понеділок, 04 грудня 2023 11:45

Російська православна церква – не релігійне об'єднання, а частина державного апарату Російської Федерації

Треба добре розуміти, із чим ми боремося

Верховна Рада ухвалила 19 жовтня 2023 року закон у першому читанні, який є першим кроком до заборони в Україні так званої російської церкви. Якщо це рішення вдасться довести до ефективного виконання, належатиме до найбільших історично значущих подій масштабу останніх чотирьох століть.

Російська православна церква – це намертво закарбована чорна душа "русского мира". І доки на наших землях діятиме ця мафіозна структура, доти ми приречені регулярно повертатися в його задушливі обійми й не вирвемося з його чіпких пазурів на волю.

Скінчиться війна, не буде пуйла, але якщо в Україні лишиться московська псевдоцерква – після всіх наших жертв і перемог привид "русского мира" знову й знову оживатиме і труїтиме все довкола себе. Так уже бувало не раз. РПЦ вже нині готується після війни знову зіграти споконвічну роль кайданів на ногах України.

  Євген Дикий,  науковець і ветеран   Антитерористичної операції
Євген Дикий, науковець і ветеран Антитерористичної операції

РПЦ – псевдоцерква. Це не емоції чи навішування ярликів. Навпаки – треба добре розуміти, з чим ми боремося. І саме від розуміння залежить і виправданість нашої боротьби – моральна та юридична, і підбір правильних форм і методів боротьби. Так от, ми боремося не з церквою, взагалі не з релігійною організацією. І річ не в тому, що єдиною "релігійною доктриною" цієї організації є абсолютно не дотична до християнства суміш уявлень про нібито унікальність та богообраність Росії з ірраціо­нальною, зведеною в ранг культу ненавистю до всього, що походить із Заходу.

РПЦ – не церква в будь-якому значенні цього слова. Не добровільне об'єднання вірян, хоч за зовнішніми формальними ознаками має з ним подібність. Це частина державного апарату російської держави. Ця її роль і функціональне призначення незмінні незалежно від назви держави в різний час – чи то Російська імперія, чи то Радянський Союз, чи то Російська Федерація. РПЦ була та залишається саме державною структурою.

Залишу історикам дискутувати про те, як давно російське православ'я стало частиною державного механізму. Нагадаю, що Петро І офіційно скасував московську патріархію і натомість "учрєділ" Священний синод, усіх членів якого призначали царськими указами. Так, усе керівництво РПЦ відтоді аж до більшовицької революції призначали за тими ж правилами, як будь-яких інших чиновників російської держави – членів Адміралтейської колегії, дяків Посольського приказу чи катів Таємної канцелярії. А очолював вищий орган церковного управління посадовець, на­зва посади якого більш ніж промовиста – оберпрокурор Священного синоду.

За часів совка РПЦ жодним чином не змінила свого функціоналу, хоч більшовики з властивим їм лукавством формально відхрестилися від церкви й нібито дозволили її "незалежність". Оберпрокурора знову назвали патріархом, натомість кожного попа, тим більше єпископа чи іншого ієрарха, не просто погоджувало КГБ і партійні органи – щоб обіймати посади вище за парафіяльного попа, необхідно було офіційно стати сексотом, секретним працівником КГБ. І ідеологію для РПЦ розробляли не богослови, а професійні кадри з ідеологічного відділу ЦК.

Далекого 1986 року один з украй нечисленних справді хороших росіян, дисидент Володимир Войнович, написав пророчу антиутопію "Москва 2042", де серед персонажів був "первый заместитель по духовному окормлению, генерал-майор религиозной службы Отец Звездоний". Трохи згодом уже "перестроечный" письменник Лукін увів терміни "митро­замполіт", "протопарторг" та "комсобогомолки". Тоді це видавалося кумедним, але ідеально описувало реальний стан речей.

Тож путінське "ядерне православіє" з язичницькими іконами Миколи ІІ, Сталіна та Путіна у храмах, з офіційно взятими на озброєння російської армії розбірними церквами та з "покровительством Серафима Саровського розробці атомної бомби" – не випадкова патологія чи тимчасове збочення, а логічний черговий етап розвитку російської державної структури, брехливо названої церквою.

Саме з урахуванням цього слід оцінювати нинішні дії щодо заборони РПЦ в Україні. І саме так їх треба комунікувати всередині країни та нашим закордонним партнерам. У цьому сенсі формулювання нинішнього закону навіть занадто розпливчасті й говорять про "релігійні об'єднання, керовані з країни-агресора".

"Приходи" та "церкви" РПЦ в Україні – це не те саме, що індуїстські храми, буддійські дацани чи інші "екзотичні" культові споруди та громади "закордонної віри". Ці "церкви" та "приходи" – рівно те саме, як якби на нашій території відкрито працювали міські та районні управи ФСБ, відділення "Роспошти" та військкомати ЗС РФ.

Саме це виправдовує всі наші дії із заборони та розгону цієї мережі іноземних державних установ на нашій території. І саме тому це питання жодним чином не дотичне до питання свободи совісті та віровизнання. І оце ми маємо комунікувати на всіх рівнях, зокрема за кордоном, адже свобода совісті є одним із наріжних каменів вільного суспільства. І вкрай важливо пояснити, що заборона РПЦ не є порушенням цього наріжного каменя. І загалом це питання не стосується відносин між державою та релігіями, а лише відносин між двома державами, що воюють.

Те, що РПЦ доводиться законодавчо забороняти, – це вже план Б і поганий варіант. Я розумію, чому так довго тягнули з відповідним законом. Тривалий час було сподівання, що в умовах великої війни моральний тиск суспільства змусить священників РПЦ добровільно порвати всі зв'язки з Москвою та долучитися до української церкви. Для тих, у кого в голові дивним чином поєднується вірність РПЦ та бодай якісь уявлення про канонічність церков, ще 2018 року було повністю розв'язано потенційну внутрішню дилему: після отримання томоса ПЦУ неканонічною стала якраз РПЦ. І будь-хто, хто за вірою є справді православним, а не "русскомирцем", отримав повну можливість жити в гармонії із совістю, не працюючи на ворога.

Добровільний перехід був би значно кращим варіантом, без державного примусу, який важко пояснювати західним союзникам. Вони добре знають, якою важливою є свобода віровизнання, натомість абсолютно не розуміють суті та природи російської псевдоцеркви. У їхніх наївних уявленнях все, що зветься церквою, нею є і має відповідні права та захист. Але в тому й різниця між церквою, де миряни та клір самі вирішують свою долю, і державною установою РФ, з якої можна хіба що звільнитися персонально, як звільняються з роботи, але яку неможливо переробити зсередини та зробити українською установою. Установа отримала наказ "по вертикалі": ззовні трохи замаскуватися, наполягаючи на назві "УПЦ", але в жодному разі не зливатися з українською церквою. Перечекати, доки мине велика війна, в якій убивство українців освячує головний офіс цієї ж установи в Москві, та знову за повною програмою насаджувати колоніальне малоросійство та боротися з "отложением" України від Московії.

Шкода, що єдиний по-справжньому хороший варіант не спрацював. Москва переграла нас тактично, й це матиме досить неприємні наслідки – від проблем із союзниками вже нині до потенційно програних міжнародних судів у майбутньому. Але з тих варіантів, що залишилися – законодавча заборона та її жорстка імплементація або ж облишити все як є, – варіант заборони однозначно є меншим злом, навіть якщо виконувати закон доведеться грубою силою і навіть якщо потім нас десь за це засудять.

Дотиснути заборону за будь-яку ціну – тактично складно та некомфортно, залишити все як є – програти Москві стратегічно і більше ніколи не мати шансу це виправити.

Слід розуміти, що вікно можливостей для вирішення 400-річної проблеми вузь­ке і все звужується. Це можливо лише під час великої війни. У мирний час нас зацькують усім хором "правозащитников" та "левонападающих". У цьому хорі зіллються й уся розгалужена агентура Москви, і значно більша кількість щиросердих корисних ідіотів, які наївно віритимуть, що захищають свободу совісті, а не російську агентурну мережу.

Навіть нині можливості викинути РПЦ з України без проблем із міжнародною підтримкою вже значно менші, ніж були рік тому. Ми вже проґавили час, коли на хвилі співчуття до жертви небаченої в сучасному світі агресії нам були готові толерувати так само небачені в сучасному світі методи самозахисту. Проґавили з найкращих міркувань, бо ж хотіли зробити бездоганно. Натомість тепер усе одно робитимемо небездоганно, але вже в значно менш сприятливій обстановці. Зволікати далі вкрай ризиковано, ще трохи – і шанс буде втрачено остаточно.

У цій ситуації багато залежить від нас, українського тилового суспільства.

Комунікувати ситуацію, в якій лише дві сторони – держава та російська псевдоцерква, – набагато складніше, ніж трикутник "розгніване суспільство, яке прагне вогнем випалити російську державну установу в Україні та спопелити її агентуру – московська агентура під виглядом "церкви" – розважлива держава, яка йде на поступки суспільству, викорінює агентуру РФ, але притому не допускає самоуправства й ексцесів".

Ми маємо не імітаційно, а реально тиснути на владу стосовно другого читання закону, бажано ще й із правками, які роб­лять його виконання швидшим та ефективнішим. Так само після ухвалення маємо жорстко дотискати виконання закону, і якщо суди та правоохоронці вагатимуться, активно допомагати їм здолати ці вагання, зокрема створюючи ситуації, коли ми з нашим тиском будемо більшою потенційною проблемою, ніж опір купки упоротих попів РПЦ. Наприклад, дилему "виселяти упоротих із Лаври чи не ви­се­ляти?" слід замінити на вибір "або їх виселяє поліція, чемно і з дотриманням процедури, або ж те саме роблять "кантужені ветерани" й інші активісти – з невідомими наслідками". Такий вибір спрощує ситуацію для влади, і ми, тилова Україна, маємо це забезпечити. Це наш обов'язок, наш історичний шанс та наша місія історичної ваги.

Зараз ви читаєте новину «Російська православна церква – не релігійне об'єднання, а частина державного апарату Російської Федерації». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути