Роботодавці агресивно шукають людей. За пів року вакансій побільшало вдвічі

Наш ринок зростає. Але для інвесторів самої вигоди замало, їм потрібен захист вкладень, – каже експерт ринку праці Сергій Марченко

Президент Володимир Зеленський доручив головам обласних адміністрацій і міністрам відкрити щонайменше по одному заводу в кожному регіоні. Рівень зарплат на них мав би заохотити трудових мігрантів повертатися в Україну. Чи має шанс на успіх ця ідея?

– Чиновники не можуть створювати підприємства. Цим займаються бізнесмени. Посадовці повинні забезпечити сприятливий клімат, щоб інвестори могли розвивати бізнес.

Відкриття підприємства потребує кількох років підготовки. Зробити планування, зокрема фінансове. Мати кошти на розбудову. Розробити проєкт, запустити будівництво. Тому завдання – нереальне.

 

Наскільки доречно з економічної точки зору ставити такі завдання?

– Економічні проблеми не вирішуються командно-адміністративними методами. Влада, як прапорщик з анекдоту, хоче сказати: "Поїзд, стій! Раз-два". Чого один завод, а не два, не 10? Завдання влади – продовжувати реформу децентралізації.

Раніше головним завданням чиновників у регіонах було вибити гроші з Києва. Зараз вони зацікавлені, щоб там працював бізнес. Бо податки залишаються в місцевих бюджетах. За кілька років побачимо конкуренцію – підприємці реєструватимуть компанії там, де для них вигідніше. Це робота на роки. Тоді будуть заводи.

Заява Зеленського – це сигнал виборцям, а не чиновникам. Електорат Зеленського – поціновувачі радянського минулого, коли фабрики діяли й люди мали роботу в колгоспах.

Чиновники повинні розробити проєкти, знайти інвесторів і супроводжувати їх у режимі "інвестиційної няні" – державного менеджера, йдеться в ініціативі.

– П'ять років тому в нас не було "інвестнянь". Мали гарячу стадію війни. Але в Україну приходили інвестиції. На зустрічі в Давосі у січні 2020-го Зеленський розповів про "інвестнянь". Тоді рівень надходжень у країну впав найбільше за 25 років – до рівня 1990-х.

Нам потрібна прогнозована судова система. Не така, в якій президент вказує пальцем: ось Антоненко, він убив Шеремета, й людину два роки тримають у в'язниці. Бо для інвестора найголовніше – повернути вкладення, бути впевненим, що не будуть змарновані.

Недавно президентка Естонії заявила, що виступає за торгівлю з Україною, але проти інвестицій, бо наша країна для цього неприваблива. Щоб забрати власність у громадянина Естонії, українські місцеві депутати найняли кілера. Хотіли вбити адвоката (естонський бізнесмен Марсель Віхман хотів вкласти гроші в курортне селище Затока на Одещині. 2015 року зі­­ткнувся зі спробою рейдерства. Представники злочинного угруповання вимагали частку і кришування. Адвоката інвестора, Олександра Погорілого, намагалися вбити. Замаху запобігла Національна поліція. Замовником правоохоронці назвали секретаря місцевої селищної ради В'яче­слава Бокого. – Країна). Проблеми – в судах і в поліції, що захищають місцеві клани, а не в інвесторах.

Skoda відмовилася від ідеї інвестувати 15 мільярдів євро в будівництво автозаводу на Закарпатті. Бо держава не змогла захистити внутрішній ринок від "євроблях". Як залучати інвестиції?

– Гарантувати безпеку інвесторам через справедливі суди. Щоб не було такого, що інвестор сіє, мафія збирає його врожай, а поліція спостерігає осторонь.

Потрібне зростання економіки. Торік був спад, цього й наступного року прогнозують зростання на 4 відсотки. Передумови для інвестування є. Але самої вигоди замало – потрібен захист вкладень.

Коронакриза посилила проблему зайнятості. Рівень безробіття зріс з 8,5 відсотка до 9,9, йдеться в щорічному звіті Центру Разумкова. Але ви недавно писали, що ринок праці ожив. Як вирішується проблема працевлаштування?

– Економіка України впала на пів відсот­ка в лютому 2020-го – ще до локдауну. Підвалини кризи заклав ще уряд Олексія Гончарука. Восени 2019 року на 7,5 відсот­ка занепадало промислове виробництво.

Зараз ринок праці пожвавився практично на всіх напрямках. Найперше через великий відкладений попит. Торік компанії не наймали працівників, але потреба розвитку залишилася. Тому набирають тепер.

Другий чинник – зростання економіки. Нові бізнеси потребують робочих рук. На початок лютого на одному з найбільших сайтів із пошуку роботи розміщали 31 тисячу вакансій. А на початок серпня – 61 тисячу. Українські роботодавці агресивно шукають людей.

У владі заговорили про накопичувальну систему пенсій. Люди самі мають відкладати, бо нинішня солідарна система відживає своє. Чи понесуть гроші в недержавні фонди, якщо до влади існує колосальна недовіра?

– Проблема Пенсійного фонду виникла задовго до Зеленського. Основна причина – демографічна: щороку в Україні вмирає на 100 тисяч більше, ніж народжується. Пенсійну реформу постійно відкладали. Альтернативи накопичувальній системі немає. Питання – як її запровадять. Коли міністр фінансів каже, що 40-річним не варто розраховувати на державну пенсію, він має знати, що ці люди щонайменше 15 років платили відрахування й годували тих, хто на пенсії. Залишити їх без виплат – несправедливо. Треба повернути кошти платникам пенсійних внесків на персональні рахунки. Реалізація такої ініціативи – виклик для влади. Бо це великі гроші й колосальне соціальне напруження, якщо їх просто конфіскують.

Панує думка, що в Україні забагато людей із дипломами. Більшість безробітних, які стоять на обліку в центрах зайнятості, має вищу освіту. Чому вони не можуть реалізуватися в сучасній Україні?

– Українська освіта доступна порівняно, наприклад, з американською. Там за навчальний рік треба заплатити 20–30 тисяч доларів. У нас – 20 тисяч гривень. Цю суму можуть собі дозволити практично всі. Батьки посилають дітей в університети, щоб після навчання працювали юристами, економістами, менеджерами. Але ринок для початківців важкий. Юрист-новачок кілька років працюватиме кур'єром – бігатиме з документами по судах, носитиме папки, допомагатиме професіоналам. Не в усіх вистачає терпіння досягти рівня, коли сам починаєш заробляти. Тому часто кидають роботу за спеціальністю, виходять на біржу праці й ідуть на некваліфіковану роботу.

В Європі студенти зазвичай самі оплачують навчання. В Україні – їхні батьки. Коли в 17 років береш на освіту кредит у 100 тисяч доларів, маєш розуміти, як його віддаватимеш. Здобуваєш фах і виходиш спеціалістом. А коли за тебе платять батьки, влаштувавши на спеціальність, яка подобається їм, ставлення до здобуття знань буде відповідне. Така й кваліфікація.

За минуле десятиліття з України виїхали майже 4 мільйони українців, за оцінками колишнього міністра Кабінету міністрів Дмитра Дубілета. Що ці цифри означають для держави?

– 4 мільйони – заробітчани, які живуть в Україні, але працюють за кордоном. Ця цифра фігурує в багатьох звітах. Але вона неточна. У Польщі, Португалії, Італії, Іспанії багато людей зайняті нелегально, їх важко порахувати.

Ринок праці стає відкритим. Це позитивно вплинуло на доходи українців всередині країни. Після отримання безвізу трудова міграція пожвавилася і її вектор змістився з Росії і Казахстану на Європу – до більш прогнозованих, грошовитих і безпечних країн. Ця міграція знизила соціальну напруженість в Україні. Люди не сиділи без грошей і не накопичували невдоволення, а працювали і привозили валюту. Економіка цим живилася – за останні роки зарплати стрімко зросли та продовжують підвищуватися. Попри втрату промислово розвиненого Донбасу й курортного Криму Україна перевищила довоєнний рівень зарплат.

До трудової міграції треба ставитися спокійно. Людина має право заробляти більше. Якщо не бачить гідного кар'єрного розвитку в Україні, їде. Та наші роботодавці підвищують платню, конкуруючи з колегами в Польщі та Чехії. Це позитивний і цілком європейський процес. Поляки й іспанці працюють в Англії, бо там більші зарплати.

За кордоном великий попит на українських айтішників. Які ще спеціалісти виїздять?

– Сильного відтоку айтішників якраз немає – в нас ліберальне податкове навантаження на ІТ-бізнес. Їм напівлегально дають зарплати як приватним підприємцям, сплачуючи 5 відсотків з обороту. В Європі значно більші податки, а рівень зарплат не набагато вищий.

Масово виїздять працівники технічних спеціальностей. Токарі й електрозварювальники популярні на польських суднобудівних заводах. На керівні посади не їдуть, бо треба знати менталітет іншої країни, щоб керувати її громадянами. Виїжджають кваліфіковані працівники середньої ланки. Їх бракує і в Україні, і за кордоном.

Які професії дефіцитні?

– Розробник програмного забезпечення різними мовами програмування. Бракує технічних авторів, діджитал-маркетологів. Багато професій, що дотичні до ІТ, перебувають у перманентному дефіциті. Ця сфера постійно розширюється. Її ринок – цілий світ.

Які професії будуть затребувані за 10 років – в Україні, у світі?

– Є один загальний тренд – фізична праця автоматизується. Давно тестують безпілотні автомобілі. За п'ять років попрощаємося з професією водія. За п'ять-десять нашими дорогами їздитиме комерційний транспорт без шоферів.

Вже користуємося електронним банкінгом. Касири стають непотрібними.

Перспективні будуть професії з розумовою працею: програміст, маркетолог, логіст, менеджер.

Ви зазначали, що за президентства Зеленського відбувся наймасштабніший витік капіталу з України. Що стало причиною?

– Нестабільність влади – змінювалися уряди. Під час пандемії за три-чотири місяці мали кілька міністрів охорони здоров'я. Це стиль команди президента. Легко призначають людей і так само звільняють. А інвестиції потребують стабільності. Тому в Україну заходять мало серйозних підприємців. Ідуть або романтики, як Богдан Гаврилишин (1926–2016, український, канадський, швейцарський економіст, меценат. – Країна), який прийшов сюди зі своєю бізнес-школою. Або люди, які шукають швидкого заробітку.

Частина витоку – капітал українських інвесторів, зареєстрований як іноземний по офшорах. Влада не змогла донести, що їм нічого не загрожує. А якщо вони не почуваються захищеними, забирають гроші.

Які зміни відбулись у країні з 2019-го?

– Найбільший здобуток – українці можуть демократично обирати владу. Незалежно від того, чого хочуть політичні гравці. Українці реалізували своє право вибору, віддавши голоси за Зеленського. В Україні стала демократія. Попередня влада без перешкод передала повноваження. Це не Росія чи Білорусь.

Однак похитнулася віра в нових політиків. За Порошенка в політику зайшла прогресивна молодь. Але ніхто з них не став авторитетним. Всі так чи інакше замішані у скандалах, корупційних схемах. Не виконала обіцянок партія "Слуга народу", що йшла як нова й несистемна. Дискредитував себе перспективний "Голос". Провал нових політсил може завадити обрати прогресивну проукраїнську партію. Коли з'явиться, люди можуть їй не повірити.

В економіці влада поводиться хаотично. Відкрили ринок землі, але в кастрованому вигляді. Не пустили іноземців, а це означає, що українські олігархи не матимуть конкуренції і скуплять за безцінь землю. Власники, які не обробляють землі, могли отримати за неї добрі гроші. А одержать мізер.

Розкажіть про фермерські експерименти на Полтавщині. До висновків підштовхують?

– Я купив хату в селі. Коло неї є земелька. Щоб вона не стояла порожньою, посіяв голландську моркву. І вона добре вродила. Почав обробляти землю. Цьогоріч виросли кавуни по 10–12 кілограмів. Мені це подобається, бо в магазинах ніколи не доводилося купити справді смачний фрукт чи овоч. Бо виробники обирають не найсмачніший сорт, а найбільш урожайний, і який довше лежить. Я надаю перевагу смачним. Із залишків влаштовую розпродаж серед друзів. Вони раді купити таку городину. Найцікавіше, що я цим займаюся небагато часу. Приїжджаю в село на вихідні або через вихідні. Будь-хто з містян, хто має ділянки, може це робити. Треба вчасно посадити, кілька разів прополоти – далі воно росте саме.

Я хочу змінювати ринок рекрутингу в Україні. Зараз ми практично єдині, хто знаходить працівників за 14 днів. Це подобається нашим клієнтам, бо для роботодавця кожен день, коли немає на роботі спеціаліста, – втрата.

А фермерство – хобі. Мабуть, тому, що в усіх українців на генетичному рівні любов до землі.

×