"П'ята частина населення не працюють – це дуже багато"

Про причини й можливі наслідки американських протестів під гаслом "захопи Волл-Стріт" розповідає американський політолог Олександр Мотиль

Чи справді ті "99 відсотків людей", як себе називає цей рух, мають причину виходити на вулиці?

– Звичайно, мають – і правильно роблять, що виходять. Більшість американців стурбовані тим, що система є явно несправедливою. Але головне інше – людям було дуже важко останні три­чотири роки.

Є безробіття. Офіційно воно зачіпає 9,5 відсотка американців, а фактично – 18. ­П'ята частина населення не працюють – це дуже багато. Було б ще півбіди, якби не криза з нерухомістю, із кредитами й таким іншим. Споживачем цих послуг переважно був середній клас – і саме він найбільше потерпає. Люди, які працюють, купили будинки й заощаджують, щоб відправити дітей в університет – це серце Америки. І раптом у них земля йде з­під ніг.

Що найбільше роздратувало ­американців?

– Політика влади підтримувати компанії, які too big to fail – "завеликі, щоб зазнати краху". Банки, фінансові фірми отримували величезні гроші ще за Джорджа Буша­молодшого, а Обама продовжив цю політику. Багато хто вважає це несправедливим: "Ми замалі, значить, можемо зазнати краху й банкрутства. А вони завеликі – й не можуть. Наші гроші рятують їх, а чому вони не допомагають нам?"

Є ще один момент, який нагадує українських політиків. Торік банки продовжували отримувати допомогу – хоча вони вже цілком нормально працювали й мали високі прибутки. Близько 15 мільярдів доларів вони роздали своїм робітникам та вищому керівництву як бонуси. Отже, там грошей – аж по вуха, живуть вони добре, літають приватними літаками, мають "межигір'я" – а ми без нічого й не маємо жодних перспектив. Ні собі, ні дітям. Так діла не буде. Ось це і стало мобілізуючим фактором.

Також проявилась суто американська специфіка. За останні два­три роки ­розвинувся так званий рух Tea Party (англійською "чайна партія" або "чаювання" – обігрується знамените "Бостонське чаювання" 1773­го, з якого в США почалася війна за незалежність від Великої Британії. – "Країна"). Це відгалуження Республіканської партії, по суті, їхня електоральна база – люди з ­містечок та сіл центральних штатів, які також ­незадоволені Обамою та діючою економічною системою. Їх можна порівняти з тими українцями, які вийшли на "податковий майдан". І тут, і там говорять про те, що треба зменшити роль держави, дати людям свободу.

Ці проблеми можна виправити за нинішнього ладу – чи причини глибші?

– Майже ніхто з протестувальників не хоче відмовитися від капіталізму. Ця система працює і створила непогані умови для більшості населення Європи, Америки, й не тільки. Звичайно, є кризи – але це передбачувано. І загалом життя не таке страшне. Тож я не вважаю, що можливий соціалістичний варіант вирішення цієї проблеми. Мова йде про реформування існуючої системи. Проблема в конкретних банках та фірмах – "акулах", хижаках фінансового світу. А так – дайте людям хати, роботу й усе буде гаразд.

Президент Обама знає, як вирішити цю проблему?

– Так, але в політичному сенсі йому дуже складно. Президент прагне зменшити податки для середнього класу й підвищити їх для багатіїв. Останні – це маленький прошарок із приблизно двох тисяч людей. Усі вони мільярдери – як українські ахметови. 40 років тому податки для них становили 70–80 відсотків їхнього доходу. Зараз – 30–40. Найбільше зниження податків для багатіїв припадає на правління Джорджа Буша­-молодшого.

Якби Обама це змінив, економіка оздоровилася б?

– В економіці з'явилося б більше ­коштів. І політично президент отримав би від того дивіденди. Показав би більшості американців: "Я вас підтримую, ми ­перемогли ­багатіїв". Але проблема в тому, що республіканці категорично проти цього. ­Політологи­циніки кажуть: вони ­проти зміни податків, бо самі і є цими ­багатіями­­бізнесменами. Та республіканці стверджують, що економіка може зростати лише тоді, коли держава втручається якнайменше. І до цієї думки теж варто дослухатися. Це класичний лібералізм.

Так чи інакше, протести триватимуть – навіть незважаючи на те, що стає прохолодно. У протестувальників багато співчуваючих, які забезпечують їх усім необхідним. А політики не можуть залишити це без уваги – ані демократи, ані республіканці. ­Виступити проти їм буде важко. Тим більше, скоро вибори. На площах і в парках зібрались не якісь довговолосі хіпі чи немиті бомжі. Це середній клас – суть Сполучених Штатів. Тому, думаю, вони дійдуть якогось порозуміння й таки змінять податки. "99 відсотків", нехай частково, досягнуть того, за що виступають.

"Податковий майдан" у нас розігнали, а на його учасників завели кримінальні справи. У випадку з "Захопи Волл­стріт" такий сценарій малоймовірний. Чим викликана повага влади до пересічних американців?

– Подібний сценарій важко уявити в США в першу чергу завдяки індивідуалізму та готовності до останнього відстоювати свої інтереси. Є навіть таке визначення щодо американців – rough ­individualism – тобто самостійність, доведена до максимуму. Це було від початку існування Сполучених Штатів. Люди нічого не просять від держави, але коли бачать прояв несправедливості – а тут вона є – краще їх не дратувати. І влада змушена з цим рахуватися.

В Україні такого сприйняття владою ­людей ще немає, хоча індивідуалізм насправді є. Козацтво, махновщина – все це яскраві докази. Історично відстоювати власні інтереси українцям було важко, тому традиція й не розвинулась. Але всі передумови для цього наявні.

×