Росія не була зацікавлена в обміні, бо не отримала гарантій впихання окупованих територій у тіло України. Москва розуміла цей крок як аванс. Розраховує, що Зеленський проштовхне особливий статус Донбасу, – каже правник Марк Фейгін
Ви захищали журналіста Романа Сущенка та інших українських політв'язнів. Навіщо російська влада дозволяла реальний захист, якщо вирок визначений заздалегідь?
– Москві політв'язні потрібні як обмінний матеріал і засіб тиску на Київ, громадську думку в Україні. Захист допомагає публічності. А це дає шанс на звільнення. Маловідомі справи погано закінчилися для політично засуджених українців. Як для Валентина Виговського (український бізнесмен, затриманий у серпні 2014 року окупаційною владою Криму, вивезений до Росії, звинувачений у шпигунстві, у грудні 2015-го отримав 11 років суворого режиму. – Країна). Його немає в жодному списку на обмін.
Публічність – це й інструмент тиску міжнародної спільноти. Тому обмін – не тільки заслуга українського президента Зеленського, а й уваги світу.
Що могло бути за лаштунками обміну між Україною і РФ?
– Москва вирішила погратися. Для Зеленського важливі люди. Для Путіна – державні інтереси, як він їх бачить.
Головне правило для Кремля, що випливає з минулого Путіна та його оточення, – таємність процесів. Спецслужби ненавидять публічність. Люблять хіба що нею маніпулювати. Від прозорого співробітництва користь може бути для обох сторін, а Москва звикла отримувати односторонню.
Росія не була зацікавлена в обміні, бо не отримала гарантій впихання ОРДЛО в тіло України та амністії бойовиків. Кремль розумів цей крок як аванс Україні. Путін публічно заявив у Франції в серпні, що продовження переговорів у "нормандському форматі" можливе тільки після змін в Конституції України. Він розраховує, що Зеленський проштовхне їх, дасть Донбасу особливий статус, там відбудуться вибори, які легітимізують російських маріонеток. Це перетворить Україну на кульгаву державу. Окуповані території не дадуть змоги рухатися в НАТО і ЄС.
Вважаєте, є таємні домовленості між Москвою і Києвом про статус окупованого Донбасу на російських умовах?
– Думаю, є незафіксовані на папері домовленості. Хоча такий сценарій, у розумінні Москви, закріпили в Мінських угодах у вересні 2014 року. На таку інтерпретацію Кремля погодилась Україна, проголосувавши за Зеленського, який обіцяв мир за будь-яку ціну.
Чи може змінитися ставлення Заходу до санкцій проти Росії?
– У США це питання вирішує не президент Трамп, а Конгрес, який визначив, що глава Америки не може скасувати санкції. Може хіба пробувати зменшити вже ухвалені.
В ЄС говорять, що санкції можуть пом'якшити. Але Євросоюз більшу частину обмежень запровадив за Крим. Зараз півострів взагалі винесли за дужки. Тобто ЄС карав за одне, а знижувати тиск збирається за поступки в урегулюванні іншого конфлікту – за Донбас.
Як санкції вплинули на економіку Росії?
– Персональні сприйняли болісно ті, хто попав у списки. Російські чиновники та багатії купують майно на Заході, зберігають гроші, там учаться їхні діти, живуть дружини.
Секторальні санкції вдарили по технологіях. Без сиру чи яблук можна обійтися. А без новітньої техніки – важко. Росія технологічно відстала. Це головна проблема її економіки. У різних галузях – від нафтовидобування до авіабудування – у нас дедалі частіше стаються аварії. Санкції б'ють по промисловому потенціалу, який і до 2014 року був невисокий. А після – обнулився. Москва зацікавлена зняти технологічні обмеження.
Чи можливий палацовий переворот через зменшення пирога доходів?
– Санкції не впливають прямо на політичну ситуацію. Для цього їхній масштаб має бути значно більший. Крім того, путінський режим стійкий. У нас є ринок, можливість виїхати з країни. Так випускається пара невдоволених, які могли скласти кістяк протестів. У російській державній капіталістичній системі людина може зайнятися своєю справою, виживати, крутитися – незалежно від ситуації в країні.
Стійкість авторитарних систем із державним капіталістичним ладом значно більша, ніж тоталітарної планової економіки. Тому санкції не можуть миттєво змінити режим, хоча підточують. Вони зменшують купівельну спроможність населення, добробут широких мас.
До падіння режиму можуть призвести катастрофічні економічні негаразди, як у Зімбабве – трильйонна інфляція, нищівне зубожіння, голод, захмарне безробіття. Але такого падіння рівня життя в Росії бути не може, бо це величезна країна з певним інтелектуальним рівнем і великими ресурсами.
Як змінився режим протягом п'яти останніх років?
– Став жорсткіший. Закручують гайки. Залишився один крок до масових репресій. Путінізм – авторитарна персоналістська система на зразок класичної фашистської. Якщо раніше це була корпоративна диктатура, то зараз олігархи підпорядковані владі. Путін призначає олігархів, а не вони контролюють владу, як раніше.
Слабке місце – у внутрішніх проблемах режиму, які важливіші за зовнішній тиск. Населення бідніє. Влада більше тисне. Кількість грошей зменшується. Велику частину тих, хто був владою, Путін викинув. Врешті, ображені та знедолені можуть одного дня повстати. Подібні причини були 1917 року, коли Російська імперія вела війну і розпалася внаслідок військового перевороту.
Путін почав зміну еліти навколо себе. Він її оновлює й омолоджує, заміщає кадри. Губернаторами стають його 20–30-річні охоронці. Це спричиняє великі тертя у кремлівській верхівці.
Журналіст Ігор Яковенко каже, що протягом ХХ століття триває розпад Росії як імперії. Спочатку був 1917 рік, потім 1991-й, тепер настала черга третьої інкарнації. Погоджуєтесь?
– Розпад імперії відбувається зигзагами. СРСР був новою формою зі старим змістом. Радянська людина стала сурогатом імперської. Зараз стараються створити адепта "русского мира", новий сурогат. Відтворюють колоніальний елемент у сусідніх країнах. Маю на увазі Придністров'я, Південну Осетію й Абхазію, Крим, Донбас.
Колоніальна політика у світі завершилася в 1960-х, коли розпалися Британська та Французька імперії. Росія йде проти часу – намагається відновити колишні володіння і задовольняється уламками. Це призводить до погіршення ситуації в метрополії, бо колонії потрібно утримувати. Росія не має на це ресурсів.
На її місці може виникнути десяток держав, які зараз утримують штучно. Чечня – це ісламське квазішаріатське утворення, яке ніяк не відповідає інституціям, соціальному укладу, традиціям Росії. Два об'єднання штучно склеєні військовими і репресивними методами. Розпад – неминучий.
Коли не стане Путіна, втримувати разом цей простір не буде кому й не буде чим. Персоналістська тоталітарна система не життєздатна, коли зникає особа, на якій все тримається. Конфлікт може початися ще до смерті, якщо старий Путін буде не в змозі приймати рішення. Та глава Кремля може правити ще 20–30 років. У нього міцне здоров'я.
Які найвразливіші місця путінського режиму?
– Технологічна відсталість. Він не володіє сучасною зброєю, технікою. ХХІ століття – вік знань. Із часом світ відмовиться від вуглеводного палива, автомобілі їздитимуть на сонячній енергії. Тоді режиму на зразок путінського – кінець. Але для цього потрібні десятиліття.
Поряд – Китай, який розуміє силу технологій і вкладає в них. І не проти відхопити російські сировинні бази.
Якою буде Росія через 10 років?
– Починається турбулентний період. 2024-го мають відбутися президентські вибори. Путіну потрібно зняти обмеження щодо двох термінів перебування на посту президента. Йому буде 72 роки. Виникають ризики щодо наступника. Попереднього разу, коли він віддав пост глави держави Медведєву, йому не було 60. Тоді залишив посаду на чотири роки. Зараз це – шість. Ризикувати не зможе, бо повертатися до влади у 78 років – важко. Ці проблеми будуть вирішувати в 2021–2022 роках. Також можливий сценарій казахського лідера Нурсултана Назарбаєва, який де-факто пішов, а де-юре керує країною.
Як змінилося російське суспільство після анексії Криму?
– У душах росіян – коктейль зі страху й злоби. Бояться виступати проти, мати власну думку, проявляти нелояльність.
Підтримка "кримнашизму" залишається високою. Але якщо запитати, чи готові вони платити зі своєї кишені за Крим, то відповідь переважно буде – ні. Просто ніхто про це не запитує.
3 
35413
Коментарі