"Путінський режим упаде раптово"

У протистоянні важливе не тільки кількісне співвідношення армії, а й кількість готових умирати за це. У Москви таких небагато, – каже російський журналіст Ігор Яковенко

17 липня минуло п'ять років після збиття росіянами літака рейсу МН-17. 298 людей загинули. Коли керівництво РФ заплатить за це?

– Якщо говорити про ціну для Путіна й Суркова (Владислав Сурков – помічник російського президента Володимира Путіна, куратор ЛНР і ДНР. – Країна), то ймовірність висока. Але не 100 відсотків.

Будь-який фашистський режим, як зараз у Росії, падає. Це історичний факт. Дату кінця передбачити годі. Але хто залишиться після падіння, заплатять за злочини.

Режим упаде раптово. Російська імперія 1917 року зникла за три дні. За лічені – розвалився СРСР. Те саме станеться з путінською Росією.

За яких умов це може статися?

– Зміни, що відбувається у свідомості росіян, накопичують крихкість. Одна з останніх ознак – партія влади "Єдина Росія" перед виборами до Московської думи 8 вересня стала практично підпільною. Кандидати стараються балотуватися як самовисуванці, щоб їх нічого не пов'язувало з владою. Так вона москвичам осточортіла (у Москві з 14 липня тривають протести. Влада відмовляє в реєстрації на вибори до Московської міської думи 18 незалежним кандидатам, зокрема соратникам опозиціонера Олексія Навального. Силовики у ніч на 25 липня провели масштабні обшуки і викликали на допит опозиційних політиків і незареєстрованих кандидатів. Напередодні арештували Навального, обшукали квартиру політика Дмитра Гудкова, поліцейське авто чергувало під вікнами опозиціонера Іллі Яшина. – Країна).

Режим крок за кроком втрачає опори. Рейтинг Путіна у 85 відсотків стерся. Може спиратися тільки на силу. Історичний досвід показує, що ця ніжка стільця теж може зламатися. Коли валився СРСР, ніхто з силовиків не став на захист. Меншою мірою це стосується Російської імперії у лютому 1917-го.

Каталізаторами можуть бути зовнішня поразка, велика природна чи техногенна катастрофа, стрибкоподібне зубожіння населення після чергової божевільної витівки. Харчова база для чиновників і силовиків зменшується – кількість помилок пропорційно зростатиме.

 

Які зовнішньополітичні поразки можливі?

– Чергова військова авантюра, що закінчиться катастрофою. Як для СРСР Афганістан. Наприклад, режиму забракне клепки й він спробує зробити з Білоруссю те саме, що з Україною. Тоді партизанські загони імені Лукашенка воюватимуть проти "зелених чоловічків".

Або Кремль зважиться на марш-кидок на Київ. Це буде кінець, бо в нашої армії немає сил перемогти Україну у великій війні. У Києва теж немає, тому ситуація на Донбасі – в глухому куті.

Американський аналітичний центр Atlantic Council писав 2018-го, що лише великі людські втрати стримують Путіна перед масштабною війною проти України.

– Я згоден. Попри заклики російської пропаганди дійти до Києва, взяти Варшаву, Берлін і Лондон, або хоча б повністю Донецьку й Луганську області, досі цього не сталося. Російська армія значно переважає українську за технікою та живою силою, але на масштабну атаку бракує сил. Важливе не тільки кількісне співвідношення, а й кількість готових умирати за це. Російську армію оплачують мільярдами доларів олігархів – Фрідмана, Абрамовича й інших друзів Путіна. Але готових за таке вмирати – небагато.

У Росії ефективна пропаганда, але відсутня ідеологія. Немає образу "світлого майбутнього", тільки "світле минуле".

Тоді що таке "русский мир"?

– Немає такої ідеології. Патякання, що західний світ – споживацький, а наш – духовний і справедливий, – це фейк. Але різниця між найбагатшими і найбіднішими в Росії набагато вища, ніж на Заході (за коефіцієнтом Джині про нерівність статків найбагатших і найбідніших верств, Росія посідає 57-ме місце, а всі країни ЄС нижче за списком, тобто різниця менша. Україна – на 150‑му місці. – Країна). У нас один процент населення володіє більшістю валового національного продукту. Ніхто не вірить у "справедливість", про яку розповідають.

Духовність? Коли в нас хочуть збудувати ще один храм, то люди виходять на вулиці. Тільки ОМОН захищає попів із золотими годинниками та яхтами, щоб їх не скидали з дзвіниць.

Путінські інформаційні війська продукують почуття ненависті, злоби, заздрощів. Це легко робити в бідній країні. Телевізор каже: "Ми рятуємо світ, а вони всі невдячні, не люблять нас". Проти цього важко боротися. Комунізм можна було розвінчати, бо ідеї ліберальної демократії симпатичніші. А що протиставити ненависті й злобі?

Російські телеканали живуть в епоху постправди. Їхня брехня – очевидна. Недавно виповнилося п'ять років брехні про "розіп'ятого хлопчика в Слов'янську". Тоді швидко з'ясували, що нічого не було. Але ніхто не відчув сорому. Авторку фейку Галину Пишняк перевели працювати з Ростова в Москву, нагородили орденом, веде програми на каналі НТВ.

Росіяни вірять у таку брехню?

– Російський пропагандист Володимир Соловйов у своїй програмі щовечора кричить, що українці – фашисти. Цим продукує ненависть. Ірраціонально. Інформаційна війна Росії базується на несвідомому ґрунті.

Пропаганда знижує довіру між росіянами, робить суспільство розрізненим, ізольованим, фрагментованим. Телевізору менше довіряють, але дивляться.

Росіянин не вірить владі, опозиції, Заходу, Україні. Вважає, що всі брешуть. Такими людьми легко маніпулювати. Виникають передумови, щоб не протестувати. Навіщо, якщо нікому не віриш?

Значна частина росіян підтримали окупацію Криму та війну проти України вна­слідок пропаганди. Ті, хто їхав на Донбас убивати українців, в один голос кажуть: побачили по телевізору, що фашисти жінок ґвалтують і дітей убивають. Потім приїжджають до себе за уральські гори в цинкових трунах чи без рук-ніг, дико розчаровані.

Як поділене російське суспільство?

– Головний водорозділ – Москва і решта країни. Столицю ненавидять і москвичів не люблять із часів СРСР. Зараз ситуація загострилася. Гроші з регіонів ідуть у центр, де люди живуть значно краще. Це накладається на зубожіння, спричинене структурними проблемами в економіці, корупцією і санкціями.

Другий поділ – Північний Кавказ і решта країни. Там інший суспільний уклад, все інакше. Важко говорити, що це – Росія, коли російські правоохоронці не можуть приїхати в Чечню, щоб допитати підозрюваного у вбивстві.

Третій поділ – малі міста з містотвірними підприємствами. Вони зникають, якщо виробництво закривається.

Четвертий – села й хутори. Вони застигли в часі. Росія різна. Коли путінський режим упаде, вона не залишиться в нинішніх кордонах.

Повторить долю СРСР?

– Без сумнівів. Уже є сильні відцентрові тенденції. Коли регіональна еліта втратить страх перед Путіним, чекістами і московською силою, то країна перестане існувати в теперішніх кордонах.

Главу Чечні Рамзана Кадирова ненавидить велика частина населення регіону і діаспора, яка заради виживання втекла. Зараз вони не готові воювати проти нього й російських силовиків. Та, щойно ослабне каральна рука Москви, поновиться тяглість до суверенітету Ічкерії, яка мала державність у 1990-х.

Далекий Схід поступово перетравлюють китайці. Зв'язок регіону з рештою країни тримається на силовиках і російській мові. Остання – не залізобетонний об'єднувальний фактор.

Розпад – частина процесу, який розпочався 1917 року. Спочатку вмерла Російська імперія. 1991-го – СРСР. Зараз маємо третю частину. Час умирання багато в чому залежить від України. Бо ви – опора імперських почуттів. Тому мета Кремля – втримати Київ в орбіті "русского мира".

Путін планує правити до смерті?

– Немає наступника, якому може віддати владу. Лише частково маріонетці, на зразок Медведєва (російський прем'єр-міністр Дмитро Медведєв, а в 2008–2012 роках президент. – Країна) на певний час. Бо той, хто отримає всі важелі впливу та контроль над силовими структурами і судами – навіть найлояльніший і наймиршавіший, – може почати кримінальне переслідування. Для глави Кремля – це рівнозначно смерті чи довічному ув'язненню. Це ситуація, коли "ти знаєш, що я знаю, що ти знаєш". Вона робить неминучим пожиттєве правління.

 

Яка стратегія Путіна щодо України?

– Росія хоче перетравити Україну зсередини, як павуки жертву, впорскуючи в неї шлунковий сік. Посіяти хаос, щоб отруєна країна не могла протидіяти.

Головна опора цього павука – це канали, які скуповує кум Путіна Віктор Медведчук. Вони подають події в уні­сон із російською пропагандою. Другий елемент – сам Медведчук і його партія. Може відбутися дрейф у російську сторону. Потрібне сильне патріотичне лобі, для балансу.

У Путіна немає шансів провести в Україні проросійський реванш. У вас є певна кількість прихильників "русского мира", попри Крим, Донбас і тисячі вбитих. Але ЛНР і ДНР стягнули до себе найактивніших. А кількість готових умирати за цей фейк мізерно мала, порівняно з чисельністю тих, хто буде до смерті стояти за Україну. Їх достатньо, щоб не дозволити "русскому миру" з'їсти Україну, але замало, щоб не допустити хаосу.

Ставка Кремля – засіяти через Медведчука розбрат, щоб від вас відвернулися ЄС і США. А потім упхати терористичні республіки в Україну, щоб через них контролювати внутрішню і зовнішню політику.

Чому вбивство сотень громадян ЄС рейсу МН‑17 і тисячі загиблих на Донбасі не зупинили європейців? Вони повернули Росію до Парламентської асамблеї Ради Європи.

– Бо гроші не пахнуть. Шредеризація (від імені німецького екс-канцлера Герхарда Шредера, який тепер є членом правління Газпрому. – Країна) Європи і США триває. Москва закачує в кишені європейських політиків, бізнесменів, громадських і культурних діячів величезні суми. У Путіна вони безконтрольні, на відміну від західних діячів, які звітують за кожен цент. Вони в житті таких сум не мали, тому спокушаються.

По-друге, 70 російських правозахисників звернулися до Європарламенту з проханням повернути Росію в ПАРЄ. Їхнє основ­не заняття – звертатися до Європейського суду з прав людини в Страсбургу. Російської судової системи немає. Єдиний спосіб захистити – пройти всі гілки басманного правосуддя (Басманний суд Москви ухвалює скандальні рішення. – Країна). Після цього звернутися в ЄСПЛ. Звернення вплинуло на європейських депутатів, бо це поважні люди, багато радянських дисидентів.

Є ризик, що з Росії знімуть економічні санкції?

– Імовірність мала. У західних політиків є "червоні лінії". 9 березня 2020-го почнеться Трибунал у справі рейсу МН‑17. Зараз четверо обвинувачених – троє росіян і один українець. Та за рік кількість може зрости. Рішення про транспортування "Буків" в Україну приймав не Гіркін, а російське вище військово-політичне командування.

Найближчим часом Кремль щось утне. Для Путіна зовнішня агресія – єдиний спосіб підтримувати популярність.

Як Україні жити й розвиватися поряд із таким сусідом?

– Автор грузинського економічного дива Каха Бендукідзе казав: "Уявімо, що за північним кордоном замість Росії – океан, і перестанемо звертати на неї увагу". Утопія, бо з-за океану не можуть летіти "Гради". Але логіка має бути такою.

Моя країна спеціалізується на створенні клопоту сусідам. Колись я жив у комунальній квартирі. Знаю дві стратегії виживання поруч з агресивним, вічно п'яним хуліганом. Перша – фізично подавити. Поки що такого ресурсу в України немає. Можна час від часу викликати поліцію у вигляді США і ЄС, надіятися, що приїде і втихомирить. Але вона не надто ефективна, бо в хулігана є ядерна заточка. Друга – не звертати уваги, жити й розвиватися, заробляти гроші, бути успішним. У перспективі накачати м'язи, щоб жорстко зупиняти такі вибрики.

Коли Україна стане успішною, багато проблем зникнуть. Поруч із Мексикою – США, які мексиканці недолюблюють, але куди масово втікають. Бо там краще.

×