші Збройні сили зупинили їх.

8 жовтня послу України в Білорусі вручили ноту, в якій стверджували, що Київ планував завдати удару по Білорусі. Це таке собі обґрунтування вступу у війну?

– Нота нашому послу в Білорусі підтверджує, що вони готувалися до наступу. Вона є лише поясненням дій для власного народу й аргументом у суді.

Для чого в Білорусі запровадили "режим контртерористичної операції"?

– Як інструмент мобілізації. Білорусь із 24 лютого живе в режимі постійних військових навчань. Лукашенко так і не зміг пояснити, що собою являє ця контртерористична операція. Розконсервування бронетехніки й іншого озброєння свідчить про активну участь Мінська у війні. Їхнє військо виконує функцію стримування частини ЗСУ на північному кордоні за вказівкою російського генштабу.

Якщо Лукашенко віддасть наказ перетнути кордон, чи можливі протести в Білорусі?

– Я не сподівався б. Позаторік із Білорусі виїхала величезна кількість протестувальників, чи їх депортували, частина перебуває у в'язницях. А от поведінка їхньої армії буде своєрідна. Більшість із 40 тисяч війська – призовники. Кадрові війська – це сили спеціальних операцій і національна гвардія, жандарми Лукашенка. Їхня кількість – 16–17 тисяч. У разі початку операції можливе масове здавання білорусів у полон. Останні дослідження Chatham House (британський аналітичний центр у галузі міжнародних відносин. – Країна) у Білорусі засвідчили, що 84 відсотки населення – проти участі країни у війні. Водночас понад 40 процентів підтримує дії Путіна.

Лукашенко мав усю повноту влади. Чому віддав її Путіну?

– Його президентство можна поділити на три етапи. Перший, найкоротший, коли він входив до національно-демо­кратичного руху Білорусі. 1994-го чимало білоруських демократичних лідерів його підтримувало. Другий – перебування під впливом кагебешної системи. Третій – перебування повністю під контролем Кремля, ФСБ і Путіна. Лукашенко свідомо йшов на це заради збереження президентського крісла. За весь час свого правління він лише раз був законно обраний – 1994-го. Інші його воцаріння відбувалися шляхом здавання суверенітету. Найяскравіший приклад – 2010 рік, коли після програшу виборів і перед оголошенням результатів підписав угоду про створення союзної держави з РФ, чим повністю віддав суверенітет. На жаль, у білорусів не вистачило сил протистояти. Білорусь – єдина пострадянська держава, яка зберегла систему стеження і конт­ролю КГБ. Це законсервований совок. Тамтешня репресивна машина серйозно мотивована. Радянська система використала Другу світову, щоб винищити цей народ – загинув кожен третій білорус.

Яка має бути позиція України щодо Білорусі? Чи має українська армія переходити кордон і йти на Мінськ?

– Світлана Тихановська як законно обраний президент сформувала альтернативний уряд. Треба створювати білоруські збройні сили на базі полку Калиновського чи бригади "Погоня", які воюють за нас. Білорусам слід діяти, як генерал де Ґолль. Україна давно мала б розірвати дипломатичні відносини з Білоруссю. З точки зору міжнародного права, країни нині перебувають у стані війни. Маємо діяти щодо Мінська, як щодо ворога. Білорусь і Крим – два плацдарми, з яких Кремль атакує весь цивілізований світ, а не лише Україну. Тому проти них треба діяти тотожно. Як саме – це вже питання до Генерального штабу. Збройним силам України необхідно заходити на територію Білорусі, Росії й обов'язково Криму. Вихід на державні кордони не вирішує проблеми – він дасть лише перепочинок. Інше питання – чи вистачить Україні сил вразити ворога. Це питання до військових. Але якщо нацизм перемогли в Берліні, то рашизм треба перемагати в Москві. Інакше він швидко відродиться.

 

Москва готова відмовитися від продовження зернової угоди, заявив представник Росії в Організації Об'єднаних Націй. Які це може мати наслідки?

– Цей шантаж спрямований на те, щоб Україна і світ ішли на поступки Кремлю. Такі заяви стимулюватимуть діалог, необхідний РФ, яка має проблеми з армією. Це інструмент війни. Росія постійно вдаватиметься до шантажу – продовольчого, ядерного, будь-­якого. Кремль не перебирає способами та не звертає уваги на міжнародне право. На першому місці для нього дикунські традиції.

23 жовтня Сі Цзіньпіна утретє переобрали генеральним секретарем Компартії Китаю. Отже, в березні його переоберуть президентом на щорічній сесії парламенту. Що це означає для України?

– Сі Цзіньпін централізує систему управління за прикладом Мао Цзедуна. Нічого хорошого це Китаю не принесе. Навіть попри просвітницькі дії чинного голови КНР дві третіх його програми – репресивні рішення щодо китайців, уйгурів, казахів.

Китай готується до війни – у виступі Сі Цзіньпіна провідні теми були: національна безпека й захист інтересів країни. Китай занадто великий, щоб його ігнорувати в українській зовнішній політиці. На жаль, для Києва він завжди був не другорядним, а десятирядним фактором. Нині навіть немає людей, з якими можна обговорювати українсько-китайські відносини.

Світ сьогодні демонструє своєрідне ставлення до Пекіна. У китайській економіці майже скрізь присутній капітал США, Британії, Італії, Німеччини. Але тему порушення прав людини в Китаї я ставлю на перше місце. У їхніх конц­таборах утримують кількість людей, більшу за населення України. Світ має звертати на це увагу. Водночас треба розуміти, що Китай – це величезна економіка. За останні 30 років Україна щороку збільшувала постачання збіжжя туди. Рекордне сягнуло 11 мільйонів тонн. Над усім цим треба працювати, але потрібна акцентована участь держави в цій роботі. Треба розділяти торгово-економічні відносини й безпекові питання. Китай, попри мовчазну підтримку вчинків Росії, не вдаватиметься до активних дій. Він виходить із принципу: ворог мого ворога – мій друг. Для нього важлива стабільність у світі – це величезний гравець і гігантський ринок. Слід уважно вибудовувати систему відносин із ним.

Ізраїль днями знищив ракетами в Сирії місце збору іранських безпілотників, повідомила іноземна преса. Чи це допомогою Україні?

– Так склалося, що сьогодні в Ізраїлю й України частково спільні вороги. Рівень взаємодії між нашими країнами пояснюється ступенем небезпеки. З огляду на військово-технологічне забезпечення армії оборони Ізраїлю в них немає потенційної можливості постачати озброєння Україні. Тому вони реалізовують мовчазний нейтралітет. Війна Росії проти України та втягування в неї Ірану призвела до серйозних геополітичних змін. Періодично ми бачитимемо, як Нетаньягу сидітиме разом із Путіним із табличкою про "безсмертний полк" і паралельно спостерігатимемо, як Ізраїль атакує бази збору безпілотників і балістичних ракет. Вважати це глобальною співпрацею України та Ізраїлю марно. Це тактичні фрагменти збігу інтересів та обміну інформацією. Україна мусить захищатися, виходячи з власних національних потреб, так само Ізраїль реалізує свою тактику оборони. Перебуваючи в оточенні Хезболли, ХАМАСу й Ірану, йому важко переключатися на політику в інших регіонах. Україна так само має зосередитися на власних інтересах і розуміти, що нині Іран як ворога обох держав можна розглядати об'єктом проведення спільних операцій двох армій. Наші вороги мають величезні потенціали й ресурси, тому я вітав би будь-які спільні дії.

Іран надалі постачатиме Росії дрони?

– І не лише дрони, а й інше озброєння, бо його ядерна програма повністю залежить від РФ. Ще відтоді, як відмовився від допомоги Сполучених Штатів і всього цивілізованого світу та пере­йшов на ін'єкції Радянського Союзу. Раніше Іран був залежний від озброєнь, тепер – від розробок. Плюс супровід програми ядерного збагачення. Сьогодні Іран де-факто також є учасником війни проти України й порушує низку міжнародних угод, що стосуються виробництва й поширення ядерної зброї.

Угорщина все більше віддаляється від цінностей ЄС і намагається підірвати консолідовану підтримку України з боку Євросоюзу. Як на це вплинути?

– Угорщина на 98 відсотків енергетично залежна від Росії. І способів переключитися в неї немає. До того ж прем'єр-міністра Орбана вплутали у фінансові схеми з російськими кримінальними капіталами. Ситуація з енергетичною залежністю дає Угорщині змогу шантажувати Євросоюз. З другого боку, очевидно, що Москва рано чи пізно вимагатиме з Будапешта плату. Як поведеться Орбан – перед­бачити важко. ЄС і НАТО мають додатково моніторити цю країну щодо безпеки нашої держави. Також останні протести угорських громадян свідчать, що політика Орбана потроху відходить у минуле. Угорщина – напередодні величезних внутрішніх змін. За наявної ситуації я остерігався б російських провокацій в українсько-­угорських відносинах.

На яких напрямках має найактивніше працювати наша дипломатія?

– Найважливіший – група країн "Рамштайн" (контактна група з питань оборони України за участі міністрів оборони 50 держав. – Країна), другий – диригентська роль США в цих процесах, третій – Організація Об'єднаних Націй, четвертий – англо-саксонська група держав, що утворила свій формат допомоги Україні. У жодному разі не можна ігнорувати ситуацію в Центральній Азії та взагалі в індо-­тихоокеанському регіоні. Треба уважно працювати, але вся ця робота має бути сконцентрована навколо питання безпекового сектора України.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×